Віктор Чернов: Відкритий лист Володимиру Ульянову-Леніну
Ваш комуністичний режим є брехнею – він давно виродився в бюрократизм нагорі, в нову панщину, в підневільні, каторжні роботи внизу. Ваша «радянська влада» є суцільна брехня – погано прикрите свавілля однієї партії, яка знущається над всякими виборами і перетворює їх в негідну комедію. Ваша преса розбещена до мозку кісток можливістю брехати і обмовляти, тому що всім іншим затиснутий рот і можна не боятися ніяких спростувань. Ваші комісари розбещені до мозку кісток своїм всевладдям і безконтрольністю. При таких умовах не кричіть про «примазаних». Подібне притягується подібним. Моральне виродження особового складу комуністичної партії – це логічний наслідок того методу, яким добували їй владу і усталювали її.
Для Вас давно не таємниця, що величезна більшість Ваших співробітників і помічників користується незавидною репутацією серед населення; їх моральне обличчя не вселяє довіри; їх поведінка некрасива; їх звичаї, їх життєва практика стоять в ріжучому протиріччі з тими красивими словами, які вони повинні говорити, з тими високими принципами, які вони повинні проголошувати, і Ви самі не раз з гадливістю говорили про таких помічників, як про «перефарбованих» і «примазаних», внутрішньо чужих тій справі, якій вони зголосилися служити.
Ви маєте рацію. Велику справу не можна робити брудними руками. Їх дотик не проходить даром. Він все спотворює, все звертає на свою наочну протилежність. У брудних руках тверда влада зупиниться на свавіллі і деспотизмі, закон стане задушливою петлею, сувора справедливість – нелюдською жорстокістю, обов'язок праці на загальну користь – каторжною роботою, правда – брехнею.
Але саме Ваша неприхована огида до недостойних елементів, саме Ваші погрози розправитися з ними, навіть шляхом розстрілів, ставили Вас високо над ними. Ті чи інші Ваші крилаті вислови, на кшталт того, що «коли Вас повісять як фанатика, їх будуть вішати як простих злодіїв», облетіли всю Росію. І до Вашої особистості склалася відома повага. Кругом непідкупного, доброчесного Робесп'єра кишіли хабарники, шахраї, самолюби; тим вище за законом контрасту піднімався він над ними в уяві натовпу.
Ви придбали таку ж славу «бездоганного Робесп'єра». Ви не користолюбець і не ласун. Ви не тішитеся благами життя і не набиваєте собі тугих гаманців на чорний день, не вдаєтеся сластолюбству і не купуєте собі під шумок за кордоном будинки і вілли, як дехто з Ваших довірених; Ви ведете порівняно скромний плебейський спосіб життя. Кажуть, що в атмосфері спокус, розпусти до мозку кісток багатьох близьких Вам людей, Ви закували себе бронею суворої чесності.
Я, будучи Вашим ідейним противником, не раз віддавав належне Вашим особистим якостям. Не раз в ті тяжкі для Вас часи, коли своєю подорожжю через гогенцоллернську Німеччину Ви накликали на себе найгірші з підозр, я вважав справою честі захищати Вас перед петроградськими робочими від звинувачення в політичній продажності, у віддачі своїх сил на службу німецькому уряду [1].
Стосовно Вас, на кого був зведений наклеп і несправедливо запідозреному, хоча б і частково по Вашій власній вині, я вважав себе зобов'язаним бути стриманим. Тепер – інший час. Тепер Ви на вершинах влади, майже самодержавної; тепер Ви в апогеї Вашої слави, коли Ваші захоплені прихильники проголосили Вас вождем всесвітньої Революції, а Ваші вороги входять з Вами в переговори, як рівні з рівним, коли з представниками міжнародного капіталу і буржуазними урядами Європи Ви укладаєте всілякі політичні і комерційні угоди.
І тепер я морально вільний від цієї стриманості ... І я відкидаю Вам права на ім'я чесної людини.
О так, Ви не злодій в прямому і вульгарному сенсі цього слова. Ви не вкрадете чужого гаманця. Але якщо знадобиться вкрасти чужу довіру, Ви підете на всі хитрощі, на всі обмани, на всі виверти, які тільки для цього будуть потрібні. Ви не підробите чужого векселя. Але немає такої політичної підробки, перед якою Ви відступили б, якщо тільки це виявиться потрібним для успіху Ваших планів. Кажуть, у своїй приватному житті Ви любите дітей, кошенят, кроликів, все живе. Але Ви одним розчерком пера, одним помахом руки проллєте скільки завгодно крові і чиєї завгодно крові з черствістю і бездушністю, якій позаздрив би будь-який виродок з кримінального світу. Ви, звичайно, глибоко зневажаєте вульгарних зрадників і провокаторів. Ви – людина аморальна до останніх глибин свого єства. Ви собі «по совісті» дозволили переступати через всі перешкоди, які знає людська совість. О, тут Ви – чисто російський тип. Історія російської церковності, офіційної і розкольницько-сектантської, добре знає людей цього морального складу, владних засновників старих і нових розкольницьких «церков», «кораблів» і «погоджень», що з'єднують в собі бузувірсько-апостольський фанатизм пустосвята з хитринкою розторопного, завжди «собі на умі» мужичка-ярославця, що завжди посміхається собі в кулак. Який-небудь виснажений і пристрасний архімандрит Фотій, цей «напівфанатик-напівшахрай» по незабутньому вислову Пушкіна, є істинно рідний брат по духу «святого праотця Распутіна». Історія революції теж знає таке ж життєво-психологічне протиріччя, таку ж суміш лукавства і фанатизму в нечаєвщині. Нечаєв, з його революційним єзуїтством вчив, що революціонер не повинен боятися не тільки крові, але бруду, і повинен вміти звертати на користь революції брехню і наклеп, підробки і шантаж, вбивство і насильство. Двоюрідний брат Фотія і Распутіна, Ви їм духовна рідня через Нечаєва.
І ніколи, ні в чому не проявилися з такою яскравістю ці Ваші соціально-психологічні риси, як в двох справах, які Вам довелося зробити, щоб розчистити собі шлях до влади. Ці дві темні і брудні справи – розстріл 5 січня 1918 року мирної вуличної маніфестації петроградських робітників і розгін Установчих зборів [2].
О, я знаю, що одну з цих двох справ – розгін Установчих зборів – Ви, навпаки, поставите собі в історичну заслугу. І я зовсім не хочу піднімати тут питання про те, чи можна виправдати це Ваше діяння історично і політично. Я говорю не про те, що Ви зробили, а як Ви зробили. Припустимо навіть на хвилину, що треба було в інтересах країни розігнати Установчі збори. Це можна зробити двояко. Можна було виступити проти них відкрито і мужньо, так, як уміє робити чесний ворог. І можна було діяти так, як робив Юда, «цілуванням зрадивши Сина Людського», поклавши в основу всього підприємства брехню і фальш.
