Судовий процес в Іспанії тягнувся з 2007 року, але іспанці таки дотиснули його. Нарешті хоч хтось із європейців згадав про Декларацію прав людини і про те, що «жодна людина або група осіб не мають права ображатися на те, як інші висловлюють свою точку зору».

З початку 80-х років минулого століття європейські країни почали активно приймати закони та інші правові акти, що передбачають різні покарання за заперечення факту Голокоста. І багато хто став жертвою цих законів. Тільки в 2007-2008 роках за заперечення Голокосту в країнах Євросоюзу були засуджені не менше 10 осіб. Схожа ситуація - в США і Канаді. Підозрілу єдність «цивілізованих країн» на грунті переслідування інакомислячих дуже важко пояснити людям, які не вірять в теорію змови та вважають, що всі події відбуваються в світі самі собою.

Навіщо взагалі було приймати закон, що дозволяє саджати за грати тих, хто сумнівається в Голокості?

Тому що «офіційна» точка зору, яку нам нав’язують, не витримує жодної критики. Кожен, хто включить мозок і спробує пошукати інформацію самостійно, прийде до простого і шокуючого висновку: ніякого Голокосту не було! Але перш, ніж розбити вщент наймасштабнішу і дорогу фальсифікацію XX століття, відповім «пейсатим бойовикам» і співчуваючим, які після публікації статті напевно будуть поливати мене брудом і таврувати «антисемітом».

Все, що я тут пишу, я маю право писати згідно зі ст. 21, 23, 24, 34 Конституції України.

Я - не антисеміт. До семітських етносів, наприклад, до арабів, берберів, малих племен і єврейських народів (так-так, саме у множині) ставлюся позитивно. А ось сіонізм, який зародився в єврейському суспільстві задовго до утворення цивілізованої Європи, зневажаю, як і будь-яку іншу форму фашизму. І я не самотній у своїх переконаннях. Настільки не самотній, що ще в 1975 році Генеральна асамблея ООН прийняла резолюцію 3379, в якій засудила сіонізм як форму расизму і расової дискримінації.

Талмуд (збірник текстів-тлумачень Тори і головне джерело сіонізму) наголову перевершує всі відомі расистські та нацистські ідеології. Зазвичай фашисти ділять людство на людей першого і другого сорту. Сіонізм ж людьми вважає лише євреїв, які сповідують іудаїзм. Всі інші називаються брудними тваринами і поступати з ними пропонується відповідно. Цікаво, що більшість талмудичних книг стали більш-менш доступні західному суспільству для вивчення лише в кінці XIX століття. При цьому, до цього дня у вільному продажу їх не зустрінеш навіть на івриті, не кажучи про перекладах на інші мови. Це, втім, не заважає викладати в єврейських школах принципи, в тому числі і нацистські, дітям, починаючи з 5 років.

В результаті маємо страхітливі прояви жорстокості «гнаного народу», перед якими блякне навіть вигаданий геноцид Другої Світової. Наприклад, «справа ізраїльських лікарів», які проводили огидні експерименти над дітьми. Лікарі відбирали марокканських дітей у школах і везли, не пояснюючи причини, на« екскурсію» на військову базу під Хайфою. Там їх голили, обдирали залишки волосся гарячим воском, затискали голови в лещата і піддавали опроміненню. Допустима доза опромінення - 0,5 рада; але марокканські діти отримували 350 - 400 рад. Не дивно, що багато вмирало на місці - біля бази виросло кладовище без імен і надгробних плит. Ті, що вижили страждали все життя ... Якби так вчинили з єврейськими дітьми в якій іншій країні, довелося б злочинцям все життя розплачуватися за «голокост»; за лікарями-вбивцями полювали б жваві агенти Візенталя, глави держав покладали б вінки на безіменні могили замордованих дітей і міркували про страшну небезпеку антисемітизму. Але в Ізраїлі цю історію зам’яли».

Але повернемося до Голокосту. Крім загального емоційного посилу у «продюсерів» цього найбільшого розіграшу немає жодних логічних і фактичних аргументів на користь реальності їх вигадок.

Перш за все, розглянемо цифру «6 мільйонів», яка міцно закарбувалася в мозку будь-якого сучасної людини. Саме стільки вбитих у концтаборах євреїв нарахував сумно відомий Нюрнберзький процес. «Щорічник американського єврея» («American Jewish Yearbook», вип. 43) стверджує, що в 1941 році на території окупованої Європи проживало всього 3,3 млн. євреїв. Як би Гітлер не старався, зібрати всіх євреїв з європейської частини материка він не міг просто фізично. А навіть якщо і зібрав, то де взяв ще 2,7 мільйона? Імпортував із США?

До речі, концтабори зовсім не були монополією Німеччини. Їх будували у себе багато країн. Наприклад, в США після нальоту на Перл-Харбор, за колючий дріт зганяли всіх японців тільки за те, що вони - японці. «Нейтральна» Швейцарія змушувала біженців гарувати з ранку до ночі в спеціальних обгороджених «робочих зонах». Ну, звичайно, у справі знищення людей в концтаборах відзначилися поляки. Найбільше від них дісталося, до речі, українцям і німцям.

Чим же так відрізнялися німецькі концтабори, що на них повісили всіх собак? Та нічим. Візьмемо найвідоміший з них: Аушвіц або Освенцим. Його вважають головним центром знищення євреїв. Хоча до цих пір немає єдності думок щодо того, скільки там повбивали. Часто називають цифру в 4 млн. чоловік. До 1990 року ця цифра значилася і на пам’ятному меморіалі Освенціма. Потім польський державний Музей Освенцим і ізраїльське агентство меморіалу Голокосту Яд Вашем сором’язливо зізналися, що 4 мільйони - це велике перебільшення, іншими словами - брехня. Кількість «убієнних» в Освенцимі зменшили до 1,1 млн. Меморіал «переписали».

