Українські військові стикаються з посиленням розбіжностей між рядовими солдатами та вищим командуванням. «Якщо ти дурний і слухняний, тебе залишають у спокої». У перший рік повномасштабної війни Росії захисники України неодноразово перегравали незграбну російську армію, покладаючись на імпровізацію та рішення бійців на полі бою. Через три роки українські військові повернулися до більш жорсткого, вертикального стилю ведення бойових дій, що має коріння в радянських часах.
Це викликає зростаюче розчарування через непотрібні втрати, підриває моральний дух цивільного населення та рекрутинг до армії. Якщо кардинально це не змінити, може бути підірвана здатність України продовжувати опір Росії, яка не виявляє жодних ознак послаблення своїх прагнень завоювати Україну, пише Wall Street Journal.
Українські офіцери та піхотинці скаржаться на централізовану культуру командування, яка часто карає ініціативу і марнує життя людей. Генерали наказують повторювати фронтальні атаки, які мають мало шансів на успіх, і відхиляють прохання обложених підрозділів про тактичний відступ і порятунок своїх бійців. Людські втрати зростають в операціях, що мають мало стратегічного значення.
«Наша армія тримається в основному завдяки ініціативі людей до рівня командира батальйону», – сказав майор Олексій Пастернак, досвідчений офіцер, який стверджує, що вищі ешелони війська потребують термінових змін.
Це не скрізь так. Останніми днями невеликі групи російських військ прорвали українські лінії в критичному місці на сході Донецької області, скориставшись нестачею піхоти в Україні. Україна намагається зупинити їхній наступ.
Російська армія страждає від набагато більших проблем, пов'язаних із залізною ієрархією, яка ставиться до людей як до одноразового матеріалу. Її неефективність допомагає пояснити, чому Росія досі не може перетворити свою чисельну перевагу на вирішальний прорив, а замість цього протягом останніх двох років просувається вперед з великими жертвами.
Але це питання є більш критичним для України, яка не може так легко замінити свої втрати, як Росія.
Російський президент Путін зробив це центральним елементом своєї стратегії. Москва прагне зрештою змусити Україну капітулювати, виснаживши її армію і перечекавши підтримку Заходу.
Перемир'я залишається малоймовірним.
У приватних розмовах багато українських солдатів повторюють з гіркотою: «Велика радянська армія б'є маленьку радянську армію».
Капітан Олександр Ширшин, командир батальйону 47-ї механізованої бригади України, публічно висловив своє розчарування. У травні він викрив вище командування армії у Facebook. Висловлюючи обурення щодо дурних наказів та втрат, він заявив про поширений страх в армії генералів, які здатні тільки на тільки догани, службові розслідування та покарання. Звертаючись до Генерального штабу Збройних сил України, він сказав: «Сподіваюся, ваші діти також будуть в піхоті і будуть виконуватимуть ваші завдання».
Він розповів журналісту, що змушений був про це сказати після того, як його батальйон неодноразово отримував від вищого командування накази про наступ, який був нереальним для обмежених сил підрозділу.
Останньою краплею, за словами Ширшина, став наказ його бійцям повернутися в Курськ, російський регіон, який українські війська частково захопили рік тому, але зрештою були змушені залишити.
Напрямок наказу про наступ був передбачуваний, і росіяни були до нього готові, сказав він. Хвиля за хвилею російські піхотні контратаки змусили відступити. За словами Ширшина, загинуло багато бійців, серед них – свіжі, добре навчені новобранці, яких важко знайти. «Вони були молоді й мотивовані. Я покладав на них надії. Натомість ми їх просто втратили».
«Ми маємо змінити наші методи з кількісних на якісні, – сказав Ширшин. – Ми не можемо перемогти Росію своїми ресурсами. Вони більші за нас – ми маємо бути кращими».
Після публікації у Facebook керівництво Української армії зробило догану Ширшину за порушення дисципліни. Головком Збройних сил України генерал Олександр Сирський відмахнувся від нього як від людини, яка прагне привернути до себе увагу. Але багато його товаришів по службі підтримали його критику.
Генеральний штаб Збройних сил України визнав деякі проблеми в заяві для The Wall Street Journal, але зазначив, що ситуація покращується, зокрема, проводиться реформа підготовки та перехід до американської системи командування, яка передбачає делегування більшої частини повноважень. У заяві йдеться, що суворий контроль зверху іноді необхідний, коли підрозділи не виконують завдання, а командири бригад замінюються, якщо вони втрачають занадто багато бійців.
