Відчуття стосунків соціального замовлення передавачем (маніпуляція партнером і приниження його)

Ініціатор стосунків майже завжди передавач. Він формує замовлення, критикуючи й корегуючи дії приймача в потрібному для себе руслі, задовольняючи за рахунок нього свої цілі, спрямовуючи його активність за своїм бажанням. Сприймає приймача за сліпого виконавця, яким легко маніпулювати. Це сприяє відчуттю власної значимості й самозвеличенню. Зарозумілість - відміна риса всіх передавачів у ставленні до приймачів. Передавач сприймає приймача, як людину, що потребує його опіки і порад. Завжди вважає себе правим, навіть тоді, коли суперечка йде про те, у чому краще орієнтується приймач. Передавачу здається, що аргументи приймача непереконливі, його доводи не приймаються, а нав’язується власна думка. Мало того, передавач ще й намагається керувати поведінкою приймача. Це тому, що він не цілком розуміє приймача: все, що пов’язане зі справами приймача, має тенденцію злитися в щось невизначене й розпливчасте, може дивувати, але не дає можливості побачити проблему. Отже, передавач погано розуміє мотиви дій і причини поведінки; діяльність приймача не збігаються з очікуваннями передавача.

Передавач бачить, як приймач захоплюється ним, така поведінка заворожує його, і якщо існує симпатія з боку передавача, стосунки швидко набувають неймовірної притягуючої сили. Передавач намагається всіма засобами заохотити приймача, піклується, підтримує. А спроби домовитися на рівних не мають успіху, зворотній зв’язок не налаштовується: передавач не чує приймача. Ставиться до приймача поблажливо, як до дитини, розуміє і враховує його думки тільки тоді, коли вони збігаються з його особистими. Якщо ж думка приймача відрізняється, то вона відкидається, як не варта уваги. Це відбувається тому, що передавач не розуміє приймача і тому не приймає належним чином. Не бачить і не може бачити реальних потреб партнера. Піклується лише про “правильні” потреби, а не про “дитячі вигадки”.

Невдоволення приймача передавач по-справжньому теж не розуміє, відсторонюється. Таке неприйняття потреб приймача відбувається тому, що, по-перше, передавач ніколи не відчуває себе винним по відношенню до приймача, навіть навпаки, вважає себе благодійником, по-друге, не розуміє, через що на нього сердяться, і навіть не вірить, що на нього по-справжньому ображаються.

У приймача для передавача багато дивного і привабливого. Зі справою, яка передавачу здається складною і навіть нездійсненною, приймач справляється легко, а з тим, що приймачу здається цілком простим, і що потребує лише доброї волі і деякої пильності, не може впоратись. Передавач дивується і приходить до висновку, що приймач робить лише те, що йому заманеться. Вважає, що в приймача щось не виходить за причини безвідповідальності, розбещеності, через надання переваги більш цікавим для нього справам перед більш важливими, і через небажання рахуватися зі справами інших.

Передавачу імпонує бажання приймача зрозуміти і допомогти у важких ситуаціях, але ефективної допомоги не виходить, оскільки він занижує здібності партнера або пред’являє до нього завищені вимоги. Тому починає брати на себе частину обов’язків приймача, і це приводить до перевтоми передавача і втрати інтересу до свого партнера. Може виникати роздратування через неможливість зрозуміти претензії приймача, котрий починає занадто драматизувати все, що відбувається, намагаючись досягти взаєморозуміння.

Такі стосунки цілком влаштовують передавача, вірність і відданість партнера надає приємності, з більшою силою цінуються його пориви, але варто приймачу щось не виконати, як це розцінюється як зухвала відмова, і довіра до нього зникає.