Різдво між двома дзвіницями знову...між Софіївським і Михайлівськими Соборами. Мудрість - Дух, Переможець-Захисник. Навіяло спогади. Пишу, можливо, і для тих, хто до дзвонів прислухався давно.

 Велич Софії манить до себе.  Вереснева подорож (Попередня в березні. Сакральні стіни з надписами-оздобленням. Мати Оранта. Дотик - як дотик до давніх часів, до магії будівничих творців Собору.)

Контраст між внутрішнім наповненням, надписами стародавніми Софії. У багатьох є бажання з божественною лагідністю-ніжністю доторкнутися, відчути подих того часу, думок-задумок духовно і тілесно. Навіть почали споруджувати "скляну" стіну-захист (бо ті надписи - реліквія).

А кімнати другого поверху ще чекають свого розкриття... Але й там розміщені і автентичні фрески Андріївського Собору ( ще чекає оновлення справжнього Андріївський), і ікони. Як от "Святий Андрій", написана монахами Новоафонського монастиря (подарована Президенту Ющенку в свій час) ,  і поряд "Манна небесна". А диво-пано, створене майстринею з писанок: Діва Богородиця ніжно благає захистити рідну Неньку-Україну.

Метрополичий будинок. Готель для Метрополитів? Так? Кімнати, переходи...Наповнення насторожувало, ставило запитання. Чому лише в одній кімнаті відкрито частину фресок? Чи ще не час? Чи під ними щось таке, що гармонізує зі стародавністю Софії? Чому відновлені каміни вкриті плиткою з дивним (як для Софії) визерунком? Де картини Раю, де Перуниця-Квітка? Чому меблі французькі та англійські ? Де ті давні? На другому поверсі в кожній кімнаті є таке, що повертає думки до величі Софіївського Собору, надихає...навіює багато думок про зв"язок сучасного і минулого, шляхи і причини, відповідальність, настанови для майбутніх дій. ...Є велика кімната, присвячена арабським гостям з раритетами минулого, подарунками шейхів...Сирія...Палестина...Ливан...

І, о!, кімнатка, де її наповнення сучасне захоплює, зачаровує і промовляє:" От, що є справжнім сучасним!", - картини-ікони О.Охапкіна, символи віри, обереги роду. Де ти відчуваєш, хто ти є насправді, від чого серце і душа співає.

І якось дивно виглядає табличка-нагадування, хто є спонсором "реставрації" митрополичого будинку, як сказали, ще з 2004 року!, замість того, щоб нагадування "Пам"ятка...охороняється-фінансується державою" реальністю стало. І "вилетіли" слова: " Так, от чому прийняв-захистив дітей, майданівців Михайлівський!" (Один "облюбував" Межигір"я, інший вирізав лики святих, щоб втюхати-вперти своє, збирав мощі, а  "гуманіст А." "поклав око" на Софію...)

Софію прикрашає парк. Восени блискучі каштани падають, а навесні серед газонів  розквітають квітники. Під час кожних відвідин Софія розкриває свої обійми все ширше і яскравіше. Ельфи рулять. І височіє златоверха Софія у Києві більше десяти століть, оберегаючи своїм Покровом. Від нас залежить, щоб цей Покров був завжди щасливою Квіткою Життя. Священе місце, мабуть, вибрано творцями храму ще тоді, щоб сяяли і Десятинна церква з її Золотими воротами, і Михайлівський.

Лунає над Києвом і Ненькою-Україною: "Як тебе не любити , Києве, мій..." Славень могутній. І "Каштани, каштани, каштани..." Розквітають суцвіття-свічі навесні, навіть, інколи влітку чи восени, щоб знову і знову в серцях лунав "Київський вальс" і сяють 3, 4, 6, 8, 9 кутні зірки в соборах.