«Повномасштабна війна виявила як сильні, так і слабкі сторони на всіх рівнях», – йдеться в заяві Генерального штабу.
Ознакою триваючого зіткнення культур стало те, що 42-річний генерал-майор Михайло Драпатий, якого вважають одним з найталановитіших генералів України з молодого, пострадянського покоління, у червні подав у відставку з посади начальника сухопутних військ. Драпатий заявив, що бере на себе відповідальність за російський ракетний удар по навчальному полігону, в результаті якого загинули 12 осіб. Але він також розповів про свою боротьбу за зміну інституційної культури, заснованої на «атмосфері страху, відсутності ініціативи, закритості до зворотного зв'язку» і «глибокому розриві між штабом і підрозділами». Він сказав, що розпочав реформи, але потрібно зробити ще більше.
Радянська традиція
На всій 750-кілометровій лінії фронту багато українських військових розповідають історії, схожі на історію Ширшина. Один спільний досвід: старші командири неодноразово відмовлялися санкціонувати своєчасний тактичний відступ, залишаючи бійців у небезпеці оточення і знищення. Офіцери на передовій кажуть, що така відмова свідчить про зневажливе ставлення до життя людей з боку старших чинів, які не хочуть брати на себе відповідальність за втрату позицій.
Наприкінці минулого року підполковник Сергій Костишин хотів відвести свій батальйон Президентської бригади України з вразливої позиції в південній частині Донецької області. Він перехопив плани росіян оточити батальйон, але штаб продовжував наказувати йому залишатися на місці, навіть коли російські війська оточували підрозділ з флангів, розповів він. Тож Костишин прийняв власне рішення.
Протягом трьох дощових днів він проводив бойовий відхід. Більшість батальйону втекла з пастки, але взвод, який залишився прикривати відступ, був майже повністю знищений.
Протягом кількох місяців після цього Костишин був під слідством військової поліції та СБУ, контррозвідки України за те, що залишив позицію. Зрештою допити припинилися, сказав він.
«Якщо ти тупий і слухняний, тебе залишають у спокої, – каже Костишин. – Це радянська традиція».
Пізніше Костишин отримав звання заступника командира бригади. «Хтось із вищих чинів, мабуть, побачив логіку моїх дій», – каже він.
СБУ відмовилася від коментарів. Генеральний штаб заявив, що ініціатива на полі бою заохочується, якщо вона не порушує наказів і не призводить до самовільного залишення позицій.
Напруженість в Українській армії відображає загальну боротьбу України за відхід від авторитарного минулого і перехід до більш західного, демократичного суспільства. Драматичні зміни в країні після здобуття незалежності в 1991 році часто були наслідком спонтанних ініціатив громадянського суспільства, зокрема двох масових повстань проти урядів. Однак багато українських інституцій все ще несуть у собі спадщину радянського минулого, зокрема бюрократичні інстинкти контролю.
На початку війни солдати вирушили в ліси разом із ветеранами та цивільними особами, озброєні західною, радянською та саморобною зброєю. Їхня винахідливість, зокрема використання комерційних дронів для виявлення наступаючих російських колон, привела до низки успіхів у 2022 році. Всупереч очікуванням Москви та західних країн щодо швидкого завоювання Росією України, захисники України відбили половину території, захопленої загарбниками.
«М'ясник»
Однак незабаром з'явилася більш традиційна командна структура. Вона прийняла суперечливе рішення, яке мало тривалий вплив на бойовий дух: захищати місто Бахмут на сході України протягом дев'яти місяців, відправляючи багато досвідчених армійських бригад у м'ясорубку.
Битва за Бахмут тривала ще довго після того, як стало зрозуміло, що Українські війська будуть змушені відступити з розтрощеного міста, що вони й зробили в травні 2023 року. Це залишається найкривавішою битвою війни.
Генерал Сирський, який на той час був головою сухопутних військ, керував жорстокими боями, що призвели до значних втрат, за що отримав від солдатів прізвисько «м'ясник». Бахмут став початком тривожної тенденції для Української армії: вона обирала битви, на які не мала достатніх людських ресурсів, навіть попри те, що вбивала більше росіян.