Вам, Володимире Іллічу, Вам, душі і натхненнику Центрального Виконавчого комітету більшовицької партії, я нагадую про відозву цього Комітету від 30 вересня 1917 року. Там, менше ніж за місяць до жовтневого перевороту, Ви звинуватили уряд Керенського в тому, що при ньому створюється «законодорадчий «булигинський» передпарламент, покликаний за планом кадетів замінити собою Установчі збори». Ви добре знали, проте, що тоді про заміну Установчих зборів ніхто б не наважився і подумати. Ніхто, крім саме Вас. Ви стверджували в тому ж зверненні, що Установчі збори можуть бути створені тільки всупереч нинішньому коаліційному уряду, який робить і зробить все, щоб зірвати їх.
Ви недавно пророкували: «Контрреволюціонери підуть на все, щоб зірвати Установчі збори. Якщо знадобиться, вони відкриють для цього фронт німецьким військам». Ви самі знаєте, що після цього відбулося. Установчі збори зірвали Ви, і фронт німецьким військам відкрили також Ви.
Вам, Володимире Іллічу, звичайно, відомо, який нехитрий, але часто видатний трюк пускають в хід вульгарні злодії, які бояться бути спійманими. Вони біжать, з усієї сили кричачи: «Тримай злодія». Спантеличені цими криками шукають злодія всюди і у всіх, крім справжнього винуватця.
Тепер скажіть мені, Володимир Ілліч, бачите Ви по совісті хоч якусь різницю між цим злодійським криком і тим політичним прийомом, який Ви пустили в хід з Установчими зборами?
Ваша фракція, демонстративно покидаючи передпарламент, свою заяву про вихід закінчувала вигуком: «Хай живуть Установчі збори». Скажіть, Володимире Іллічу, чим ця заздоровниця Установчим зборам відрізнялася від знаменитого в історії іудиного поцілунку, цього вічного зразка моральної фальші і лицемірства?
Ви добре знаєте, Володимир Ілліч, яка організація провела в Петрограді переворот в ніч з 24 на 25 жовтня. Це був Ваш Військово-Революційний Комітет Петрограда. І в самий день 24 жовтня ця організація заявила привселюдно, заявила не уряду, ні, а всьому народу: всупереч всяким чуткам Військово-Революційний Комітет заявляє, що він існує аж ніяк не для того, щоб готувати і здійснювати захоплення влади. Скажіть, Володимире Іллічу, ця публічна брехня, цей явний обман народу, чим він відрізняється від єзуїтського «і брехня для порятунку»?
Скажіть, Володимире Іллічу, у Вас не виступає фарба на обличчі, коли Ви тепер згадуєте, до чого забріхуватися доводилося Вашим органам, кажучи про Установчі збори? Від імені Обласного Петроградського З'їзду – Першого Селянського З'їзду, на якому Ви мали більшість делегатів, – 13 жовтня 1917 р. Ви опублікували радіо, де ствердження, що ніби-то З'їзд Рад зірве Установчі збори, Ви урочисто називали наклепом.
Оволодівши владою, від імені Петроградської Ради 25 жовтня 1917 р. Ви обіцяли «якнайшвидше скликання справжніх демократичних Установчих зборів». Тоді ж від імені II з'їзду Рад було обіцяно, що нова влада забезпечить своєчасне скликання Установчих зборів.
І Ви самі, особисто, Володимир Ілліч, Ви урочисто і всенародно обіцяли не тільки зібрати Установчі збори, а й визнати їх тією владою, від якої в останній інстанції залежить вирішення всіх основних питань. Ви і в своїй доповіді по «Декрету про мир» заявили дослівно наступне: «Ми розглянемо будь-які умови миру, всякі пропозиції. Розглянемо, це ще не означає, що приймемо. Ми внесемо їх на обговорення Установчих зборів, які вже будуть владно вирішувати, що можна і чим не можна поступитися».
Ви і в заключному слові своєму по тому самому питанню повторили: «Ми не пов'язуємо себе договорами ... Ми всі припущення миру внесемо на висновок Установчих зборів».
У своїй доповіді по «Декрету про землю» ви знову-таки говорили текстуально і дослівно наступне: «Як демократична держава ми не можемо обійти постанову народних низів, хоча б ми з нею були і не згодні ... І якщо навіть селяни підуть далі за С. Р-ами і якщо цій партії дадуть в Установчих зборах більшість, то і тут ми скажемо: нехай так». Ви і в самому «Декреті про землю», кажучи про земельні перетворення, поставили ці ж слова: «надалі до остаточного їх вирішення Установчими зборами».
Від Вас не відставали й інші Ваші товариші, які запевняли весь народ про визнання ними вищого авторитету Установчих зборів. Так, наприклад, в своєму зверненні до країни 29 жовтня 1917 року народний комісар по освіті А. Луначарський настільки ж урочисто, настільки ж брехливо давав народу запевнення: «Остаточно порядок державного керівництва освітою буде, зрозуміло, встановлений Установчими зборами».
Мені відомо, Володимир Ілліч, що згодом Ви не раз намагалися посиланням на цілий ряд Ваших статей і промов показати, наскільки розгін Вами Установчих зборів був підготовлений Вашою попередньою літературною пропагандою. О, так, особисто я, як і всі, що уважно стежили за Вашими писаннями, цим актом здивуватися не могли – навпаки, мали право чекати його. Ось чому в той самий час, як Ви і Ваші товариші давали перед лицем всієї країни урочисті обіцянки поважати волю Установчих зборів як останньої і вирішальної владної інстанції, – ми Вам не вірили. Ми були переконані, що протиріччя між Вашими всенародними обіцянками і Вашою власною попередньою діяльністю є лише доказ Вашого лукавства.
Микола II присягав на вірність Фінляндській Конституції і порушив власну присягу.
За це Ви оголосили його викритим клятвопорушником. Ви теж дали, так би мовити, свою громадянську, радянську «присягу», урочисту обіцянку підкоритися волі Установчих зборів.
Після їх розгону Ви стали в положення викритого брехуна, який обманом і обіцянками вкрав народну довіру і потім по-блюзнірські розтоптав своє слово, свої обіцянки. Ви самі позбавили себе політичної честі.
Але цього замало. У той самий день, коли збиралися Установчі збори – 5 січня 1918 року, – Ви дали в усі газети повідомлення про те, що Рада Народних Комісарів визнає можливим допустити мирну маніфестацію на честь Установчих зборів на вулицях Петрограда. Після такого повідомлення розстріл мирних демонстрантів я вправі затаврувати ім'ям зрадництва, а саме повідомлення – найбільшою політичною провокацією. Ця зрада, ця провокація незмивною плямою лягла на Ваше ім'я. Ця вперше пролита Вами робоча кров повинна палити Ваші руки. Нічим, ніколи Ви її не змиєте, тому що вбивство, пов'язане з обманом і зрадою, змішує кров з брудом, а ця жахлива суміш незмивна.
