Зображення користувача Світ Зелений.
Світ Зелений
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Як виховати україномовну дитину в російськомовному або змішаному середовищі?

Українці, аби зберегти свою мову та культуру, мусять гуртуватись і самотужки створювати середовища спілкування для своїх дітей

25 грудня, 2011  ▪  Інна Завгородня   ▪  Версія для друку
   

Як виховати україномовну дитину в російськомовному або змішаному середовищі?

Українці, аби зберегти свою мову та культуру, мусять гуртуватись і самотужки створювати середовища спілкування для своїх дітей
Матеріал друкованого видання
№ 52 (217) 
від 22 грудня, 2011
 

Для мешканців Кривого Рогу Володимира та Ольги, як і для багатьох молодих людей по всій країні, українська була свідомим вибором, зробленим у дорослому віці. Для їхніх дітей Данилка й Даринки – це материнська та батьківська мова. «Ми постійно вдома говоримо українською, – розповідає Володимир Гончар. – Відповідно з’явилися діти – вони теж нею говорять».

Виховати україномовних доньок та синів у Кривому Розі, де більшість розмовляє російською, так само як і в Дніпропетровську, Києві чи інших подібних містах – можливо. Проте самі собою діти такими не виростуть, адже середовища там переважно російськомовні або змішані, а в публічному та медійному просторах домінує російська. Тож батьки для своїх малят мусять створювати середовища спілкування й добирати україномовний медіапродукт.

«Купуємо книжки для дітей принципово українською, – каже Володимир Гончар, – диски так само, причому вони є в дуже гарній якості й чудовому перекладі. В кінотеатри ходили дивитися всі хіти так само українською мовою». Манюня Даринка проситься щось показати: «У мене є дуже хороша «Ясоччина книжка» теж українською». Родина пишається тим, що відшукала малим саме україномовний іграшковий ноутбук, адже в найближчому магазині забавок такого не знайдеш. У дитсадку новинка спричинила фурор.

Читайте також: Без оголошення війни: влада проводить «повзучу деукраїнізацію»

САДОЧОК, ТОБТО САДІК

Коли діти Ольги та Володимира пішли до українського криворізького садочка, вони зіткнулися з тим, що більшість їхніх товаришів там розмовляє російською. Вихователі хоч і вели заняття з малюками українською, «на перервах» говорили російською або суржиком. «У розмові сина й дочки почали з’являтися російські слова, – пригадує Володимир. – А потім ми помітили, що на вулиці під час спілкування з іншими дітьми вони переходять на російську. Ми, звичайно, не забороняємо, але ставимо питання: чому? Ми ж із російськомовними людьми завжди говоримо українською – не переходимо на їхню мову. А чому ви переходите? У відповідь: «От, він не все розуміє». Або: «Він сказав мені, що не любить українську мову». Це певний бар’єр: коли більшість дітей говорять російською, бути білою вороною незручно».

Володимир Гончар вважає непотрібним і неможливим огороджувати дітей від іншої мови. Натомість намагається надати їм достатньо аргументів для вибору саме української. Проте рішення, наголошує, має бути їхнім. «Ми намагаємося не перегинати палицю, – пояснює позицію родини Ольга. – На російську в україномовних родинах переходять ті діти, яких у дитинстві змушували розмовляти українською. Або якщо батьки дітям розповідали одне, а самі чинили інакше».

Власні лічилочки

Заздалегідь готувалися до садочка й мешканці міста Бучі під Києвом Ірина та Андрій Прендецькі, які виховують двох дівчаток – Мар’яну і Ярославу. «Імена підбирали таким чином, аби їх не могли спотворити в російськомовному садочку, – пригадує Ірина. – Чоловік дуже хотів назвати Мар’яну Христиною. Я його переконувала, що її називатимуть натомість Крістіною. Пропонувала ім’я Мар’яна – ну як його зіпсуєш? Буквально через місяць ми прийшли на огляд до лікарки, а вона й каже: «Ой, Мар’яшечка!»