60-річний Сирський, який у 2024 році став головнокомандувачем ЗСУ, залишається дуже непопулярним серед українських солдатів, багато з яких бачать у ньому втілення радянського синдрому: кар'єрний офіцер, вишколений у Москві, який здійснює мікроуправління підрозділами на місцях, затримує відступ або віддає накази атакувати посадки або інші цілі, які мають незначне стратегічне значення, що призводить до деморалізуючих людських втрат.
Генеральний штаб заявив, що збереження життя і здоров'я солдатів є ключовим пріоритетом для військового керівництва. Згідно із заявою, Сирський з 2024 року вживає заходів для збереження життів шляхом покращення підготовки, використання дронів та аналізу бойового досвіду.
Однак багато українських офіцерів вважають, що проблеми лежать глибше, ніж Сирський. У штабі все ще працює багато офіцерів, які пройшли навчання в радянській армії за багато років до війни. Через швидке розширення армії багатьох з них повернули з пенсії, і вони не розуміють швидкоплинної високотехнологічної війни з використанням безпілотників, кажуть ветерани бойових дій з 2022 року.
Деякі офіцери кажуть, що ситуація зараз покращується, оскільки на високі посади приходять люди з досвідом фронтової служби. «Зміни не гігантські, але вони відбуваються», – сказав підполковник Єгор Дерев'янко, який командує батальйоном 93-ї механізованої бригади, ще одного бойового підрозділу, що воює на східному фронті.
Протягом багатьох років до повномасштабного вторгнення Росії в Україну країни Північноатлантичного альянсу організовували навчання для українських офіцерів, щоб допомогти модернізувати Збройні сили України.
Олексій Пастернак на початку цього року звільнився зі 108-ї бригади територіальної оборони, розчарувавшись у нездатності командирів дотримуватися західних військових методів.
«Доктрина НАТО щодо командування місіями відсутня в усьому війську, за винятком, можливо, декількох бригад, – сказав він. – Вони використовують радянські принципи. Вони не довіряють своїм підлеглим».
Під час невдалого контрнаступу України в 2023 році в південній частині Запорізької області генерали з вищого штабу кричали по радіо на командирів бригад і навіть на сержантів на полі бою, щоб вони знову і знову атакували, навіть коли втрати підрозділів робили їх небоєздатними, розсказав Пастернак.
Він згадав минулорічну битву, в якій 14 українських піхотинців, підтримувані артилерією та безпілотними літальними апаратами в тилу, захищали будівлі в Запорізькій області від атаки кількох сотень росіян, озброєних бронетехнікою та безпілотними літальними апаратами. Вищі командири наполягали на тому, щоб вони утримували позиції. Вони не знали, що інша бригада втратила позиції на правому фланзі, але нікому про це не повідомила. Росіяни підійшли з боку і вбили всіх 14 бійців, розповів він.
Страх бути звільненим часто змушує командирів бригад не повідомляти про втрату позицій, сказали Пастернак та інші офіцери.
Зараз Пастернак проходить навчання в новому Третьому армійському корпусі, який формується навколо елітної бригади, відомої тим, що відмовилася від радянських традицій: вона покладається на оперативне прийняття рішень на нижчих рівнях і намагається зберегти своїх бійців завдяки суворому вишколу та постійному аналізу і вдосконаленню тактики. Тим часом його колишня частина проводить розслідування за самовільне залишення частини.
Збирання дров
За останніми оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні, українські сили втратили близько 400 000 осіб, у тому числі до 100 000 загиблих. Загальні втрати Росії наближаються до мільйона, з них до 250 000 загиблих, за оцінками CSIS. Але загальна чисельність населення Росії майже в чотири рази більша.
50-річний чоловік з Києва розповів, що на початку цього року зголосився піти добровольцем до армії, але незабаром пошкодував про це. Навчання полягало у збиранні дров. «Я навіть зброї не бачив».
Коли він вступив до лав армії, йому обіцяли роботу водієм у підрозділі безпілотників, але його відправили до піхоти на передову поблизу Покровська, ще одного з головних об’єктів наступу Росії. Він повернувся до Києва, приєднавшись до десятків тисяч чоловіків, які самовільно залишили службу або дезертирували.
«Я радий служити, – сказав він. – Але я не хотів йти на фронт без знань, навіть не стрілявши з рушниці».
Генеральний штаб заявив, що з минулого року навчання було покращено і всі солдати навчаються основним навичкам, включаючи стрільбу.