Ваша влада зійшла, як на дріжджах, на явно обдуманому і злісному обмані. Я довів це документально. Відкрутитися від власних слів Ви не можете. Написаного пером не вирубати сокирою. Але коли влада в самому походження своєму грунтується на глибокій брехні, на моральній фальші, то ця зараза просочує її наскрізь і тяжіє на ній до кінця.
Ваш комуністичний режим є брехнею – він давно виродився в бюрократизм нагорі, в нову панщину, в підневільні, каторжні роботи внизу. Ваша «радянська влада» є суцільна брехня – погано прикрите свавілля однієї партії, яка знущається над всякими виборами і перетворює їх в негідну комедію. Ваша преса розбещена до мозку кісток можливістю брехати і обмовляти, тому що всім іншим затиснутий рот і можна не боятися ніяких спростувань. Ваші комісари розбещені до мозку кісток своїм всевладдям і безконтрольністю. При таких умовах не кричіть про «примазаних». Подібне притягується подібним. Моральне виродження особового складу комуністичної партії – це логічний наслідок того методу, яким добували їй владу і усталювали її. А якщо це виродження, це розбещення доходить до «останньої» межі в практиці ваших Надзвичайних Комісій, які доповнюють мучительство і знущання, які воскрешають азефщіну, насаджують зраду і провокацію, що не гидують і не бояться ні крові, ні бруду, – то згадайте, що тією ж сумішшю крові і бруду, обману і зради, зради і провокацій було відображено саме пришестя Ваше до влади в фатальні дні, увінчані 5 січня 1918 року.
9 січня – в траурну річницю розстрілу петроградських робочих Миколою II – були поховані Ваші перші жертви з лав таких же мирних, неозброєних робітників маніфестантів. Вони поховані там же, де поховані жертви 9 січня 1905 року.
Російські робітники не забудуть цієї жалоби. У дні 5 і 9 січня (по новому стилю 18 і 22 січня) вони будуть вшановувати скорботну пам'ять своїх побратимів по класу, невинних жертв старого і нового деспотизму.
І це сумне вшанування буде гіршим покаранням винуватців.
У цей день, Володимире Іллічу, ясніше, ніж будь-коли, будуть представляти собі робочі Вашу внутрішню сутність. Ваше щире моральне обличчя «Торквемади», переплетеного з Нечаєвим, цим Распутіним російської революції «напівфанатиків, напівшахраїв, які дозволяють собі» по совісті переступати через всі грані совісті і відкривають цим найглибші безодні політичного єзуїтства, в які коли-небудь падала людина і революційний діяч. Але якими б софізмами Ви і Ваші найближчі не виправдовували Ваших спусків в ці безодні, і якими б лаврами не увінчували Вас за них Ваші захоплені шанувальники, але жалобні дні 5 та 9 січня, я вірю, не залишать непохитною Вашу душевну рівновагу. У цей день робоча кров буде палити Ваші руки, в цей день спогади про багаторазову публічну брехню перед усім народом викликатимуть на Вашому обличчі фарбу сорому.
Це буде Вашою моральною стратою!
Інформація про автора листа:
Віктор Михайлович Чернов (25 листопада [7 грудня] 1873, Хвалинськ, Саратовська губернія, Російська імперія – 15 квітня 1952, Нью-Йорк) – російський політичний діяч, мислитель і революціонер, один із засновників партії соціалістів-революціонерів (ПСР) і її основний теоретик.
Повернувшись до Росії після Лютневої революції 1917 р., займав пост міністра землеробства в першому і другому коаліційних складах Тимчасового уряду (травень - липень 1917 року). У конфлікті правих і лівих есерів займав центристські позиції, ратував за «однорідний соціалістичний уряд». На виборах в Установчі Збори партія есерів отримала більшість голосів, і Чернов був обраний головою Установчих зборів (перший і останній голова Установчих Зборів).
Після розпуску Установчих зборів в 1918 році брав участь в боротьбі з більшовицькою владою. У серпні 1920 року за рішенням ЦК ПСР емігрував, жив в Естонії та Німеччини, потім в Чехословаччині та Франції. Займався суспільно-політичною, науковою та літературно-публіцистичною діяльністю.
Напередодні вступу частин Вермахту в Париж перебрався на острів Олерон, а потім в Лісабон, звідки разом з третьою дружиною (І.С. Сирмус-Пидер) в червні 1941 року емігрував до США. Оселився в Нью-Йорку і до кінця життя брав активну участь в діяльності Нью-Йоркської групи партії соціалістів-революціонерів, був одним з редакторів партійного журналу «За свободу», займався науковою роботою, писав мемуари.
Посилання:
1. У липневі дні 1917 року про зв'язки Леніна та інших більшовицьких лідерів з німецькою розвідкою писало багато російських газет. В якості агентів-посередників (агентів зв'язку) між Леніним і німецькою розвідкою називалися прізвища відомих польських революціонерів Ганецького і Козловського, а також пані Суменсон, яка служила «поштовою скринькою» для листування.
Влітку 1917 року Тимчасовий уряд доручив спеціальній слідчій комісії провести розслідування за фактом отримання Леніним і більшовиками грошей від німців, але воно не було завершено у зв'язку з жовтневим переворотом. Існує досить багато свідчень, що «жовтневе збройне повстання» було розпочато в ніч з 24 на 25 жовтня (з 6 на 7 листопада за новим стилем) через те, що вранці 25 жовтня мав розпочатися судовий процес за звинуваченням Леніна і його соратників в шпигунстві на користь Німеччини ...
Зі свідчень Джона Ріда комісії Овермана під час слухань в сенаті США про події російської революції (1919 р): «... О 6 ранку ВРК отримав рішучі, незаперечні докази, що ордери на арешт Леніна, Троцького та інших вже видані, і з Смольного відправили підрозділи гарнізону для захоплення всіх головних точок в місті. Цієї ж ночі почався З'їзд Рад, який вирішив взяти владу ...»
Опубліковані матеріали архіву німецького міністерства закордонних справ («Germanu and the Revolution in Russia 1915 - 1918», ed. ZA Zeman. «Oxford University Press») свідчать: В. Ульянов-Ленін дійсно отримував багатомільйонні суми грошей на організацію революції в Росії, щоб тим самим вивести її з війни.
Е. Сіссон, американський розвідник і дипломат, у 1918 році підготував доповідь «70 документів про відносини більшовиків з командуванням армії, представниками промисловості та банків кайзерівської Німеччини», в якому стверджував: «... керівники більшовицького уряду: Ленін, Троцький і їхні товариші – є німецькими агентами; революція більшовиків підготовлена німецьким Генеральним штабом і фінансувалася німецькими банками та іншими фінансовими інститутами».
У 1919 році в сенаті США були проведені слухання про події російської революції (комісія Овермана), в ході яких ряд свідків повідомили про фінансування Ульянова-Леніна і більшовиків німцями.
2. Напередодні і в день відкриття Установчих зборів проходили масові демонстрації робітників, які несли транспаранти з написами: «Хай живуть Установчі збори і демократична Республіка!», «Вся влада Установчим зборам!», «Привіт кращим громадянам землі Руської». Ці історичні події відображені на кіноплівку, яка зберігається в Центральному Державному архіві кіно-фотодокументів РФ.