Після відвідин дитсадочка та знайомства з російською мовою чотирирічна Мар’яна так само почала вживати деякі слова з неї. «Ми вирішили провести з дочкою низку бесід, – пригадує Ірина. – Аби розказати їй, що є багато мов. Намагаємося з нею вчити англійську, трішки італійської, адже бабуся живе в Італії. Нехай дитина розуміє, що є не лише опозиція «українська – російська».

Коли Мар’яна приносить із садочка російські лічилочки, Ірина намагається вивчити з нею і українські та розказати, що вони теж добрі для гри з дітьми. «Звичайно, можна пустити все на самоплин, – а може, вийде, і діти в нашому змішаному мовному середовищі виростуть україномовними. Проте ми думаємо, що треба поборотися. Батькам цих дітей треба докласти трохи більших зусиль, якщо вони живуть не в суцільно україномовному регіоні», – вважає Ірина Прендецька.

Читайте також: Зворотний бік двомовності

ПІДВАЛИНИ УКРАЇНСЬКОГО ВИХОВАННЯ

Де-юре дошкільна освіта в Україні переважно українською: із неповних 15 тис. садочків понад 13 тис. значаться саме такими. Проте в Києві, як і в Кривому Розі чи інших російськомовних містах, мовне середовище в дитсадках змішане. Навіть якщо навчання відбувається українською, велика кількість як вихователів, так і дітей – російськомовні.

Альона Западнюк віддає всіх трьох своїх дітей до одного й того самого садка – про існування іншого подібного в Києві вона не знає. «Ходимо, – розповідає, – до групи «Левеня». Її організувало Львівське товариство у Києві. Туди беруть дітей членів та симпатиків цієї організації. Ми симпатики, тому що походимо не зі Львова. Це група у звичайному садку, в якій лише україномовні діти. Зараз там 18 малят. Вона різновікова, тому більше дітей у ній не може бути за вимогами санепідстанції. Вони там собі самовиховуються».

Київські однолітки Альони, які також мають дітей, вже давно виношували ідею створення садочка для україномовних хлопчиків та дівчаток. Але заснувати й устаткувати його самотужки було б занадто складно, що й казати про проблематичне отримання дозволу на таку діяльність. Батьки навіть порахували, що існування такого закладу обійшлося б їм мінімум у $250 на місяць. Тож створення української групи у звичайному садочку на Оболоні стало порівняно простим вирішенням проблемиоблаштування мовного середовища для діток.

Цю ініціативу було втілено зусиллями чотирьох родин. Марта Винницька, одна з ініціаторів створення «Левеняти», зауважує, що батьків, охочих віддати дитину до цієї групи, дуже багато. Проте охочі мусять чекати на вибуття дітей до школи. «Ми завели свій статут у цій групі, – продовжує Альона, – зокрема, не святкуємо Нового року з Дідом Морозом чи 8 березня. Замість Нового року в нас свято Миколая. Навесні відзначаємо День матері».

Альона та В’ячеслав Западнюки виховують трьох дітей, спираючись на три стовпи: окрім садочка це сформоване україномовне коло спілкування і «Пласт». «Ми закінчували Могилянку, дружимо з іншими випускниками, збираємося на всілякі свята, – розповідає Альона. – І наші діти вважають своїми друзями не сусідів, а дітей наших друзів». Шестирічну Марійку прийняли до пластових новаків. Працюють у «Пласті» і з меншими дітьми, яких називають «пташатами».

«Нещодавно ходили з малими знайомитися зі східним мистецтвом до Музею Ханенків, – пані Западнюк пригадує заходи, на які запрошували «пташат». – Там мала бути адаптована екскурсія для дітей двох-шести рочків. Костюмовані герої повинні були розповісти їм у легкій формі, що таке Схід. Та поки прийшов наш костюмований герой, місцева екскурсовод – дуже освічена жінка – не могла дітям розказати хоч би якісь базові речі, бо дуже погано говорила українською». «Зазвичай сім’ї, які усвідомлюють важливість виховання своїх діток в українському середовищі, гуртуються навколо товариств і установ», – говорить пластунка Ярина Яцун, яка працює із «пташатами».