Хаос у Курську
Для багатьох солдатів вторгнення України в Курськ стало символом того, як застарілі радянські звички коштують життя. Напад почався добре. Минулого літа деякі з найкращих штурмових підрозділів України штурмували кордон, заставши росіян зненацька і захопивши понад 400 квадратних миль території. Уряд України сподівався, що ця територія стане козирем у мирних переговорах. Перенесення бойових дій на територію Росії мало змінити світове сприйняття і підняти бойовий дух у країні.
Але Курськ швидко перетворився на ще одну виснажливу битву. Росія ввела підкріплення, включаючи свої найкращі підрозділи безпілотників і близько 10 000 північнокорейських солдатів.
«Вони почали перерізати нам логістику, – розповів Ширшин, чия 47-а механізована бригада брала участь у нападі. – До зими ми не могли ефективно продовжувати операцію».
Він сказав, що писав звіти, в яких описував проблеми та пропонував рішення, але командири не хотіли приймати важких рішень. «Нам потрібно було або змінити ситуацію на полі бою, або відступити. Але ми просто чекали, поки все почало розвалюватися».
Страх приймати рішення призвів до все більшого паралічу. Двоє бійців 41-ї механізованої бригади розповіли, що їхній підрозділ помітив групу російських солдатів на відкритій місцевості і попросив командира завдати мінометного удару. Але той відмовився, поки не отримав дозволу від вищестоящого командування.
«Якщо це не спрацює, вину покладуть на мене», – сказав командир. Доки він отримав дозвіл, росіяни зникли. Ці слова командира стали жартом серед його підлеглих.
Інший випадок розповів капрал 41-ої: він та п’ятеро інших солдатів ховалися в окопі, який обстрілювали російські дрони та артилерія. Над ними не було укриття. Вони попросили дозволу відступити на кілька сотень метрів до іншої лінії дерев.
«Квадрат тримається?» – відповів командир, маючи на увазі кольоровий квадрат на карті армії. Оскільки на той момент відповідь була ствердною, він відмовив у дозволі на відступ. Лише після кількох годин артилерійського обстрілу їм дозволили відступити, взявши з собою двох чоловіків, які не могли ходити.
«На карті це зелені квадрати – виглядає чисто, – сказав солдат. – Але рішення потрібно приймати на основі того, що відбувається на місці».
Коли українці нарешті відступили з Курська, це часто було схоже на відчай і хаос. Підрозділи покидали свої транспортні засоби. Люди йшли пішки великі відстані. За словами солдатів, які відступили, головна дорога до України, яка на той час перебувала під інтенсивним вогнем росіян, була засипана тліючими трупами українських солдатів і пошкодженими транспортними засобами, в яких лежали ще більше загиблих військовослужбовців.
Деякі командири взводів, які відступили без дозволу, щоб врятувати життя своїх бійців, були під слідством. Інші бійці опинилися покинутими в Курську без наказів.
Оператор безпілотника 17-ї танкової бригади, відомий під позивним «Барсик», розповів, що його команду оточли росіяни після того, як раніше був отриманий наказ залишатися на місці. Йому та трьом іншим бійцям вдалося втекти.
Барсик покинув свою бригаду і приєднався до «Вовків Да Вінчі», батальйону, що воює в Донецькій області. Батальйон, який існує за рахунок добровольців і приватних пожертв, має незвичайний ступінь незалежності і відомий тим, що піклується про своїх бійців. Інші солдати з «Вовків Да Вінчі» кажуть, що вони вербують все більше чоловіків, які самовільно залишили свої колишні підрозділи.
«Люди гинули, не розуміючи, чому. Командири не дбали про особовий склад», – сказав Барсик.
Нагадаємо, Financial Times у своїй статті про Єрмака писало, що трагедія з Бахмутом була пов'язана з втучанням Єрмака у військові справи. Він неодноразово ігнорував військове керівництво і в певних ситуаціях мав повний вплив на бойові дії. Багато українських командирів на передовій закликали до стратегічного відступу, але Єрмак побачив можливість розповісти іншу історію– "фортеця Бахмут" була використана для піару Зеленського, який хотів великої перемоги на полі бою.
Наші інтереси:
Знати правду про війну. Необхідно активно підтримувати та масштабувати підрозділи, які ведуть сучасну війну.
Відкрийте для себе шлях до надлюдини – шлях ельфізму! Знання про перетворення людини на ельфа є суттю Євангелія та Бгаґавад-ґіти – проявів єдиної Гіперборійської Традиції. Ключем до цієї дивовижної...
