Зараз дуже багато експертів та аналітиків різного штибу переймаються питаннями: «Що відбувається у Росії та навколо неї? Хто такі Путін та його оточення? Чим закінчиться протистояння сучасного російського режиму із цілим цивілізованим світом?»

У такій ситуації корисно буває подивитися на фігурантів та на процеси, які відбуваються у сучасній Росії очима людей однозначно проросійських, навіть проімперських, які довели свої переконання не тільки словами, а й діями, навіть злочинами, й не просто злочинами, а злочинами проти людства.

Такою людиною без заперечно є такий собі Ігор Гіркін-Стрєлков – безпосередній виконавець спецоперації по захопленню Криму у початковій, самій критичній її фазі, виконавець спецоперації щодо переведення млявого саботажу донецькою верхівкою керівництва України, яке постало після втечі Януковича, у збройне протистояння.

Тому вельми цікаво ознайомитися із його оцінками сучасної російської владної системи та персон, які її уособлюють.

Тож читаємо переклад прямої мови ворога українського народу Ігоря Гіркіна-Стрєлкова:

«Спостерігаючи за функціонуванням путінської системи, не втомлююся задаватися питанням: хто ці люди? Ні, формально, все зрозуміло – у влади і в бізнесі «незліченні родичі і знайомі Кролика» плюс якась кількість представників колишньої «сім’ї» і плюс ті, що приліпилися з боків і знизу ставленики різних олігархів, які прийняли «чинні правила гри».

Але неформально, спостерігаючи за їхніми діями у зовнішній і внутрішній політиці (і в економіці теж), не можу собі представити: як вдалося зібрати таку дивовижно-однорідну компанію сірих нездар, бездушних, пихатих недоумків, гедоністів і по крокодилячі жадібних злодюг? Порівняння з крокодилами цілком коректно, якщо врахувати, що штабелі готівки і десятки кілограмів «ювелірки», які знаходять у істот на кшталт Сердюкова, Хорошавіна, Бельянінова і так далі, – суть симптоми душевної хвороби... Це реальні клептомани якісь. Вже накрадено на себе, на дітей, на онуків і правнуків, але зупинитися не можуть. А чому крокодили? Так учені встановили, що якщо звичайній автопокришці надати запах сала, то крокодил накинеться на неї без роздумів – його крихітний мозок не здатний усвідомити, що гума не їстівна. Пахне їжею? Треба хапати, рвати і ковтати... Накравши тонни грошей і гори золота, ці люди навіть не знають – що з ними робити. І складують штабелями. Як Олександр Іванович Корейко... але той хоч чекав капіталізму, а ці-то? Капіталізм – вже є, до їхніх послуг будь-яка насолода, розваги і збочення... Але ні, складують...

Одного разу мені довелося побувати у Геологічному музеї Катеринбурзького Гірського університету. Хранитель люб’язно провів у відділ, який особливо охоронявся, де за броньованим склом розкладені найбільші і цікавіші самородки, знайдені в Уральській землі. Запропонував дістати і потримати золото у своїх руках. Мені було не цікаво, я відмовився. На це співробітник музею розповів, що не так давно «ду-у-у-уже крупний федеральний чиновник» (хто – не сказав, а я не наполягав), отримавши таку ж пропозицію, «загорівся», узяв до рук самородок, а далі... а далі довелося у нього буквально виривати самородок з рук – у нього намертво звело судомою пальці – він не міг змусити себе їх розтиснути і випустити (віддати комусь!) жадане ЗО-ЛО-ТО, яке потрапило у долоні! Це хвороба, пани-товариші... Нами керують абсолютно хворі люди. (Для тих, хто вірить у Бога, пояснення ще простіше – одержимі бісом користолюбства). А ми ще над «золотими батонами» українського прокурора Пшенки сміялися. У нас – нітрохи не краще.

Але до чого це я все пишу? Познущатися черговий раз із сучасних «гобсеків», які осідлали російську владу? Зовсім ні. Я все про політику...

Два з гаком роки пройшло з тих пір, коли прекрасно-спокійний і дуже елегантний у цьому своєму спокої абсолютної переваги, президент Швейцарії Дідьє Буркхальтер вийшов із Вовою на подіум розповідати про свіжо-досягнуті домовленості по Україні. Чому так зменшувально – «із Вовою»? Ну, подивіться запис – його поки ще не видалили із мережі. Неспокійного, такого, що сіпається, «ламається» – явно нервуючого чоловічка соромно якось і назвати «Президентом Російської Федерації Владіміром Владіміровічем Путіном». А вже що він із себе вичавлював... які слова... Тому, у кращому разі, хлопчик Вова, який «провинився». Так це виглядало. При чому, перетворення Владіміра Владіміровіча («Великого і Жахливого, Прісоєдінітеля Криму і Защітніка Русского Міра, і інше, і інше, і інше») у «Вову» відбулося так нестримно, що ніхто нічого і не второпав спочатку. А багато і до цих пір відмовляються повірити у таку соромливу для Росії і її лідера метаморфозу. Як навряд чи всі повірять в історію про золотий самородок, намертво затиснутий в руці віп-чиновника...