Проблема пошуку середовища спілкування актуальна і для самих батьків, особливо для приїжджих з україномовних регіонів. Її вирішують за допомогою утворення спільнот, зокрема й віртуальних. «Українці, охочі залишитись українцями, згуртовуються навколо церков, шкіл, організацій, товариств, – вважає Ярина Яцун. – Це нормальна поведінка будь-яких етносів для збереження своєї ідентичності в іншомовному або іншокультурному середовищі. Так відбувається згуртування української громади у світі: США, Канаді, Німеччині, Австралії».

До цього переліку можна додати й Україну, де українці, аби зберегти свою мову та культуру, мусять гуртуватись і самотужки створювати середовища спілкування для своїх дітей.

Читайте також: Між нами, інтелігентами…

 

Матеріали за темою:

96
 
   
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Ельфи – з кінофільму "Володар перстенів"

Шлях Лебедів, або Як увійти в ельфійський простір волі. Світотворча тріада: омолодження, інновації, удача (+аудіо)

Для заснування нової цивілізації необхідне поєднання трьох обов’язкових компонентів – керованої молодості, інноваційності та удачі. Щоб стати ельфом (елбедем, лебедем), треба піднестися в ельфійський...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Альберт Саїн.
0
Ще не підтримано

Прошу відредагуйте належним чином цю публікацію, та видаліть одну лишню дублерську. і тоді я вам дам пару галів=)

Коментарі

Зображення користувача Альберт Саїн.
0
Ще не підтримано

Прошу відредагуйте належним чином цю публікацію, та видаліть одну лишню дублерську. і тоді я вам дам пару галів=)

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Цитата:
належним чином

це Ви про перепосилання на інші сайти?
Так, подібне зауваження я врахував :) Справді, краще линки будувати на сторінки Народного Оглядача - напевне можна дещо знайти...

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Альберт Саїн.
0
Ще не підтримано

Арсен Дубовик каже:

це Ви про перепосилання на інші сайти?
Так, подібне зауваження я врахував :) Справді, краще линки будувати на сторінки Народного Оглядача - напевне можна дещо знайти...

Саме так!

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Гарну тему піднімаєте, пане Світе!
Ніби в центральних областях краще! Програмою вивчення української мови в україномовних же школах передбачений один(!) диктант на семестр.
Табачниківщина дає знати про себе...

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Альберт Саїн.
0
Ще не підтримано

Арсен Дубовик каже:
Програмою вивчення української мови в україномовних же школах передбачений один(!) диктант на семестр.

А толку з нього нуль. Грамотність мови, не є ознакою того що людина є носієм тієї мови. Для прикладу я безграмотний українець, та проте чомусь все життя спілкуюся своєю рідною національною укранїською мовою, натомість попадаючись в різноманітних мовні сутички я не раз бачив як рускоязичние украєнци володісють в рази більшою грамотністю аніж я україномовний українець.
Одним словом дана стаття наглядно демонструє нам, що ми українці вже є чужими у цій державі. І не факт, що рускоязичние украєнци які є нині партіотами України будуть мати таких нащадків. що через 200-300 років винищуватимуть україномовних українців..
Імхо!

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Я про те, що

Цитата:
один(!) диктант на семестр

катастрофічно(!) мало. Наприклад, заниження доз використання пестицидів (стосовно рекомендованих), веде до звикання шкодочинних об'єктів. Знаю, невдалий приклад, бо пестициди всі шкідливі для екології, але - сам принцип підходить: мало диктантів - ніби і вчать українську, але ефективність, виходить, від них нульова. Але ж скажуть: "вчать же українську, що ви хочете?". А те, що не дає плодів - викорінюють. Це викорінювання культивував табачник і воно триває в псевдодержаві...
Вихід один - писати диктанти з дітьми! РаДіймо!

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Альберт Саїн.
0
Ще не підтримано

Мої дектанти завжди аж кишіли від червоного чорнила, натомість у школі я чуть що не єдиний що балакав українською на відмінно від москальськомовних відмінників по українській у яких червоного чорнила було вкрай мало, а то іноді й взааглі відсутньо.. І що ви думаєте?? Позакінчували ми школу, а я й досі чогось безграмотно пишу і розмовляю українською. а вони натомість грамотно москальською і лишень при потребі українською.

