Політика нейтральності

Як і деякі інші країни, Швейцарія – нейтральна країна. Нейтральна в тому сенсі, що вона, як правило, намагається не виступати однією зі сторін конфлікту. Швейцарія не має домовленостей про спільну оборону з іншими країнами, не є членом військових альянсів; армія країни є винятково оборонною та автономною, зокрема, стосовно НАТО.

Швейцарська армія одна з найстаріших у Європі – вона існує з 1815 року, і від самого початку свого існування вона проголосила довічний нейтралітет.

Політика нейтральності полягає тому, щоби обмежувати воєнні дії наданням миротворчих послуг іншим країнам для врегулювання конфліктів.

"Усе це в ідеалі, адже реальність не завжди така ідилічна – ми всі пам'ятаємо компроміс із Третім Рейхом під час Другої світової війни", – додає Жан-Філіпп.

Сьогодні збройні сили Швейцарії – країни, де проживають близько восьми мільйонів чоловік – це, по суті, "армія громадян": лише 5 відсотків військовослужбовців країни – професійні військові. Решта – громадяни, які виконують роль міліції та регулярної армії, і яких призивають на обов'язкову військову службу з 18 років до 35 років.

"Армія структурує швейцарське суспільство"

"Ще не так давно, – розповідає Жан-Філіпп, – армія структурувала швейцарське суспільство".

Зв'язок поміж цивільною та військовою ієрархією був достатньо відчутним. Наприклад, держслужбовці часто були водночас офіцерами, і, відтак, "недоторканими". Проти цього виступали лише пацифісти та ультраліві, яких у країні меншість.

Але із часом, право-ліберальні сили почали більш підозріло ставитися до того, що держслужбовці забагато часу проводять в армії, це дорого обходиться національному бюджету – відтак, зв'язок поміж цивільним та військовим життям поступово послаблювався.

Після реформи 2003-року – реформи, яка називається "Армія-XXI" і за яку проголосувало населення на референдумі, – фінансування збройних сил та кількість людей були різко скорочені.

Хто і як довго служить в армії

Призовним віком у Швейцарії є вік з 18 до 34 років. Обов'язковий призов до армії розпочинається з 18 років: молоді люди проходять основне навчання в спеціальних "школах для новобранців", école de recrue. Базове навчання триває від 18 до 21 тижнів, для спеціалізованих, "елітних" підрозділів – 25 тижнів.

Від моменту завершення основного курсу навчання, чоловіки залишаються військовозобов'язаними до 30-річного віку, або – у випадку, якщо вони ще не відслужили потрібну кількість днів – до досягнення ними 34-и років.

Після проходження 4-5 місячного основного курсу навчання в "школі для новобранців", чоловіки повертаються до звичайного життя. Але кожного року на 3 тижні мають повертатися до армії для проходження інтенсивного "курсу повторення", cours de répétition.Ці щорічні повернення до армії тривають доти, поки військовозобов'язані не вичерпають 260 днів обов'язкової військової підготовки для рядового – у середньому це займає 7 років.

Після реформи 2003 року призовники можуть обрати варіант відслужити всі "курси повторення" відразу після "школи для новобранців" – але така служба триває вже не 260, а 300 днів. Офіцери служать удвічі довше: 600 днів.

Армія й навчання/робота

Якщо юнак учиться в університеті, то він може подати заяву про перенесення служби в армії на пізніший час, або пройти навчання в "школі для новобранців" під час канікул і дещо "запізнитися" на початок навчального року.

Але у випадку, якщо він уже працює, то мусить іти до армії: усі роботодавці у Швейцарії зобов'язані відпускати свого працівника в армію та виплачувати йому від 80 до 100% його заробітної плати: держава, у свою чергу, компенсує роботодавцю ці виплати у повному розмірі.

Парадокс полягає в тому, що молоді громадяни призовного віку, які щороку змушені три тижні бути відсутніми на роботі задля виконання військового обов'язку, в очах деяких роботодавців є менш привабливою робочою силою, аніж іноземці, які не мають таких зобов'язань, або жінки, які можуть служити в армії лише за власним бажанням.