У 1998 під тиском фактів польські та єврейські «офіційні особи» знизили цифру до 900 тисяч. У 1999 році світ побачила книга «Аушвіц - остаточний розрахунок» (Auschwitz - the Final Count). Її автор, відомий дослідник Голокосту Вівіан Берд, стверджує, що цифра загиблих в Аушвіці - 73 тисячі чоловік. Причому загинули вони від різних причин (старість, хвороби, кара за непокору). І не за час Другої світової, а за десять років існування табору - з 1935 по 1945. З 73000 осіб євреями були 38 тисяч. Всього в німецьких таборах з 1935 по 1945 загинули 403 000 чоловік, упевнений Берд. Він отримав ці цифри з архівів системи німецьких концтаборів, захоплених Радянською армією в таборі Oranienburg в квітні 1945 року. Їхню повноту та автентичність оскаржити просто неможливо.

Ще одна страшилка, пов’язана з Аушвіцем - це газові камери. Для початку важливо зрозуміти одне: в газових камерах німецьких концтаборів людей не вбивали. Інформація про масові страти із застосуванням газу базується на свідченнях комендантів і наглядачів концтаборів. Як ці свідчення отримували можна побачити на прикладі долі Рудольфа Гесса, офіцера СС, колишнього коменданта Освенціма. У своєму висновку нюренбергского міжнародний військовий Трибунал посилався саме на його свідчення.

Пізніше було достовірно встановлено, що «визнання» з колишнього коменданта вибивали за допомогою тортур і шантажу. (R. Faurisson, «How the British Obtained the Confession of Rudolf Hoess». The Journal of Historical Review, Winter 1986-87, pp. 389-403). Дружина і діти Гесса перебували під загрозою висилки до Сибіру, ​​а можливо - і смерті. Сам він лежав у камері побитий до напівсмерті. У таких обставинах Гесс взяв би на себе навіть вбивство Христа. А хто б не взяв?

У 1988 американський консультант по устаткуванню засобів масового знищення, Фред А. Лейхтер-молодший провів локальну судову експертизу на місці можливих газових камер в Освенцимі, Біркенау та Майданеку. Лейхтер дійшов висновку, що ці місця не використовувалися, і не могли бути використані як смертоносні газові камери. Аналізи зразків зі стін та підлоги цих приміщень показали відсутність компонентів «Циклону Б» - пестициду, яким нібито труїли євреїв. Також існує дослідження австрійського інженера Вальтера Люфтля, шанованого експерта, свідка численних судових випадків, колишнього президента Австрійської професійної асоціації інженерів. У 1992 році він заявив, що масове винищення євреїв у газових камерах «технічно неможливо».

Газ «Циклон Б» ще до Першої світової війни в США і Європі був засобом дезінфекції. Його широко використовували в системі охорони здоров’я Німеччини, починаючи з 1920 року. Навряд чи в концтаборах йому знайшли інше застосування, крім боротьби з вошами і попередження тифу. Тим більше, що великі запаси «Циклону Б» були знайдені навіть у тих таборах, де, як офіційно визнано, ніколи не проводилося знищення людей у ​​газових камерах.

Можна ще довго розбивати брехливий міф про Голокост, камінчик, за камінчиком. Розповісти і про те, що під час війни в’язні німецьких концтаборів отримували майже в 1,5 рази більше їжі, ніж вільні німці. Що в таборах були басейни, спортмайданчики, бібліотеки і навіть борделі (!) для ув’язнених. Можна твердити про те, що неможливо було знищити останки мільйонів нібито страчених євреїв. Що крематорії Аушвіца могли спалювати лише по 16 чоловік на добу, і то за умови, що вугілля не витрачали на обігрів бараків і приготування їжі. Що величезні багаття з людських тіл, про які стогнуть «свідки Голокосту», - явище фізично неможливе. Але на це не вистачить і 10 статей.

Благо, що суспільство нарешті почало прокидатися від страшного сну, в який його вкинули на початку 80-х, а може й раніше. Хто це зробив - світовий сіонізм, жидомасони, рада дев’яти мудреців або «зелені чоловічки» - неважливо. Важливо те, чи встигнемо ми прокинутися до того, як нашу цивілізацію поглине повний колапс у вигляді Третьої світової війни. Нам пора почати розуміти, що західні ЗМІ говорять дуже мало правди і дуже багато брешуть. Найкраще зараз це видно на прикладі військової агресії Європи і США в Лівії. Потрібно усвідомити, що у будь-якої нації є свої виродки і свої пасіонарії. Потрібно вчитися думати своєю головою.

Почати пропоную з усвідомлення просто факту: єврейського Голокосту не було. Була звичайна війна, не більше брудна і підла, ніж інші війни. У ній гинули мільйони людей різних рас і віросповідань. А ось після війни все отримали дві конкретні країни - Ізраїль і США. І заробили на цьому колосальні прибутки. Це - лише один з тисячі прикладів «мегагешефта».

Все, що ви прочитали вище, не означає, що треба виходити на вулиці й громити євреїв, які живуть по сусідству. Більшість з них - такі ж мимовільні жертви сіонізму, як і ми. Потрібно усвідомлювати свої права та вчитися їх захищати без рукоприкладства. Так, як зробили іспанці.