5 (18) січня 1918 року найстаріший депутат – есер С.П. Швецов відкрив в Таврійському палаці Установчі збори. Головою було обрано В.М. Чернова. Від імені ВЦВК Свердлов оголосив «Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу» і запропонував обговорити її. Більшістю голосів збори відкинули цю пропозицію, що цілком зрозуміло. Будучи обізнаними зі змістом «Декларації», оскільки вона була надрукована 4 (17) січня 1918 року в газетах «Правда» і «Известия ЦВК», депутати розуміли, що її зміст не відповідає назві; фантастичні, нереальні і безвідповідальні поставлені в ній завдання (наприклад, «встановлення ... соціалізму в усіх країнах»); і нарешті, головне: «Декларація» фактично була вироком Установчим зборам. Іншими словами, Зборам пропонувалося визнати радянський уряд, нові декрети і винести постанову про припинення своєї діяльності. Зрозуміло, що на це депутати не пішли. Тоді на засіданні була оголошена написана Леніним під час перерви декларація фракції більшовиків, і останні покинули зал. (Примітно, що декларація закінчувалася словами: «Хай живуть Установчі збори!»)
Після їх відходу за наказом народного комісара з морських справ П.Є. Дибенко, матроси, на чолі з анархістом А.Г. Железняковим, які охороняли Таврійський палац, в ніч з 5 на 6 січня (о 4 годині 40 хв.), вигнавши всіх депутатів із зали засідання, закрили Установчі збори. У приміщеннях був учинений справжній погром, знищена документація.
Сам факт розпуску Установчих зборів, що виражали волю абсолютної більшості населення країни, говорить про відкритий терор, учинений проти них Тимчасовим радянським урядом на чолі з Леніним. Навіть на засіданні ВЦВК (в ніч з 6 на 7 січня 1918 року), скликаного для прийняття (заднім числом) декрету про розпуск Установчих зборів, сім його членів не підтримали і не схвалили цю антинародну акцію. У промові на засіданні ВЦВК 6 (19) січня Ленін сказав: «Народ хотів скликати Установчі збори – і ми скликали їх». Тут він абсолютно правий. Однак, коли, виступаючи від імені народу, Ленін говорить, що «він зараз же відчув, що з себе представляють ці горезвісні Установчі збори», то він свідомо бреше. Народ не міг вимагати розпуску Установчих зборів, не бачачи їх конкретних дій. Суть якраз в тому, що Установчі збори розігнали раніше, ніж вони змогли винести будь-яке рішення. А ось про своє ставлення до Установчих зборів до прийняття рішення про їх розпуск Ленін чомусь замовчує. Тим часом відомо, що він не пізніше 12 жовтня підписав відразу дві заяви, в яких давав «згоду балотуватися до Установчих зборів». Ще одну письмову згоду на виставлення своєї кандидатури від м. Москви «він дав між 12 і 15 жовтня». В цілому Ленін був внесений до списків кандидатів (від ЦК РСДРП та інших організацій) по п'яти округах і на виборах 12 (25) листопада був обраний членом Установчих зборів. Згідно з положенням про вибори кандидат, обраний в кількох округах, повинен був подати заяву до Всеросійської комісію з виборів до Установчих зборів із зазначенням, за яким округом він приймає обрання. Таку заяву Ленін написав 28 листопада 1917 року. У ній він просив вважати його обраним від Балтійського флоту. А ось текст самої заяви Леніна: «Я, що підписався нижче, Ульянов Володимир Ілліч, сім виявляю згоду балотуватися до Установчих зборів від Балтійського флоту і не заперечую проти порядку поміщення в списку, запропонованому флотською організацією РСДРП (більшовиків).
Володимир Ілліч Ульянов.
Адреса: Петербург, Смольний інститут, кімната № 18 ».
Але Ленін лукавив, підписуючи цей документ.
Намагаючись хоч якось виправдати свої дії, 13 січня 1918 року на Надзвичайному Всеросійському залізничному з'їзді він, зокрема, сказав: «Не можемо ми вважати Установчі збори виразником волі народу тому, що вони вибиралося за старими списками», тобто за списками, складеними до 24 жовтня 1917 року. Але чомусь ці думки не приходили йому в голову тоді, до перевороту, коли він виставляв свою кандидатуру. Вони з'явилися у нього лише після того, як він отримав інформацію про те, що більшість членів Установчих зборів народ вибирає від партії есерів.
Якщо всерйоз прийняти цю заяву Леніна, то виходить, що Другий Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, на якому було утворено Тимчасовий робітничий і селянський уряд на чолі з ним і були прийняті декрети, теж не був виразником волі народів Росії, оскільки делегати з'їзду також були обрані (якщо дійсно були обрані) до жовтня 1917 року.
Аналіз документів показує, що всякі посилання на старі списки в питанні розпуску Установчих зборів неспроможні і не витримують критики. На користь цих висновків свідчить, зокрема, і та частина відповідей самого Леніна на записки делегатів Надзвичайного Всеросійського залізничного з'їзду, де він прямо говорить, що «ні референдумом, ні новими Установчими зборами допомогти справі не можна». Зі сказаного випливає, що вибори за старими списками – всього лише привід для розгону Установчих зборів, оскільки, як міг помітити читач, Ленін був проти скликання Установчих зборів і за новими списками, він був взагалі категорично проти всенародного референдуму.
18 січня Ленін пише «Проект декрету про усунення в Радянському законодавстві посилань на Установчі збори». Цей документ з усією ясністю говорить про законодавчий характер цього народного органу влади.
Мимоволі згадується звернення Петроградського Військово-революційного комітету до населення з закликом організувати всі сили для відсічі контрреволюції від 24 жовтня 1917 року. У ньому підкреслювалося, що «похід контрреволюційних змовників спрямований проти Всеросійського з'їзду Рад напередодні його відкриття, проти Установчих зборів, проти народу». Виходить, що по відношенню до Установчих зборів Ленін виступив як справжнісінький контрреволюціонер. У розстрілі ж вуличної маніфестації пітерських робітників 5 січня він виконував роль головного ката, який санкціонував це кровопролиття.
(Текст даного коментаря з книги: Глава 12. Политический авантюрист // Арутюнов А.А. Досье Ленина без ретуши. Документы. Факты. Свидетельства. – М.: Вече, 1999).