Колись спритна армія України загрузла в радянському процесі прийняття рішень – Wall Street Journal (США)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Українські військові стикаються з посиленням розбіжностей між рядовими солдатами та вищим командуванням. «Якщо ти дурний і слухняний, тебе залишають у спокої». У перший рік повномасштабної війни Росії захисники України неодноразово перегравали незграбну російську армію, покладаючись на імпровізацію та рішення бійців на полі бою. Через три роки українські військові повернулися до більш жорсткого, вертикального стилю ведення бойових дій, що має коріння в радянських часах.
25081602.png
Зміст
Це викликає зростаюче розчарування через непотрібні втрати, підриває моральний дух цивільного населення та рекрутинг до армії. Якщо кардинально це не змінити, може бути підірвана здатність України продовжувати опір Росії, яка не виявляє жодних ознак послаблення своїх прагнень завоювати Україну, пише Wall Street Journal.
Українські офіцери та піхотинці скаржаться на централізовану культуру командування, яка часто карає ініціативу і марнує життя людей. Генерали наказують повторювати фронтальні атаки, які мають мало шансів на успіх, і відхиляють прохання обложених підрозділів про тактичний відступ і порятунок своїх бійців. Людські втрати зростають в операціях, що мають мало стратегічного значення.
«Наша армія тримається в основному завдяки ініціативі людей до рівня командира батальйону», – сказав майор Олексій Пастернак, досвідчений офіцер, який стверджує, що вищі ешелони війська потребують термінових змін.
Це не скрізь так. Останніми днями невеликі групи російських військ прорвали українські лінії в критичному місці на сході Донецької області, скориставшись нестачею піхоти в Україні. Україна намагається зупинити їхній наступ.
Російська армія страждає від набагато більших проблем, пов'язаних із залізною ієрархією, яка ставиться до людей як до одноразового матеріалу. Її неефективність допомагає пояснити, чому Росія досі не може перетворити свою чисельну перевагу на вирішальний прорив, а замість цього протягом останніх двох років просувається вперед з великими жертвами.
Але це питання є більш критичним для України, яка не може так легко замінити свої втрати, як Росія.
Російський президент Путін зробив це центральним елементом своєї стратегії. Москва прагне зрештою змусити Україну капітулювати, виснаживши її армію і перечекавши підтримку Заходу.
Перемир'я залишається малоймовірним.
У приватних розмовах багато українських солдатів повторюють з гіркотою: «Велика радянська армія б'є маленьку радянську армію».
Капітан Олександр Ширшин, командир батальйону 47-ї механізованої бригади України, публічно висловив своє розчарування. У травні він викрив вище командування армії у Facebook. Висловлюючи обурення щодо дурних наказів та втрат, він заявив про поширений страх в армії генералів, які здатні тільки на тільки догани, службові розслідування та покарання. Звертаючись до Генерального штабу Збройних сил України, він сказав: «Сподіваюся, ваші діти також будуть в піхоті і будуть виконуватимуть ваші завдання».
Він розповів журналісту, що змушений був про це сказати після того, як його батальйон неодноразово отримував від вищого командування накази про наступ, який був нереальним для обмежених сил підрозділу.
Останньою краплею, за словами Ширшина, став наказ його бійцям повернутися в Курськ, російський регіон, який українські війська частково захопили рік тому, але зрештою були змушені залишити.
Напрямок наказу про наступ був передбачуваний, і росіяни були до нього готові, сказав він. Хвиля за хвилею російські піхотні контратаки змусили відступити. За словами Ширшина, загинуло багато бійців, серед них – свіжі, добре навчені новобранці, яких важко знайти. «Вони були молоді й мотивовані. Я покладав на них надії. Натомість ми їх просто втратили».
«Ми маємо змінити наші методи з кількісних на якісні, – сказав Ширшин. – Ми не можемо перемогти Росію своїми ресурсами. Вони більші за нас – ми маємо бути кращими».
Після публікації у Facebook керівництво Української армії зробило догану Ширшину за порушення дисципліни. Головком Збройних сил України генерал Олександр Сирський відмахнувся від нього як від людини, яка прагне привернути до себе увагу. Але багато його товаришів по службі підтримали його критику.
Генеральний штаб Збройних сил України визнав деякі проблеми в заяві для The Wall Street Journal, але зазначив, що ситуація покращується, зокрема, проводиться реформа підготовки та перехід до американської системи командування, яка передбачає делегування більшої частини повноважень. У заяві йдеться, що суворий контроль зверху іноді необхідний, коли підрозділи не виконують завдання, а командири бригад замінюються, якщо вони втрачають занадто багато бійців.