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Я згоден, що "розруха, она, брат, начінаєтся в головє" (Булгаков, "Собаче серце"). (Чомусь одразу спали на думку ці слова професора Преображенського ;) ).
Але я переконаний, що можна по іншому: "аналізуємо, формуємо, здійснюємо".
Стати тим "городовим", який має нагадувати, що можна і треба змінюватися. І не лише своїм, а й зайдам-москальськомовним. Про них свіженька історія з Фейсбуку:
"Ірина Стасюк: Це просто звіздєц. Тварюки(важко назвати їх людьми) окуповують західну Україну.((((
"Андрійко в мене єдиний син.І я не розумію,чому саме він має їхати на Схід воювати? Мій хлопчик,якому лише 19...
Вкотре перечитую повістку і плачу.
Наш Остріг -містечко невеличке,тут всі один одного знають. І коли сюди почали приїздити переселенці,їх дуже жаліли. Кидають люди усе,що нажили за життя,і втікають на чужину.Вулицями ходили з дітьми кримські татарочки..Привітні,віталися з усіма. Чоловіки залишали їх тут,а самі поверталися до Криму. А потім дорогими машинами почали зїздитися люди зі Сходу. І не лише жінок і дітей везуть до нас череваті дядьки із золотими печатками на пальцях. Вони цілими родинами підшуковують добротне житло.Видно, що думають тут надовго осісти.
Вадим був якраз із таких. Він з двома братами відразу став завсідником ресторану ,в якому я працюю. Приходять майже щовечора,замовляють найдорожчі страви. Пють і голосно між собою обговорюють "сволочей правосеков" і "бандеровцев,которые всё это замутили". Коли приношу меню,просять "повторить по-русски",бо не розуміють. Я мушу слухатися -клієнт завжди правий. Але подумки волаю"Ти ж до мого дому приїхав,а не я до твого! ТО ВЧИ МОВУ,ТВАРЮКО!"
Вадимові батько та мати,виявляється тепер в Єгипті відпочивають,але планують повернутися сюди.
Що ж виходить:"деньги есть"-то можна і до Єгипту на відпочинок, а потім заховатися тут,на Заході? А мій єдиний 19-річний син,який щойно коледж закінчив і вступати до університету готувався,нехай воює? Допоки ці "бедные беженцы"скуповуватимуть тут нерухомість,гулятимуть і проситимуть "повторить по-русски"?"
Народ,я написала коротко розповідь матері ,яка проводжає сина на війну.Можете більше прочитати в "Експресі" (5-12 червня),-стаття ""Я мушу пустити сина на війну!"
Просто ридаю....Це ж дійсно звіздєц, якщо ми цих тварюк терпітимемо.."

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Зображення користувача Альберт Саїн.
0
Ще не підтримано

Залишилося лишень дописати Амінь і покійся з миром!
Ну це якщо зі сакразмом, а якщо прогматично, то такі вони і є ці реалії.
А ви все ще і досі описаєте що вини повинні робити у нас в державі..
Та скоріше вони нас тут усіх порішають. аніж будуть зважати на наші вони повинні щось так робити як ми їх до того зобов"яжемо..
Ну звісно таке буде якщо ми і досі будемо намагатися кожен жити сам по собі без колективної громадськості. Амінь! Алілую і Аллах Ахбат!

Зображення користувача Анатолій Висота.
0
Ще не підтримано

Таке і схоже буде доти, поки не буде ДЕРЖАВНО впроваджений принцип україноцентризму: ОЦЕ ОСЬ МИ, А ОТО - ВОНИ. Одну помилку у "шапці" НО вже виправили. Давайте, пане Арсене, виправимо другу. Гарне ваше гасло з: М. В. Гоголь "Вечори на хуторі близь Диканьки" В нашій мові є слово БЛИЗЬКО. А краще, здається, написати "...КОЛО Диканьки".