Наші інтереси:
25 років української "незалежності" свідчать, що комуністична ідеологія не зникла із свідомості нашого населення. І те, що формально сьогодні комуністична партія України заборонена, теж не є аргументом на її відсутність в політичному житті. Вчорашні комуністи міняють назви своїх організацій, але за внутрішньою сутністю вони залишаються непримиренними ворогами нашого народу, нашої державності. І як колись більшовики-комуністи зраджували свою державу - Росію, так само сьогодні екс-комуністи зраджують Україну російським загарбникам.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Віктор Чернов: Відкритий лист Володимиру Ульянову-Леніну
Ваш комуністичний режим є брехнею – він давно виродився в бюрократизм нагорі, в нову панщину, в підневільні, каторжні роботи внизу. Ваша «радянська влада» є суцільна брехня – погано прикрите свавілля однієї партії, яка знущається над всякими виборами і перетворює їх в негідну комедію. Ваша преса розбещена до мозку кісток можливістю брехати і обмовляти, тому що всім іншим затиснутий рот і можна не боятися ніяких спростувань. Ваші комісари розбещені до мозку кісток своїм всевладдям і безконтрольністю. При таких умовах не кричіть про «примазаних». Подібне притягується подібним. Моральне виродження особового складу комуністичної партії – це логічний наслідок того методу, яким добували їй владу і усталювали її.
02chernov.jpg
Шановний добродію, Володимир Ілліч
Для Вас давно не таємниця, що величезна більшість Ваших співробітників і помічників користується незавидною репутацією серед населення; їх моральне обличчя не вселяє довіри; їх поведінка некрасива; їх звичаї, їх життєва практика стоять в ріжучому протиріччі з тими красивими словами, які вони повинні говорити, з тими високими принципами, які вони повинні проголошувати, і Ви самі не раз з гадливістю говорили про таких помічників, як про «перефарбованих» і «примазаних», внутрішньо чужих тій справі, якій вони зголосилися служити.
Ви маєте рацію. Велику справу не можна робити брудними руками. Їх дотик не проходить даром. Він все спотворює, все звертає на свою наочну протилежність. У брудних руках тверда влада зупиниться на свавіллі і деспотизмі, закон стане задушливою петлею, сувора справедливість – нелюдською жорстокістю, обов'язок праці на загальну користь – каторжною роботою, правда – брехнею.
Але саме Ваша неприхована огида до недостойних елементів, саме Ваші погрози розправитися з ними, навіть шляхом розстрілів, ставили Вас високо над ними. Ті чи інші Ваші крилаті вислови, на кшталт того, що «коли Вас повісять як фанатика, їх будуть вішати як простих злодіїв», облетіли всю Росію. І до Вашої особистості склалася відома повага. Кругом непідкупного, доброчесного Робесп'єра кишіли хабарники, шахраї, самолюби; тим вище за законом контрасту піднімався він над ними в уяві натовпу.
Ви придбали таку ж славу «бездоганного Робесп'єра». Ви не користолюбець і не ласун. Ви не тішитеся благами життя і не набиваєте собі тугих гаманців на чорний день, не вдаєтеся сластолюбству і не купуєте собі під шумок за кордоном будинки і вілли, як дехто з Ваших довірених; Ви ведете порівняно скромний плебейський спосіб життя. Кажуть, що в атмосфері спокус, розпусти до мозку кісток багатьох близьких Вам людей, Ви закували себе бронею суворої чесності.
Я, будучи Вашим ідейним противником, не раз віддавав належне Вашим особистим якостям. Не раз в ті тяжкі для Вас часи, коли своєю подорожжю через гогенцоллернську Німеччину Ви накликали на себе найгірші з підозр, я вважав справою честі захищати Вас перед петроградськими робочими від звинувачення в політичній продажності, у віддачі своїх сил на службу німецькому уряду [1].
Стосовно Вас, на кого був зведений наклеп і несправедливо запідозреному, хоча б і частково по Вашій власній вині, я вважав себе зобов'язаним бути стриманим. Тепер – інший час. Тепер Ви на вершинах влади, майже самодержавної; тепер Ви в апогеї Вашої слави, коли Ваші захоплені прихильники проголосили Вас вождем всесвітньої Революції, а Ваші вороги входять з Вами в переговори, як рівні з рівним, коли з представниками міжнародного капіталу і буржуазними урядами Європи Ви укладаєте всілякі політичні і комерційні угоди.
І тепер я морально вільний від цієї стриманості ... І я відкидаю Вам права на ім'я чесної людини.
О так, Ви не злодій в прямому і вульгарному сенсі цього слова. Ви не вкрадете чужого гаманця. Але якщо знадобиться вкрасти чужу довіру, Ви підете на всі хитрощі, на всі обмани, на всі виверти, які тільки для цього будуть потрібні. Ви не підробите чужого векселя. Але немає такої політичної підробки, перед якою Ви відступили б, якщо тільки це виявиться потрібним для успіху Ваших планів. Кажуть, у своїй приватному житті Ви любите дітей, кошенят, кроликів, все живе. Але Ви одним розчерком пера, одним помахом руки проллєте скільки завгодно крові і чиєї завгодно крові з черствістю і бездушністю, якій позаздрив би будь-який виродок з кримінального світу. Ви, звичайно, глибоко зневажаєте вульгарних зрадників і провокаторів. Ви – людина аморальна до останніх глибин свого єства. Ви собі «по совісті» дозволили переступати через всі перешкоди, які знає людська совість. О, тут Ви – чисто російський тип. Історія російської церковності, офіційної і розкольницько-сектантської, добре знає людей цього морального складу, владних засновників старих і нових розкольницьких «церков», «кораблів» і «погоджень», що з'єднують в собі бузувірсько-апостольський фанатизм пустосвята з хитринкою розторопного, завжди «собі на умі» мужичка-ярославця, що завжди посміхається собі в кулак. Який-небудь виснажений і пристрасний архімандрит Фотій, цей «напівфанатик-напівшахрай» по незабутньому вислову Пушкіна, є істинно рідний брат по духу «святого праотця Распутіна». Історія революції теж знає таке ж життєво-психологічне протиріччя, таку ж суміш лукавства і фанатизму в нечаєвщині. Нечаєв, з його революційним єзуїтством вчив, що революціонер не повинен боятися не тільки крові, але бруду, і повинен вміти звертати на користь революції брехню і наклеп, підробки і шантаж, вбивство і насильство. Двоюрідний брат Фотія і Распутіна, Ви їм духовна рідня через Нечаєва.
І ніколи, ні в чому не проявилися з такою яскравістю ці Ваші соціально-психологічні риси, як в двох справах, які Вам довелося зробити, щоб розчистити собі шлях до влади. Ці дві темні і брудні справи – розстріл 5 січня 1918 року мирної вуличної маніфестації петроградських робітників і розгін Установчих зборів [2].
О, я знаю, що одну з цих двох справ – розгін Установчих зборів – Ви, навпаки, поставите собі в історичну заслугу. І я зовсім не хочу піднімати тут питання про те, чи можна виправдати це Ваше діяння історично і політично. Я говорю не про те, що Ви зробили, а як Ви зробили. Припустимо навіть на хвилину, що треба було в інтересах країни розігнати Установчі збори. Це можна зробити двояко. Можна було виступити проти них відкрито і мужньо, так, як уміє робити чесний ворог. І можна було діяти так, як робив Юда, «цілуванням зрадивши Сина Людського», поклавши в основу всього підприємства брехню і фальш.