«Повномасштабна війна виявила як сильні, так і слабкі сторони на всіх рівнях», – йдеться в заяві Генерального штабу.
Ознакою триваючого зіткнення культур стало те, що 42-річний генерал-майор Михайло Драпатий, якого вважають одним з найталановитіших генералів України з молодого, пострадянського покоління, у червні подав у відставку з посади начальника сухопутних військ. Драпатий заявив, що бере на себе відповідальність за російський ракетний удар по навчальному полігону, в результаті якого загинули 12 осіб. Але він також розповів про свою боротьбу за зміну інституційної культури, заснованої на «атмосфері страху, відсутності ініціативи, закритості до зворотного зв'язку» і «глибокому розриві між штабом і підрозділами». Він сказав, що розпочав реформи, але потрібно зробити ще більше.
Радянська традиція
На всій 750-кілометровій лінії фронту багато українських військових розповідають історії, схожі на історію Ширшина. Один спільний досвід: старші командири неодноразово відмовлялися санкціонувати своєчасний тактичний відступ, залишаючи бійців у небезпеці оточення і знищення. Офіцери на передовій кажуть, що така відмова свідчить про зневажливе ставлення до життя людей з боку старших чинів, які не хочуть брати на себе відповідальність за втрату позицій.
Наприкінці минулого року підполковник Сергій Костишин хотів відвести свій батальйон Президентської бригади України з вразливої позиції в південній частині Донецької області. Він перехопив плани росіян оточити батальйон, але штаб продовжував наказувати йому залишатися на місці, навіть коли російські війська оточували підрозділ з флангів, розповів він. Тож Костишин прийняв власне рішення.
Протягом трьох дощових днів він проводив бойовий відхід. Більшість батальйону втекла з пастки, але взвод, який залишився прикривати відступ, був майже повністю знищений.
Протягом кількох місяців після цього Костишин був під слідством військової поліції та СБУ, контррозвідки України за те, що залишив позицію. Зрештою допити припинилися, сказав він.
«Якщо ти тупий і слухняний, тебе залишають у спокої, – каже Костишин. – Це радянська традиція».
Пізніше Костишин отримав звання заступника командира бригади. «Хтось із вищих чинів, мабуть, побачив логіку моїх дій», – каже він.
СБУ відмовилася від коментарів. Генеральний штаб заявив, що ініціатива на полі бою заохочується, якщо вона не порушує наказів і не призводить до самовільного залишення позицій.
Напруженість в Українській армії відображає загальну боротьбу України за відхід від авторитарного минулого і перехід до більш західного, демократичного суспільства. Драматичні зміни в країні після здобуття незалежності в 1991 році часто були наслідком спонтанних ініціатив громадянського суспільства, зокрема двох масових повстань проти урядів. Однак багато українських інституцій все ще несуть у собі спадщину радянського минулого, зокрема бюрократичні інстинкти контролю.
На початку війни солдати вирушили в ліси разом із ветеранами та цивільними особами, озброєні західною, радянською та саморобною зброєю. Їхня винахідливість, зокрема використання комерційних дронів для виявлення наступаючих російських колон, привела до низки успіхів у 2022 році. Всупереч очікуванням Москви та західних країн щодо швидкого завоювання Росією України, захисники України відбили половину території, захопленої загарбниками.
«М'ясник»
Однак незабаром з'явилася більш традиційна командна структура. Вона прийняла суперечливе рішення, яке мало тривалий вплив на бойовий дух: захищати місто Бахмут на сході України протягом дев'яти місяців, відправляючи багато досвідчених армійських бригад у м'ясорубку.
Битва за Бахмут тривала ще довго після того, як стало зрозуміло, що Українські війська будуть змушені відступити з розтрощеного міста, що вони й зробили в травні 2023 року. Це залишається найкривавішою битвою війни.
Генерал Сирський, який на той час був головою сухопутних військ, керував жорстокими боями, що призвели до значних втрат, за що отримав від солдатів прізвисько «м'ясник». Бахмут став початком тривожної тенденції для Української армії: вона обирала битви, на які не мала достатніх людських ресурсів, навіть попри те, що вбивала більше росіян.
