Годинами ми майстрували візки та самокати з дощок й підшипників зі звалища, а коли вперше мчали з гори, згадували, що забули приробити гальма. Після того, як в’їжджали у колючі кущі кілька разів, ми розбиралися з цією проблемою.

Ми йшли з дому вранці й грали весь день, повертаючись тоді, коли запалювали вуличні ліхтарі там, де вони були.

Мобільних телефонів не було! Важко уявити.

Ми різали руки та ноги, ламали кістки та вибивали зуби, і ніхто ні на кого не подавав до суду. Бувало всяке. Винні були тільки ми та ніхто інший. Пам’ятаєте? Ми билися до крові й ходили в синяках, звикаючи не звертати на це уваги.

Ми їли тістечка, морозиво, пили лимонад, але ніхто від цього не товстішав, тому що ми весь час бігали і грали, пише Блискавка. З однієї пляшки пили кілька людей, і ніхто від цього не помер.

У нас не було ігрових приставок, комп’ютерів, 165 каналів супутникового телебачення, компакт дисків, мобільних телефонів, інтернету, ми мчали дивитися мультфільм всім натовпом в найближчий будинок, адже відиків теж не було!

Проте у нас були друзі. Ми виходили з дому й знаходили їх. Ми каталися на веліках, пускали сірники по весняних струмках, сиділи на лавочці, на паркані або в шкільному дворі й базікали, про що хотіли. Коли нам був хтось потрібен, ми стукали в двері, дзвонили в дзвінок або просто заходили й бачилися з ними. Пам’ятаєте? Без дозволу! Самі! Одні в цьому жорстокому й небезпечному світі! Без охорони! Як ми взагалі вижили?

Ми придумували ігри з палицями та консервними банками, ми крали яблука в садах і їли вишні з кісточками, і кісточки не проростали у нас в животі. Кожен хоч раз записався на футбол, хокей або волейбол, але не всі потрапили в команду. Ті, хто не потрапив, навчилися справлятися з розчаруванням.

Деякі учні не були такі кмітливі, як інші, тому вони залишалися на другий рік. Контрольні та іспити не поділялися на 10 рівнів, і оцінки включали 5 балів теоретично, і 3 бали насправді. На перервах ми обливали один одного водою зі старих багаторазових шприців!

Хто пам'ятає, що ще було у вашому дитинстві?

Я пам'ятаю, як купляли у найближчому гастрономі брикети киселю або кави з молоком за 15 копійок та гризли оце просто у дворі, як бігали з куснем хлібу, обмоченого у молоці (в кращому разі) або у воді і посипаного цукром. Я пам'ятаю, як робили вистави для сусідів просто неба з усіма необхідними причандалами (ширмою, ведучим, акробатичними "етюдами", танцями і піснями).

Ми виросли стійкими і творчими. Бодай третина з нас. Пережили "лихі" 90-ті. До теперішніх негараздів і безгрошів'я ставимося по-філософськи, адже пережили 90-ті, коли було ще гірше. Можливо, "пережили", тому що були молодими оптимістами.

Натомість ми не ставимося по-філософськи до несправедливості сьогоднішніх днів, коли вкотре після чергової "революції" отримали те, що отримали.

Але це вже тема нової замітки.