Вам, Володимире Іллічу, Вам, душі і натхненнику Центрального Виконавчого комітету більшовицької партії, я нагадую про відозву цього Комітету від 30 вересня 1917 року. Там, менше ніж за місяць до жовтневого перевороту, Ви звинуватили уряд Керенського в тому, що при ньому створюється «законодорадчий «булигинський» передпарламент, покликаний за планом кадетів замінити собою Установчі збори». Ви добре знали, проте, що тоді про заміну Установчих зборів ніхто б не наважився і подумати. Ніхто, крім саме Вас. Ви стверджували в тому ж зверненні, що Установчі збори можуть бути створені тільки всупереч нинішньому коаліційному уряду, який робить і зробить все, щоб зірвати їх.
Ви недавно пророкували: «Контрреволюціонери підуть на все, щоб зірвати Установчі збори. Якщо знадобиться, вони відкриють для цього фронт німецьким військам». Ви самі знаєте, що після цього відбулося. Установчі збори зірвали Ви, і фронт німецьким військам відкрили також Ви.
Вам, Володимире Іллічу, звичайно, відомо, який нехитрий, але часто видатний трюк пускають в хід вульгарні злодії, які бояться бути спійманими. Вони біжать, з усієї сили кричачи: «Тримай злодія». Спантеличені цими криками шукають злодія всюди і у всіх, крім справжнього винуватця.
Тепер скажіть мені, Володимир Ілліч, бачите Ви по совісті хоч якусь різницю між цим злодійським криком і тим політичним прийомом, який Ви пустили в хід з Установчими зборами?
Ваша фракція, демонстративно покидаючи передпарламент, свою заяву про вихід закінчувала вигуком: «Хай живуть Установчі збори». Скажіть, Володимире Іллічу, чим ця заздоровниця Установчим зборам відрізнялася від знаменитого в історії іудиного поцілунку, цього вічного зразка моральної фальші і лицемірства?
Ви добре знаєте, Володимир Ілліч, яка організація провела в Петрограді переворот в ніч з 24 на 25 жовтня. Це був Ваш Військово-Революційний Комітет Петрограда. І в самий день 24 жовтня ця організація заявила привселюдно, заявила не уряду, ні, а всьому народу: всупереч всяким чуткам Військово-Революційний Комітет заявляє, що він існує аж ніяк не для того, щоб готувати і здійснювати захоплення влади. Скажіть, Володимире Іллічу, ця публічна брехня, цей явний обман народу, чим він відрізняється від єзуїтського «і брехня для порятунку»?
Скажіть, Володимире Іллічу, у Вас не виступає фарба на обличчі, коли Ви тепер згадуєте, до чого забріхуватися доводилося Вашим органам, кажучи про Установчі збори? Від імені Обласного Петроградського З'їзду – Першого Селянського З'їзду, на якому Ви мали більшість делегатів, – 13 жовтня 1917 р. Ви опублікували радіо, де ствердження, що ніби-то З'їзд Рад зірве Установчі збори, Ви урочисто називали наклепом.
Оволодівши владою, від імені Петроградської Ради 25 жовтня 1917 р. Ви обіцяли «якнайшвидше скликання справжніх демократичних Установчих зборів». Тоді ж від імені II з'їзду Рад було обіцяно, що нова влада забезпечить своєчасне скликання Установчих зборів.
І Ви самі, особисто, Володимир Ілліч, Ви урочисто і всенародно обіцяли не тільки зібрати Установчі збори, а й визнати їх тією владою, від якої в останній інстанції залежить вирішення всіх основних питань. Ви і в своїй доповіді по «Декрету про мир» заявили дослівно наступне: «Ми розглянемо будь-які умови миру, всякі пропозиції. Розглянемо, це ще не означає, що приймемо. Ми внесемо їх на обговорення Установчих зборів, які вже будуть владно вирішувати, що можна і чим не можна поступитися».
Ви і в заключному слові своєму по тому самому питанню повторили: «Ми не пов'язуємо себе договорами ... Ми всі припущення миру внесемо на висновок Установчих зборів».
У своїй доповіді по «Декрету про землю» ви знову-таки говорили текстуально і дослівно наступне: «Як демократична держава ми не можемо обійти постанову народних низів, хоча б ми з нею були і не згодні ... І якщо навіть селяни підуть далі за С. Р-ами і якщо цій партії дадуть в Установчих зборах більшість, то і тут ми скажемо: нехай так». Ви і в самому «Декреті про землю», кажучи про земельні перетворення, поставили ці ж слова: «надалі до остаточного їх вирішення Установчими зборами».
Від Вас не відставали й інші Ваші товариші, які запевняли весь народ про визнання ними вищого авторитету Установчих зборів. Так, наприклад, в своєму зверненні до країни 29 жовтня 1917 року народний комісар по освіті А. Луначарський настільки ж урочисто, настільки ж брехливо давав народу запевнення: «Остаточно порядок державного керівництва освітою буде, зрозуміло, встановлений Установчими зборами».
Мені відомо, Володимир Ілліч, що згодом Ви не раз намагалися посиланням на цілий ряд Ваших статей і промов показати, наскільки розгін Вами Установчих зборів був підготовлений Вашою попередньою літературною пропагандою. О, так, особисто я, як і всі, що уважно стежили за Вашими писаннями, цим актом здивуватися не могли – навпаки, мали право чекати його. Ось чому в той самий час, як Ви і Ваші товариші давали перед лицем всієї країни урочисті обіцянки поважати волю Установчих зборів як останньої і вирішальної владної інстанції, – ми Вам не вірили. Ми були переконані, що протиріччя між Вашими всенародними обіцянками і Вашою власною попередньою діяльністю є лише доказ Вашого лукавства.
Микола II присягав на вірність Фінляндській Конституції і порушив власну присягу.
За це Ви оголосили його викритим клятвопорушником. Ви теж дали, так би мовити, свою громадянську, радянську «присягу», урочисту обіцянку підкоритися волі Установчих зборів.
Після їх розгону Ви стали в положення викритого брехуна, який обманом і обіцянками вкрав народну довіру і потім по-блюзнірські розтоптав своє слово, свої обіцянки. Ви самі позбавили себе політичної честі.
Але цього замало. У той самий день, коли збиралися Установчі збори – 5 січня 1918 року, – Ви дали в усі газети повідомлення про те, що Рада Народних Комісарів визнає можливим допустити мирну маніфестацію на честь Установчих зборів на вулицях Петрограда. Після такого повідомлення розстріл мирних демонстрантів я вправі затаврувати ім'ям зрадництва, а саме повідомлення – найбільшою політичною провокацією. Ця зрада, ця провокація незмивною плямою лягла на Ваше ім'я. Ця вперше пролита Вами робоча кров повинна палити Ваші руки. Нічим, ніколи Ви її не змиєте, тому що вбивство, пов'язане з обманом і зрадою, змішує кров з брудом, а ця жахлива суміш незмивна.
