Будь ласка. Поділюся міркуваннями. Коли людина йде до секти - поки що кажу про релігійну секту, - її заманюють новими знайомствами, цікавим дозвіллям, можливістю "знайти себе" й зрештою "знайти Бога". Але мало хто з потенційних "неофітів" питає себе: куди йдеш? І, відповідно, прислухаються до внутрішнього голосу. Свого часу я мало не потрапив до Мунтяна, а згодом, коли шукав роботу, стикнувся з організацією, за якою стояли саєнтологи. В обох випадках я відчув, як це зараз називають, "душевні страждання" - у другому випадку це були конкретні страждання, було так погано, що не передати словами. Обидва випадки продемонстрували мені, як Господь про мене піклується. Мав також досвід щодо щеплення. У 2017-му році мені батьки стали радити прищепитися проти грипу. Я вже тоді читав "НО", знав, що вакцинація - процедура потенційно небезпечна, але пішов. По-моєму, навіть із роботи відпросився. Сімейна лікарка на моє питання про вакцину як відрізала: "Вакцин нема!" Я вийшов і думаю: як таке можливо? Я йду, щоби реалізувати законне право на цілющий укол, а мені кажуть, що я такого права не маю?! Сказати чесно, якби вакцина була, я може й уколовся б тоді - аби батькам було спокійніше, - а там будь що буде. От зараз батьки дали ввести собі першу дозу АЗ й чекають на другу, а тим часом скаржаться, що вже місяць рука болить у місці уколу. Але вакцинна секта працює по-іншому - тут не заманюють, а ставлять перед фактом: прищепися, або ти ворог народу, але що найсумініше, самому собі. Доречі, це називають модним словом "відповідальність". Постає питання: якщо людина знає про небажані наслідки щеплень, коли вона проявить більше відповідальності? Коли відмовиться від процедури, бо знає, що це небезпечно, чи коли пересилить себе і вколеться, щоб її похвалили і впустили до нового суспільства?