Їх називали добрими людьми

Катари вірили в ЗНАННЯ. У чесність і допомогу іншим, менш щасливим людям. Вони вірили в Добро і Любов. Але ніколи не вірили в одну людину,  Катари слідували  за вченням Хреста, вони зверталися до нього, говорили з ним. Він був їх Вчителем, але не Богом. Вони любили і поважали Радомира, обожнювали їх Золоту Марію Магдалину. Але ніколи не робили з них Бога чи Богиню. Вони були для них символами Розуму та Честі, Знання та Любові. Але вони все ж були ЛЮДЬМИ, правда, повністю даруючими себе іншим.

Катари не були воїнами, вони не вбивали, вважаючи, що світ повинен бути іншим. Вважали, що вони могли навчити людей змінитися, навчити Розумінню і Любові, навчити Добру. Вони сподівалися подарувати людям Знання , але не всім, шкода, воно було потрібно. Катари були сильними. Так, вони були досконалими Магами і володіли величезною силою. Але вони не бажали боротися СИЛОЮ, а віддавали перевагу  боротьбі СЛОВОМ. Саме це їх і знищило, що вони були не готові. Ні, це світ не був готовий до них, Земля, в той час, поважала тільки силу. А Катари проповідували Любов, Світло і Знання.

Їх було багато. Але що з ними сталося? Знання може бути дуже небезпечним, якщо прийде воно занадто рано. Люди повинні бути готові, щоб його прийняти. Або ще страшніше - потрапивши в чиїсь брудні руки, воно погубить Землю. Чому не боролися за життя Досконалі Катари?! Чому не використовували те, що знали? Адже ,майже, кожен з них міг одним лише рухом винищити цілу армію! .. Навіщо ж було здаватися?
- Напевно, Вони просто не були готові...

Але для того, щоб жити, Катар повинен був зректися всього, у що стільки років щиро вірив. Це було страшніше багаття. Це було брехнею. А Катари НЕ брехали ... Ніколи, ні за яких обставин, ні за яку ціну, наскільки високою вона б не була. Тому і для нього життя закінчувалося зараз, з усіма ... Так як вмирала його душа. А те, що залишиться на потім - це вже буде не він. Це буде просто живе тіло, але не його серце.

Так, один за іншим Катари проходили «відбір», і кількість засуджених все додавалася ... Всі вони могли врятувати свої життя. Потрібно було «всього лише» збрехати і відректися від того, у що ти вірив. Але таку ціну не погодився платити жоден ... Страшний кінець чудової імперії Катар - імперії Світла і Любові, Добра і Знання - підійшов до свого завершення ...

Це було прощання ... Монтсегюр прощався з ними,  проводжаючи в інше життя ... Більше двохсот Досконалих почали урочисто й повільно спускатися по слизькій, і дуже крутій кам'яній стежкці. Ці люди йшли на смерть і вони посміхалися. Було щось тривожне і незрозуміле в їх поведінці, від чого охоронцям хотілося піти геть, найшвидше і найдалі.

Це сталося в 1244 році, в місяці березні. У ніч, коли впав останній притулок Катар - Монтсегюр. Вони трималися  довго, десять довгих місяців, замерзаючи і голодуючи, приводячи до сказу армію святійшого Папи і короля Франції. Їх було всього сто справжніх лицарів-воїнів і чотириста інших осіб, серед яких перебували жінки, діти та більше двохсот Досконалих. А нападників було кілька тисяч професійних лицарів-воїнів, справжніх вбивць, які отримали добро на знищення неслухняних «єретиків» ...в ім'я Христа. І в ім'я «святої», «всепрощаючої» церкви.

Десь у глибині окситанських гір ще залишалися біглі Катари. Вони ховалися сім'ями в пещерах Ломбро і Орнолак, ніяк не в силах вирішити, що ж робити далі ... Втративши останніх Досконалих, вони відчували себе дітьми, що не мали більш опори; були переслідувані, за них давали великі нагороди. Лише через століття був знищений там останній Катар. Перелякані інквізицією люди зраджували їх, бажаючи зберегти цим свої життя. Тому хтось з решти Катар перебирався в пещери, хтось влаштовувався в лісах. Але це вже було пізніше.

Ті ж, рідні та друзі яких загинули в Монтсегюр, не захотіли жити довго зі своїм болем ... Глибоко сумуючи за покійними, втомлені від гонінь і ненависті, вони, нарешті, зважилися возз'єднатися з ними в іншому житті. Їх було близько п'ятисот чоловік. З  ними були четверо Досконалих, які прийшли на допомогу з сусіднього містечка.

У ніч їх добровільного «відходу» з несправедливого матеріального світу катари вийшли зі своїх пещер і пішли до Монтсегюр. Вони  йшли у свій ДІМ, священний для кожного з них Храм Сонця. Дивна, довга процесія худих, виснажених людей несподівано легко піднімалася до найвищого з катарських замків, проходячи повз сплячу охорону.

Дійшовши до вершини, люди зібралися у величезній пещері, яка була прямо над їх «кафедральною». Кожному з присутніх Досконалі  дарували Очищення (consolementum), покладаючи свої чаруючі руки на їх втомлені, пониклі голови. У мовчанні люди по черзі лягали на кам'яну підлогу, схрещуючи на грудях худі руки, і спокійно закривали очі, ніби всього лише збиралися до сну ... Матері притискали до себе дітей,  ще через мить вся величезна зала перетворилася на тиху усипальню, заснули навіки п'ять сотень хороших людей, Вірних і Світлих послідовників Радомира і Магдалини.

Їхня битва була  програна і вони вибрали, ЯК вони хотіли піти.   Адже вони просто «пішли», виводячи з фізичного тіла свої душі, а це є природній процес. Вони не застосовували насильства, вони просто «пішли».

Чому вони не захищались? Адже, ніхто краще них не володів «рухом» (думаю, мається на увазі телекінез), «подихом» і ще  багатьма іншими знаннями-чарами. Чому вони здалися?!
При перших нападах хрестоносців Катари не здавалися. Але після повного знищення міст Албі, Безьє, Мінерви і Лавура, в яких загинули тисячі мирних жителів, церква придумала хід, який не міг не спрацювати. Перед тим, як напасти, вони оголошували для  Досконалих, що якщо вони здадуться, то не буде знищена жодна людина. І, звичайно ж, Катари здавалися ... З того дня почали палахкотіти по всій Окситанії багаття Досконалих. Людей, які присвятили все своє життя Знанню, Світлу і Добру, спалювали, як сміття, перетворюючи Окситанію на випалену вогнищами пустелю.

За Світло і Знання потрібно боротися! І перемагати. Саме цього повинно бракувати нормальній людині. Земля може бути прекрасною. Просто ми повинні показати іншим людям, ЯК вона може стати чистою і прекрасною ...