Ніхто не забутий?

Час від часу мені дуже хочеться повної тиші.

Щоб бриніло повітря й мовчали в гаю солов’ї,

Щоб думки, як на крилах здіймались, здіймалися вище,

Щоб мовчало відлуння гарматне й затихли бої.

Помовчіть, голосисті, тут болю по вінця насипано,

Тут заплаканий ліс, що могилою братською став.

В забутті, непоховані, стали похилими вітами,

І їх розпач живе у вечірнім багрянці заграв.

Їм уже все одно, хто правий був, хто винен,

Вже пішли, не діждавшись синів, за межу матері,

Тільки вічний вогонь від зірок тут ніколи не згине,

Тут і обрій горить в особливій, багряній зорі.

Скільки років пройшло.Все здавалося – ні, не допустим!

І мільйони загиблих у пам’яті будуть завжди...

Тільки знову війна, і у хаті у матері пустка,

Та із півночі вітер наносить нам хмар і біди.

Тихим вечером я запалю за загиблими свічку.

Помолюсь за солдат і замовкнуть на мить солов’ї.

Дай же мудрості, Боже, нам воєн засипати річку,

Щоб мовчало відлуння гармат та затихли бої!

Дай же сили і мудрості, Господи, бути почутим!

Дай удачі, аби не загинуть в останнім бою!

Та щоб кожен солдат на землі не лишився забутим,

Що поліг на війні, захищаючи землю свою!