Водночас інші роботодавці, навпаки, вважають, що регулярна служба в армії є запорукою фізичного та психічного здоров'я працівників і не вважають службу серйозною перешкодою кар'єрі.

Цивільна служба та податок за "непридатність"

З 1996-го року альтернативою службі в армії є цивільна служба. У Швейцарії цивільна служба виникла набагато пізніше, аніж в інших європейських країнах.

"Сучасна проблема полягає в тому, що чоловіків забагато для наявних армійських завдань,– розповідає Жан-Філіпп. – Адже очевидно, що в сучасних умовах потрібні спеціалісти, а не гарматне м'ясо".

Цивільна служба певною мірою дає альтернативу в цій ситуації. Будь-який чоловік призовного віку може подати заяву про бажання проходити цивільну службу замість військової. Натомість цивільна служба триває в півтора рази довше, аніж військове навчання.

Призовники проходять обов'язкову медичну комісію, і подеколи рішенням комісії можуть бути визнаними непридатними для служби в армії – близько третини чоловіків призовного віку не служить в армії з тих чи інших особистих причин.

До 2004-го року такі "непридатні" до служби в армії платили податок у розмірі 2% від їхнього доходу, який за законом обкладається податком. З 2004-го року платять уже 3% – але лише у випадку, якщо вони не проходять ані військову, ані цивільну службу.

Громадянин має право відмовитися служити в армії. "Але тоді на нього чекає судовий процес та в'язниця – щоправда, покарання сьогодні менш суворе ніж декілька десятиліть тому", – каже Жан-Філіпп.

Фото Kecko

Зброя вдома

Військовозобов'язані у Швейцарії зберігають особисту зброю вдома – рушницю для солдатів, або револьвер для офіцерів. Головним обґрунтуванням такого порядку й досі є потреба швидкої мобілізації – у межах 24-48 годин. Адже кожен знає, куди йому йти у випадку відповідного оголошення.

Традиційно швейцарські чоловіки тримали вдома не лише зброю, а й набої до неї – щоправда, у дуже обмеженій кількості та в спеціальних запломбованих коробках, які дозволялося відкривати лише у випадку війни. Лише в 2007 році, після декількох резонансних убивств та особливо самогубств, здійснених за допомогою армійської зброї, рішенням Ради Федерації було заборонено тримати вдома бойові набої.

Але рушницю та револьвер швейцарські військовозобов'язані й сьогодні тримають удома – хоча, за бажанням, можуть здавати її в спеціальні арсенали.

Після завершення служби чоловікам, як правило, дозволяють залишити собі свою індивідуальну зброю в якості сувеніру. Потрібно лише пройти відповідну експертизу та отримати дозвіл.

Також обов'язковою для призовників залишається щорічна тренувальна стрільба: у період між двома "курсами повторення" кожний військовозобов'язаний має прийти в спеціальний тир та зробити певну частину пострілів, щоби не втрачати набуті навички.

"Зараз це не так помітно, – каже Жан-Філіпп, – але раніше часто можна було на вулиці зустріти чоловіка в цивільному, але із бойовою рушницею, який прямує до тиру, аби виконати свій військовий обов'язок!"

Сліди війни

Збройні сили Швейцарії мають специфічну стратегію: оскільки 70% території країни – це гори, то традиційно армія використовувала тактику "барикадування в горах", готувалася до війни спротиву, мінування мостів та вершин тощо. При тому, що все багатство країни – сільське господарство, індустрія, міста – розташоване в долинах.

Міні-фортеці в Альпах

У швейцарських горах і сьогодні можна побачити залишки укріплень, а також міні-фортець для 2-3 солдат, "точно таких, як у комуністичній Албанії", каже Жан-Філіпп: "Також поширеними були бетонні протитанкові загородження, так звані "зуби" – "за формою дуже схожі на шоколад Тоблерон".

Протитанкові укріплення часів Першої та Другої світових війн

Усі ці залишки у швейцарському пейзажі все ще нагадують про Першу та Другу світові війни.

Ініціативу здійснено МГО "Інтерньюз-Україна" за підтримки Міжнародного фонду "Відродження"

В тему:

З життя європейців: деякі шляхи вирішення екологічних проблем у Латвії