Люди не бачать відпусток, зате забезпечені ненормованими робочими днями. Часто контракти мають купу підводних каменів та нечітких формулювань, завдяки чому робітника можуть звільнити будь-коли. Для багатьох роботяг справжнім жахом став договір про повну матеріальну відповідальність. Людей примусово залучають до тіньових бізнес-схем: непоодинокими є випадки використання найманих робітників як засновників фіктивних приватних підприємств.

Найманий робітник у нашій країні — безправний. Про стандарти цивілізованої Європи, куди ми так прагнемо, поки що навіть не мріємо. 15 квітня у Верховній Раді так і не відбулося голосування за проект Трудового кодексу. Його розробляли протягом восьми років. Та нині є побоювання, що цей надзвичайно важливий документ стане заручником політичних торгів і мішенню лобістських груп. І це тоді, коли він потрібен країні як повітря — із модифікованим пережитком соціалістичної епохи жити не можна. А чим більше трудове законодавство відірване від об’єктивної реальності, тим більше прав найманого робітника є лише паперовими. Хай би закон надав йому менше гарантій, але забезпечив би механізми їх практичної реалізації.

Та регуляторні функції держави — лише один із двох стовпів, на яких ґрунтується правовий захист трудящих цивілізованого світу. Другий — це профспілковий рух. І тут нам також далеко до розвинених країн. Федерація профспілок України багато чого успадкувала від радянської бюрократичної машини й часто неспроможна адекватно відповідати на виклики нового часу. Альтернативні структури поки що слабкі. А штучно прискорити створення могутнього, незалежного профспілкового руху не можна: людям потрібно дорости до колективного відстоювання власних інтересів.

Карл Маркс колись писав: ”Звільнення трудящих — справа самих трудящих”. Звичайно, бородатий основоположник марксизму-ленінізму — постать неоднозначна, але в цьому випадку він мав рацію. Ніхто в сучасній Україні не зробить за найманих робітників того, що вони повинні зробити для себе самі.

Одні сьогодні, як і раніше, сподіваються на добру владу: терпляче чекають чогось від уряду та парламенту. Інші звикли розраховувати лише на себе. Їхні достоїнства — цілеспрямованість, воля, ініціативність. Головний недолік — роз’єднаність.

І незалежні профспілки, й ефективний захист найманої праці стануть реальністю лише після того, як у суспільстві запанує третій тип робітників — люди, впевнені у своїх силах і готові об’єднатися в боротьбі за свої права. Українці повинні почуватися громадянами не лише на виборчих ділянках, але й на своєму робочому місці. Колективно вимагати в шефа більшої зарплатні, протестувати проти необґрунтованого звільнення колеги. Нині щось схоже видається подвигом, а має стати звичною повсякденністю. Адже саме з цього й починається громадянське суспільство.

---

В тему:

Пророцтво Захара Беркута, або Соціальна база Третього Гетьманату

Тиранія чи Гетьманат?

Козак Мамай у пошуках Грааля