Хоча, насправді, обидва випадки – події абсолютно одного порядку. Адже накрадене тоннами бабло і золото нашої еліти лежить не тільки у задніх кімнатах і тумбочках (це у дрібноти всякої таке зустрічається). Куди більше його у швейцарських (а також англійських, австрійських, німецьких, французьких і американських) банках. Там же, де знаходяться вілли, яхти, елітні квартири, діти-внуки, коханки і так далі. І «розтиснути руку» у травні 2014-го у нашого президента не вийшло. Адже довелося б кардинально змінювати життя (своє і всього оточення) і «бути» тим, ким давно звик «здаватися». Із усіма наслідками, які випливають, – відмовою від гедонізму і польотів на стерхах у робочий час, від хокею й олімпіад, від зустрічей «на вищому рівні» у всякого роду «вісімках», «четвірках» і інших міжнародних елітних тусовках. І працювати, працювати, працювати. А ще (що також важливо) – вступити у боротьбу із власним, дбайливо випестуваним і викоханим кланом, який вже точно, по крокодилячі вчепившись зубами у захоплене майно, своєму «вождеві» такого кроку ніколи б не пробачив. Загалом, життя довелося б починати наново. Довелося б терміново формувати абсолютно нову еліту з людей, з якими не те, що у секції дзюдо не займався і в «Конторі» не служив, а які навіть не у Ленінграді народилися… . А стару довелося б, мінімум, садити... інакше – ніяк. Тут було б «хто – кого перший встигне». Що ж, великі люди не раз демонстрували здатність на таке. Але то ж великі...

Владімір Владіміровіч, за своїм звичаєм, вважав за краще не робити нічого. І два роки наполегливо намагався «домовитися» і «доторгуватися». Сподіваючись, мабуть, на відчуття подяки «західних партнерів» і розраховуючи звільнитися малим (як Корейко звільнився від Остапа Бендера всього одним мільйоном з 5 або 6, які були), і потім «жити-поживати по-старому». Але сучасна західна еліта – це вам не «благородний шахрай» на кшталт Джефа Пітерса або Енді Таккера із прекрасних розповідей О.Генрі... І не Остап Ібрагімовіч. Ці «пірати» звикли брати все і не віддавати нічого. І не прощати ані найменшого «бунту на кораблі».

Цю нехитру істину і намагалися багато хто донести-докричатися до Владіміра Владіміровіча. І ваш покірний слуга зокрема. Наводили приклад нещасних Мілошевіча, Саддама і Каддафі, які пройшли такий же сумний шлях нескінченних поступок і, проте, загнаних «західними партнерами» до трагічного фіналу. Марно... «пальці не розтискалися»...

Замість того, щоб викинути «прокляте золото» і зайнятися самопорятунком – влада наполегливо намагається «вигребти на кулаках» у морі кризи, що бушує, а її головні зусилля у внутрішній пропаганді – націлені виключно на те, щоб переконати населення у тому, що у кулаках затиснуте не чортове золото (яке все одно скоро перетвориться на череп’я), а «хитрий план», після реалізації якого наступить «диво-дивне загального благоденствування і процвітання народного, а також геополітичної величі Росії».

Перестановки в адміністрації президента, в уряді, окремі арешти губернаторів, які зовсім з’їхали з глузду від жадібності, – все це ніяк не відбивається на загальному маршруті до прірви, по якому, все прискорюючись, котиться наша нещасна держава. Довірливі лохи, які грають у «наперстки», можуть спокушатися тим, що замість наперстковика Володіна прийшов вже трохи забутий «Киндер-сюрприз»... Але суть лохотрону від цього не зміниться. У ситуації загальної економічної, системної і моральної кризи – «тасування старої колоди» не дасть зовсім нічого. Треба міняти все – зовнішню політику, внутрішню політику, кадри. Рішуче і радикально. Поки не пізно, ще не пізно...

Не пізно? Я не готовий відповісти. Можливо, час вже упущений безповоротно. У будь-якому випадку, якщо розуміння необхідності змін у Путіна і його найближчого оточення і є – «пальці поки до цих пір не розтискалися» і прокляте золото тягне на дно. На жаль, не тільки їх самих, але і країну.»