60-річний Сирський, який у 2024 році став головнокомандувачем ЗСУ, залишається дуже непопулярним серед українських солдатів, багато з яких бачать у ньому втілення радянського синдрому: кар'єрний офіцер, вишколений у Москві, який здійснює мікроуправління підрозділами на місцях, затримує відступ або віддає накази атакувати посадки або інші цілі, які мають незначне стратегічне значення, що призводить до деморалізуючих людських втрат.
Генеральний штаб заявив, що збереження життя і здоров'я солдатів є ключовим пріоритетом для військового керівництва. Згідно із заявою, Сирський з 2024 року вживає заходів для збереження життів шляхом покращення підготовки, використання дронів та аналізу бойового досвіду.
Однак багато українських офіцерів вважають, що проблеми лежать глибше, ніж Сирський. У штабі все ще працює багато офіцерів, які пройшли навчання в радянській армії за багато років до війни. Через швидке розширення армії багатьох з них повернули з пенсії, і вони не розуміють швидкоплинної високотехнологічної війни з використанням безпілотників, кажуть ветерани бойових дій з 2022 року.
Деякі офіцери кажуть, що ситуація зараз покращується, оскільки на високі посади приходять люди з досвідом фронтової служби. «Зміни не гігантські, але вони відбуваються», – сказав підполковник Єгор Дерев'янко, який командує батальйоном 93-ї механізованої бригади, ще одного бойового підрозділу, що воює на східному фронті.
Протягом багатьох років до повномасштабного вторгнення Росії в Україну країни Північноатлантичного альянсу організовували навчання для українських офіцерів, щоб допомогти модернізувати Збройні сили України.
Олексій Пастернак на початку цього року звільнився зі 108-ї бригади територіальної оборони, розчарувавшись у нездатності командирів дотримуватися західних військових методів.
«Доктрина НАТО щодо командування місіями відсутня в усьому війську, за винятком, можливо, декількох бригад, – сказав він. – Вони використовують радянські принципи. Вони не довіряють своїм підлеглим».
Під час невдалого контрнаступу України в 2023 році в південній частині Запорізької області генерали з вищого штабу кричали по радіо на командирів бригад і навіть на сержантів на полі бою, щоб вони знову і знову атакували, навіть коли втрати підрозділів робили їх небоєздатними, розсказав Пастернак.
Він згадав минулорічну битву, в якій 14 українських піхотинців, підтримувані артилерією та безпілотними літальними апаратами в тилу, захищали будівлі в Запорізькій області від атаки кількох сотень росіян, озброєних бронетехнікою та безпілотними літальними апаратами. Вищі командири наполягали на тому, щоб вони утримували позиції. Вони не знали, що інша бригада втратила позиції на правому фланзі, але нікому про це не повідомила. Росіяни підійшли з боку і вбили всіх 14 бійців, розповів він.
Страх бути звільненим часто змушує командирів бригад не повідомляти про втрату позицій, сказали Пастернак та інші офіцери.
Зараз Пастернак проходить навчання в новому Третьому армійському корпусі, який формується навколо елітної бригади, відомої тим, що відмовилася від радянських традицій: вона покладається на оперативне прийняття рішень на нижчих рівнях і намагається зберегти своїх бійців завдяки суворому вишколу та постійному аналізу і вдосконаленню тактики. Тим часом його колишня частина проводить розслідування за самовільне залишення частини.
Збирання дров
За останніми оцінками Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS) у Вашингтоні, українські сили втратили близько 400 000 осіб, у тому числі до 100 000 загиблих. Загальні втрати Росії наближаються до мільйона, з них до 250 000 загиблих, за оцінками CSIS. Але загальна чисельність населення Росії майже в чотири рази більша.
50-річний чоловік з Києва розповів, що на початку цього року зголосився піти добровольцем до армії, але незабаром пошкодував про це. Навчання полягало у збиранні дров. «Я навіть зброї не бачив».
Коли він вступив до лав армії, йому обіцяли роботу водієм у підрозділі безпілотників, але його відправили до піхоти на передову поблизу Покровська, ще одного з головних об’єктів наступу Росії. Він повернувся до Києва, приєднавшись до десятків тисяч чоловіків, які самовільно залишили службу або дезертирували.
«Я радий служити, – сказав він. – Але я не хотів йти на фронт без знань, навіть не стрілявши з рушниці».
Генеральний штаб заявив, що з минулого року навчання було покращено і всі солдати навчаються основним навичкам, включаючи стрільбу.