Ваша влада зійшла, як на дріжджах, на явно обдуманому і злісному обмані. Я довів це документально. Відкрутитися від власних слів Ви не можете. Написаного пером не вирубати сокирою. Але коли влада в самому походження своєму грунтується на глибокій брехні, на моральній фальші, то ця зараза просочує її наскрізь і тяжіє на ній до кінця.
Ваш комуністичний режим є брехнею – він давно виродився в бюрократизм нагорі, в нову панщину, в підневільні, каторжні роботи внизу. Ваша «радянська влада» є суцільна брехня – погано прикрите свавілля однієї партії, яка знущається над всякими виборами і перетворює їх в негідну комедію. Ваша преса розбещена до мозку кісток можливістю брехати і обмовляти, тому що всім іншим затиснутий рот і можна не боятися ніяких спростувань. Ваші комісари розбещені до мозку кісток своїм всевладдям і безконтрольністю. При таких умовах не кричіть про «примазаних». Подібне притягується подібним. Моральне виродження особового складу комуністичної партії – це логічний наслідок того методу, яким добували їй владу і усталювали її. А якщо це виродження, це розбещення доходить до «останньої» межі в практиці ваших Надзвичайних Комісій, які доповнюють мучительство і знущання, які воскрешають азефщіну, насаджують зраду і провокацію, що не гидують і не бояться ні крові, ні бруду, – то згадайте, що тією ж сумішшю крові і бруду, обману і зради, зради і провокацій було відображено саме пришестя Ваше до влади в фатальні дні, увінчані 5 січня 1918 року.
9 січня – в траурну річницю розстрілу петроградських робочих Миколою II – були поховані Ваші перші жертви з лав таких же мирних, неозброєних робітників маніфестантів. Вони поховані там же, де поховані жертви 9 січня 1905 року.
Російські робітники не забудуть цієї жалоби. У дні 5 і 9 січня (по новому стилю 18 і 22 січня) вони будуть вшановувати скорботну пам'ять своїх побратимів по класу, невинних жертв старого і нового деспотизму.
І це сумне вшанування буде гіршим покаранням винуватців.
У цей день, Володимире Іллічу, ясніше, ніж будь-коли, будуть представляти собі робочі Вашу внутрішню сутність. Ваше щире моральне обличчя «Торквемади», переплетеного з Нечаєвим, цим Распутіним російської революції «напівфанатиків, напівшахраїв, які дозволяють собі» по совісті переступати через всі грані совісті і відкривають цим найглибші безодні політичного єзуїтства, в які коли-небудь падала людина і революційний діяч. Але якими б софізмами Ви і Ваші найближчі не виправдовували Ваших спусків в ці безодні, і якими б лаврами не увінчували Вас за них Ваші захоплені шанувальники, але жалобні дні 5 та 9 січня, я вірю, не залишать непохитною Вашу душевну рівновагу. У цей день робоча кров буде палити Ваші руки, в цей день спогади про багаторазову публічну брехню перед усім народом викликатимуть на Вашому обличчі фарбу сорому.
Це буде Вашою моральною стратою!
Інформація про автора листа:
Віктор Михайлович Чернов (25 листопада [7 грудня] 1873, Хвалинськ, Саратовська губернія, Російська імперія – 15 квітня 1952, Нью-Йорк) – російський політичний діяч, мислитель і революціонер, один із засновників партії соціалістів-революціонерів (ПСР) і її основний теоретик.
Повернувшись до Росії після Лютневої революції 1917 р., займав пост міністра землеробства в першому і другому коаліційних складах Тимчасового уряду (травень - липень 1917 року). У конфлікті правих і лівих есерів займав центристські позиції, ратував за «однорідний соціалістичний уряд». На виборах в Установчі Збори партія есерів отримала більшість голосів, і Чернов був обраний головою Установчих зборів (перший і останній голова Установчих Зборів).
Після розпуску Установчих зборів в 1918 році брав участь в боротьбі з більшовицькою владою. У серпні 1920 року за рішенням ЦК ПСР емігрував, жив в Естонії та Німеччини, потім в Чехословаччині та Франції. Займався суспільно-політичною, науковою та літературно-публіцистичною діяльністю.
Напередодні вступу частин Вермахту в Париж перебрався на острів Олерон, а потім в Лісабон, звідки разом з третьою дружиною (І.С. Сирмус-Пидер) в червні 1941 року емігрував до США. Оселився в Нью-Йорку і до кінця життя брав активну участь в діяльності Нью-Йоркської групи партії соціалістів-революціонерів, був одним з редакторів партійного журналу «За свободу», займався науковою роботою, писав мемуари.
Посилання:
1. У липневі дні 1917 року про зв'язки Леніна та інших більшовицьких лідерів з німецькою розвідкою писало багато російських газет. В якості агентів-посередників (агентів зв'язку) між Леніним і німецькою розвідкою називалися прізвища відомих польських революціонерів Ганецького і Козловського, а також пані Суменсон, яка служила «поштовою скринькою» для листування.
Влітку 1917 року Тимчасовий уряд доручив спеціальній слідчій комісії провести розслідування за фактом отримання Леніним і більшовиками грошей від німців, але воно не було завершено у зв'язку з жовтневим переворотом. Існує досить багато свідчень, що «жовтневе збройне повстання» було розпочато в ніч з 24 на 25 жовтня (з 6 на 7 листопада за новим стилем) через те, що вранці 25 жовтня мав розпочатися судовий процес за звинуваченням Леніна і його соратників в шпигунстві на користь Німеччини ...
Зі свідчень Джона Ріда комісії Овермана під час слухань в сенаті США про події російської революції (1919 р): «... О 6 ранку ВРК отримав рішучі, незаперечні докази, що ордери на арешт Леніна, Троцького та інших вже видані, і з Смольного відправили підрозділи гарнізону для захоплення всіх головних точок в місті. Цієї ж ночі почався З'їзд Рад, який вирішив взяти владу ...»
Опубліковані матеріали архіву німецького міністерства закордонних справ («Germanu and the Revolution in Russia 1915 - 1918», ed. ZA Zeman. «Oxford University Press») свідчать: В. Ульянов-Ленін дійсно отримував багатомільйонні суми грошей на організацію революції в Росії, щоб тим самим вивести її з війни.
Е. Сіссон, американський розвідник і дипломат, у 1918 році підготував доповідь «70 документів про відносини більшовиків з командуванням армії, представниками промисловості та банків кайзерівської Німеччини», в якому стверджував: «... керівники більшовицького уряду: Ленін, Троцький і їхні товариші – є німецькими агентами; революція більшовиків підготовлена німецьким Генеральним штабом і фінансувалася німецькими банками та іншими фінансовими інститутами».
У 1919 році в сенаті США були проведені слухання про події російської революції (комісія Овермана), в ході яких ряд свідків повідомили про фінансування Ульянова-Леніна і більшовиків німцями.
2. Напередодні і в день відкриття Установчих зборів проходили масові демонстрації робітників, які несли транспаранти з написами: «Хай живуть Установчі збори і демократична Республіка!», «Вся влада Установчим зборам!», «Привіт кращим громадянам землі Руської». Ці історичні події відображені на кіноплівку, яка зберігається в Центральному Державному архіві кіно-фотодокументів РФ.
