Нова анафема українському гетьману: цього разу — від українських кінематографістів

Серед іншого, стало зрозуміло, чому останнім часом так бурхливо й недоброзичливо реагував на цей фільм північний сусід. Якби причина була в правдивому висвітленні наших історичних взаємин, то це було б навіть приємно. Тут мусила б у свідомого українця пробудитися гордість за те, що нарешті ми покажемо справжнього Мазепу, і не тільки північному сусідові.

Як виявилося, немає що показувати, крім усього “модерного” і всього в цій так званій «художній стрічці» зґвалтованого або сексуально нездорового. Якщо це така молитва за Мазепу, то, даруйте, що таке молитва? Фільм носить явно образливий характер для багатьох віруючих українців, тих, котрі свято шанують пам’ять про великого гетьмана Івана Мазепу як будівничого храмів, обдарованого політика, дипломата й патріота, який щиро і свідомо боровся за незалежність України. Правда, тоді все закінчилося, як охарактеризували історики, полтавською трагедією, що була катастрофічною подією для всієї України.

Не такого, як у фільмі, знає українська історія Івана Мазепу. Коли він скінчив свій земний шлях, то старшина не могла підрахувати щедрих пожертв Мазепи монастирям, церквам, митрополитам, архієпископам, єпископам, архімандритам та іншим духовним із Греції, Палестини, Молдавії, Волощини, Сербії, Болгарії, Польщі, Литви й України. Він збудував і профундував понад тридцять православних храмів і святинь. Ця людина була побожна і мала страх Божий.

Тепер ми маємо незалежну Україну й тішимося з того, що в нас є такі режисери, які показали нам Мазепу. Ну й показали! Наруга над усім святим, над святими почуттями всього того, що може нас характеризувати як людей, котрі носять образ Творця і мають совість. Навіть сам початок фільму, де російський імператор Петро І на гробі Мазепи ґвалтує якогось свого солдата Преображенського полку, говорить багато про що. Тут поспівчуваєш і російським патріотам, які в такій ролі побачили свого великого Петра.

Або ще один епізод: православний архієрей знімає з Мазепи чоботи, які дуже сподобалися Петру І. А Мазепа (Богдан Ступка) осміхаєтьтся від того, що той не може зняти цих чобіт: «Ну що ж ти за архієрей?» А далі що ми бачимо - сором говорити...

Зате кіноглядацький зал повний супернаціональної еліти, яка просто в шаленій напрузі очікує сенсаційного показу. «Ми ж чули, що москалі проти. Об’єднаймо наші лави. Воно ж наше». Господи, які ж ми духовно убогі, як занепали духом, святістю, втративши первородство наших предків, дідів, прадідів, які проливали кров за Україну, за волю, якої так хотів і Мазепа! А скільки тих невинно убієнних носили тавро «мазепинців». І все це так стоптано в одному фільмі!

Чи знаєте ви, що кошторис цієї стрічки - 10 мільйонів гривень? Режисер Іллєнко зі сцени, презентуючи фільм, сказав, що не знає, хто йому їх дав, але заявив, що гроші народні. Так, народні! Це гроші вимираючого українського села, загиблих шахтарів, окрадених пенсіонерів, знедолених дітей, сотень тисяч, якщо не мільйонів українців, які працюють за кордоном, чия доля понівечена і сім’ї порозпадались. Ох! Як нам гарно живеться... Ще залишилося посмакувати тим, як Мотря Кочубеївна з Мазепою... триста років тому. Про таких святитель Іоан Золотоустий говорив: «Чи можна стерпіти? Чи можна винести? Старці посоромили свою сивину, а молоді піддали небезпеці свою юність... Чи не звідси погибель ціломудрості? Чи не звідси розпад сімей? Чи не звідси конфлікти і вбивства? Чи не звідси розлад у домах?» Чи не звідси розлад у державі? - додам від себе.

Що ми за українці православні, коли ім’я славетного Мазепи так потоптали! Чи нам знову підсунули анафему, тепер уже не тільки Мазепі, а й українській культурі?

Написане тут - не памфлет, а біль душі. Православні, не мовчіть, відгукніться! Скоро так званий фільм «Молитва за Мазепу» побачите на телеекранах. І вас не спитають, чи це вам приємно дивитись, а вчинять звичайнісіньку наругу над вашими святими почуттями. Показ цього содому профінансують. Як знайшли десять мільйонів, то знайдуть і менше. Не хочеш - не дивись... У нас супер-демократія. Господи! Ми ж вільні...



Газета “Сільські вісті”