Хаос у Курську
Для багатьох солдатів вторгнення України в Курськ стало символом того, як застарілі радянські звички коштують життя. Напад почався добре. Минулого літа деякі з найкращих штурмових підрозділів України штурмували кордон, заставши росіян зненацька і захопивши понад 400 квадратних миль території. Уряд України сподівався, що ця територія стане козирем у мирних переговорах. Перенесення бойових дій на територію Росії мало змінити світове сприйняття і підняти бойовий дух у країні.
Але Курськ швидко перетворився на ще одну виснажливу битву. Росія ввела підкріплення, включаючи свої найкращі підрозділи безпілотників і близько 10 000 північнокорейських солдатів.
«Вони почали перерізати нам логістику, – розповів Ширшин, чия 47-а механізована бригада брала участь у нападі. – До зими ми не могли ефективно продовжувати операцію».
Він сказав, що писав звіти, в яких описував проблеми та пропонував рішення, але командири не хотіли приймати важких рішень. «Нам потрібно було або змінити ситуацію на полі бою, або відступити. Але ми просто чекали, поки все почало розвалюватися».
Страх приймати рішення призвів до все більшого паралічу. Двоє бійців 41-ї механізованої бригади розповіли, що їхній підрозділ помітив групу російських солдатів на відкритій місцевості і попросив командира завдати мінометного удару. Але той відмовився, поки не отримав дозволу від вищестоящого командування.
«Якщо це не спрацює, вину покладуть на мене», – сказав командир. Доки він отримав дозвіл, росіяни зникли. Ці слова командира стали жартом серед його підлеглих.
Інший випадок розповів капрал 41-ої: він та п’ятеро інших солдатів ховалися в окопі, який обстрілювали російські дрони та артилерія. Над ними не було укриття. Вони попросили дозволу відступити на кілька сотень метрів до іншої лінії дерев.
«Квадрат тримається?» – відповів командир, маючи на увазі кольоровий квадрат на карті армії. Оскільки на той момент відповідь була ствердною, він відмовив у дозволі на відступ. Лише після кількох годин артилерійського обстрілу їм дозволили відступити, взявши з собою двох чоловіків, які не могли ходити.
«На карті це зелені квадрати – виглядає чисто, – сказав солдат. – Але рішення потрібно приймати на основі того, що відбувається на місці».
Коли українці нарешті відступили з Курська, це часто було схоже на відчай і хаос. Підрозділи покидали свої транспортні засоби. Люди йшли пішки великі відстані. За словами солдатів, які відступили, головна дорога до України, яка на той час перебувала під інтенсивним вогнем росіян, була засипана тліючими трупами українських солдатів і пошкодженими транспортними засобами, в яких лежали ще більше загиблих військовослужбовців.
Деякі командири взводів, які відступили без дозволу, щоб врятувати життя своїх бійців, були під слідством. Інші бійці опинилися покинутими в Курську без наказів.
Оператор безпілотника 17-ї танкової бригади, відомий під позивним «Барсик», розповів, що його команду оточли росіяни після того, як раніше був отриманий наказ залишатися на місці. Йому та трьом іншим бійцям вдалося втекти.
Барсик покинув свою бригаду і приєднався до «Вовків Да Вінчі», батальйону, що воює в Донецькій області. Батальйон, який існує за рахунок добровольців і приватних пожертв, має незвичайний ступінь незалежності і відомий тим, що піклується про своїх бійців. Інші солдати з «Вовків Да Вінчі» кажуть, що вони вербують все більше чоловіків, які самовільно залишили свої колишні підрозділи.
«Люди гинули, не розуміючи, чому. Командири не дбали про особовий склад», – сказав Барсик.
Нагадаємо, Financial Times у своїй статті про Єрмака писало, що трагедія з Бахмутом була пов'язана з втучанням Єрмака у військові справи. Він неодноразово ігнорував військове керівництво і в певних ситуаціях мав повний вплив на бойові дії. Багато українських командирів на передовій закликали до стратегічного відступу, але Єрмак побачив можливість розповісти іншу історію – "фортеця Бахмут" була використана для піару Зеленського, який хотів великої перемоги на полі бою.
Знати правду про війну. Необхідно активно підтримувати та масштабувати підрозділи, які ведуть сучасну війну.
Зверніть увагу
Крішна, Хрестос та їхні ельфи: Бгаґавад-Ґіта про те, як діяти проти всіх і стати надлюдиною (подкаст)