5 (18) січня 1918 року найстаріший депутат – есер С.П. Швецов відкрив в Таврійському палаці Установчі збори. Головою було обрано В.М. Чернова. Від імені ВЦВК Свердлов оголосив «Декларацію прав трудящого і експлуатованого народу» і запропонував обговорити її. Більшістю голосів збори відкинули цю пропозицію, що цілком зрозуміло. Будучи обізнаними зі змістом «Декларації», оскільки вона була надрукована 4 (17) січня 1918 року в газетах «Правда» і «Известия ЦВК», депутати розуміли, що її зміст не відповідає назві; фантастичні, нереальні і безвідповідальні поставлені в ній завдання (наприклад, «встановлення ... соціалізму в усіх країнах»); і нарешті, головне: «Декларація» фактично була вироком Установчим зборам. Іншими словами, Зборам пропонувалося визнати радянський уряд, нові декрети і винести постанову про припинення своєї діяльності. Зрозуміло, що на це депутати не пішли. Тоді на засіданні була оголошена написана Леніним під час перерви декларація фракції більшовиків, і останні покинули зал. (Примітно, що декларація закінчувалася словами: «Хай живуть Установчі збори!»)
Після їх відходу за наказом народного комісара з морських справ П.Є. Дибенко, матроси, на чолі з анархістом А.Г. Железняковим, які охороняли Таврійський палац, в ніч з 5 на 6 січня (о 4 годині 40 хв.), вигнавши всіх депутатів із зали засідання, закрили Установчі збори. У приміщеннях був учинений справжній погром, знищена документація.
Сам факт розпуску Установчих зборів, що виражали волю абсолютної більшості населення країни, говорить про відкритий терор, учинений проти них Тимчасовим радянським урядом на чолі з Леніним. Навіть на засіданні ВЦВК (в ніч з 6 на 7 січня 1918 року), скликаного для прийняття (заднім числом) декрету про розпуск Установчих зборів, сім його членів не підтримали і не схвалили цю антинародну акцію. У промові на засіданні ВЦВК 6 (19) січня Ленін сказав: «Народ хотів скликати Установчі збори – і ми скликали їх». Тут він абсолютно правий. Однак, коли, виступаючи від імені народу, Ленін говорить, що «він зараз же відчув, що з себе представляють ці горезвісні Установчі збори», то він свідомо бреше. Народ не міг вимагати розпуску Установчих зборів, не бачачи їх конкретних дій. Суть якраз в тому, що Установчі збори розігнали раніше, ніж вони змогли винести будь-яке рішення. А ось про своє ставлення до Установчих зборів до прийняття рішення про їх розпуск Ленін чомусь замовчує. Тим часом відомо, що він не пізніше 12 жовтня підписав відразу дві заяви, в яких давав «згоду балотуватися до Установчих зборів». Ще одну письмову згоду на виставлення своєї кандидатури від м. Москви «він дав між 12 і 15 жовтня». В цілому Ленін був внесений до списків кандидатів (від ЦК РСДРП та інших організацій) по п'яти округах і на виборах 12 (25) листопада був обраний членом Установчих зборів. Згідно з положенням про вибори кандидат, обраний в кількох округах, повинен був подати заяву до Всеросійської комісію з виборів до Установчих зборів із зазначенням, за яким округом він приймає обрання. Таку заяву Ленін написав 28 листопада 1917 року. У ній він просив вважати його обраним від Балтійського флоту. А ось текст самої заяви Леніна: «Я, що підписався нижче, Ульянов Володимир Ілліч, сім виявляю згоду балотуватися до Установчих зборів від Балтійського флоту і не заперечую проти порядку поміщення в списку, запропонованому флотською організацією РСДРП (більшовиків).
Володимир Ілліч Ульянов.
Адреса: Петербург, Смольний інститут, кімната № 18 ».
Але Ленін лукавив, підписуючи цей документ.
Намагаючись хоч якось виправдати свої дії, 13 січня 1918 року на Надзвичайному Всеросійському залізничному з'їзді він, зокрема, сказав: «Не можемо ми вважати Установчі збори виразником волі народу тому, що вони вибиралося за старими списками», тобто за списками, складеними до 24 жовтня 1917 року. Але чомусь ці думки не приходили йому в голову тоді, до перевороту, коли він виставляв свою кандидатуру. Вони з'явилися у нього лише після того, як він отримав інформацію про те, що більшість членів Установчих зборів народ вибирає від партії есерів.
Якщо всерйоз прийняти цю заяву Леніна, то виходить, що Другий Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, на якому було утворено Тимчасовий робітничий і селянський уряд на чолі з ним і були прийняті декрети, теж не був виразником волі народів Росії, оскільки делегати з'їзду також були обрані (якщо дійсно були обрані) до жовтня 1917 року.
Аналіз документів показує, що всякі посилання на старі списки в питанні розпуску Установчих зборів неспроможні і не витримують критики. На користь цих висновків свідчить, зокрема, і та частина відповідей самого Леніна на записки делегатів Надзвичайного Всеросійського залізничного з'їзду, де він прямо говорить, що «ні референдумом, ні новими Установчими зборами допомогти справі не можна». Зі сказаного випливає, що вибори за старими списками – всього лише привід для розгону Установчих зборів, оскільки, як міг помітити читач, Ленін був проти скликання Установчих зборів і за новими списками, він був взагалі категорично проти всенародного референдуму.
18 січня Ленін пише «Проект декрету про усунення в Радянському законодавстві посилань на Установчі збори». Цей документ з усією ясністю говорить про законодавчий характер цього народного органу влади.
Мимоволі згадується звернення Петроградського Військово-революційного комітету до населення з закликом організувати всі сили для відсічі контрреволюції від 24 жовтня 1917 року. У ньому підкреслювалося, що «похід контрреволюційних змовників спрямований проти Всеросійського з'їзду Рад напередодні його відкриття, проти Установчих зборів, проти народу». Виходить, що по відношенню до Установчих зборів Ленін виступив як справжнісінький контрреволюціонер. У розстрілі ж вуличної маніфестації пітерських робітників 5 січня він виконував роль головного ката, який санкціонував це кровопролиття.
(Текст даного коментаря з книги: Глава 12. Политический авантюрист // Арутюнов А.А. Досье Ленина без ретуши. Документы. Факты. Свидетельства. – М.: Вече, 1999).
25 років української "незалежності" свідчать, що комуністична ідеологія не зникла із свідомості нашого населення. І те, що формально сьогодні комуністична партія України заборонена, теж не є аргументом на її відсутність в політичному житті. Вчорашні комуністи міняють назви своїх організацій, але за внутрішньою сутністю вони залишаються непримиренними ворогами нашого народу, нашої державності. І як колись більшовики-комуністи зраджували свою державу - Росію, так само сьогодні екс-комуністи зраджують Україну російським загарбникам.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта