Анатолій Висота: Пічка Мілано-2 вже гріє й у Красному (ч.1)

Після літніх-14  успіхів наших військ на Донбасі й звуження території окупації там до третини появилася надія обійтися без пічки. Однак після іловайської трагедії, коли російські окупанти вбили тисячу наших хлопців, ми прийшли до висновку, що  ця російсько-українська війна надовго і це призведе до значного дефіциту газу (до 50%). Треба терміново шукати або зробити хоч пічку-буржуйку.

 

Друже Володимире Майбородо з Умані, друже Миколо Пономаренко із Вашингтона, посестро Зоріно Небокрай Із Італії, - тепло ваших сердець лине до мене здалеку. Хай зігріє й вас  цей скромний дарунок.

        Почнемо із загального

Навколишній світ і безмежний Всесвіт впорядковані і навколо нас не хаос, хоч багатьом так здається. З науковців цьому найпершими здивувалися астрофізики, помітивши структурованість всесвіту і зафіксувавши його стільникову побудову. Хто це робив? Хто підтримує цей порядок? Здавна люди пояснили собі, що це Боги, розуміючи собі під ними істот з велетенськими, грандіозними нелюдськими можливостями. Справді, створити Землю, підвісити її  у просторі і зігріти Сонцем – таке не під силу навіть усьому людству. Наша Галактика, одним із  чотирьох рукавів якої є Чумацький шлях, є локальним Світом, яких у просторі безліч. Можна допустити, що для їх творення й підтримки треба ціла ієрархія Богів, яка має узагальнюючу назву Творець або Бог-Отець.

          Оскільки Всесвіт розширюється, то для творення нових локальних світів потрібно й збільшення ієрархії Богів. Ось для чого потрібні ми – люди на Землі: з нас тут творять майбутніх Богів. Недосконалу духовну сутність помістили в матеріальне тіло, створили конкурентне середовище і протягом життя тіла постійно випробовують й екзаменують її з метою вдосконалення до Божого рівня. Цей  процес потребує багато людських життів і недосконалій істоті надається все нове й нове тіло (реінкарнація). Коли істота переповнюється благістю Любові і потребою постійного творення Добра, земний її шлях завершується переходом до ієрархії Богів.

          Температура середовища – одна з умов життя

Для окремої людини конкурентним середовищем є  всі живі істоти, які її оточують, починаючи від мікроорганізмів, паразитів, диких звірів, людей та нелюдів+. Кожній живій істоті треба більше їжі й комфортних умов життя. В цій постійній боротьбі за існування перемагає сильніший і розумніший. В науці є таке поняття, як нормальна температура = 18 градусам Цельсія (з 1984 р. рекомендовано 273 градуси Кельвіна або 0 градусів Цельсія). Для людей арійського типу комфортною температурою для життя є проміжок у 18-25 градусів Цельсія. Боги потрудилися  й нахилили вісь обертання Землі до площини її орбіти навколо  Сонця на кут, здається, в 56 градусів. Це відразу спричинило зміну пір року на Землі і зміну температурного режиму проживання білих людей на одній і тій же території приблизно від -40 до  +40 градусів Цельсія. Тепер треба було боротися ще й холодом і розумнішати та вдосконалюватися в цій боротьбі.

          Як ми обігрівали хату

Щоб зберегтися як нації, українці мусили винайти хату й українську піч. В печі палахкотить вогонь, облизуючи крутобокі горшки із стравою. Коло печі розпашіла молодиця з рогачем. На теплій черені печі гріється купка діток, як пташенята в гнізді. Рипнули одні двері й другі і з клубком пари з темних сіней входить господар з оберемком дрів. Кидає дрова в підпіччя й гріється коло печі. Отак українська хата і піч століття за століттями були центром життя української родини.

          Якось влітку ще студентом університету я допомагав батьку мурувати піч сусідам, бо стара стала диміти. От тоді я й помітив, що піч – це складна тепло-технічна конструкція. Уявіть собі зрізаний лежачий конус, обернений до вас меншою площиною. Відсічемо площиною десь 60%  його нижчої частини. Верхня частина і буде зводом печі. Основу печі – під, шириною десь 120 см і довжиною десь 160 см ми викладали випаленою цеглою («пальонкою»), вирівнювали ідеально й засипали шви піском, бо тут буде пектися хліб. Звід викладали цеглою «сирцем» на глиняно-піщаному (1:2) розчині. За день ми змурували піч і увечері в ній вже палахкотів вогонь і ніде не куріло.

          З часом хата побільшала й з  моральних міркувань українці її розділяли надвоє. Щоб не замерзнути, українці змушені були винайти ще й грубу. Піч топили вранці, готуючи страви на цілий день, а грубу топили ввечері й вона зігрівала обидві кімнати. Удвох із батьком ми змурували не одну грубу, яка із своїми «колодязями» є теж складною конструкцією. Дим від груби через похилий лежак потрапляв у комин печі, а далі в димар. За совітів були проблеми з паливом й українці придумали «маленьку піч», яку назвали плитою. Двоє чавунних дверцят і колосники вмуровували у стінки висотою до 70 см і зверху накривали чавунною плитою з  конфорками. Плиту мурували коло печі і дим з неї виходив у комин через піч, зігріваючи її черінь.

          Розумники додумалися продовжити плиту на всю довжину печі і це вже стала лежанка. Тепер всій родині було де зігрітися: діду на лежанці, його сину з невісткою на полу коло печі, а бабі з онуками на печі.

          В 1972-1975 роках наш батько збудував нову простору хату із цегли ще й на бетонному фундаменті. За традицією  в цій хаті із високою стелею і великими вікнами ми змурували нову піч і нову грубу. Правда, в хаті вже провели водяне опалення (т.зв. «парове») з котлом коло печі й грубими чавунними батареями коло  кожного із семи вікон. Піч топили хмизом і дровами, грубу торфом, а котел вугіллям. В 1994 р. вже після смерті батька ми, сини, провели  у хату природний газ. Купили й поставили газовий котел  і водяне опалення справно обігрівало хату; про грубу забули. Мати поралась собі коло газової плити, а піч натоплювала лише кілька разів на рік: на паску, на різдво, на храм і на проводи, бо треба було напекти пиріжків, зварити холодець і зготувати «жаркоє».

          Після смерті матері ми з дружиною  удвох провели першу реконструкцію хати. Було це в 2004 р. Спочатку ми викинули грубу і на її місці я змурував простору лежанку. Там ми грілися взимку й весною поки не викинули піч, не зняли всі батареї та не переклеїли скрізь шпалеру й не перефарбували вікна, двері й підлогу. В нас був план обігрівати хату газовими конвекторами. За кілька років вже під кожним вікном стояв конвектор і в хаті було комфортне тепло. Топили ми ще й лежанку, бо де ще так зігрієшся й оздоровишся, як не на лежанці? З 2004 р. ми переїхали з м. Обухова жити в село.

          Старіємо ми, старіє й хата і поки є сила ми з дружиною, зібравши гроші і закупивши матеріали, приступили в 2013 р. до більш ґрунтовної реконструкції хати. Найперше довелося демонтувати й викинути деякі перегородки й лежанку. Потім ми зняли дах  і стелю та наростили зовнішні стіни на 1м. Всього за рік хата вже мала нову стелю й красувалася виблискуючим синьо дахом. Після заміни всіх вікон на склопакети і проведення опоряджувальних робіт ми повернули всі конвектори на місце й у хаті знову стало тепло. У грудні 2013 р. ми переселилися із веранди у хату. Для нової лежанки ми визначили нове місце й планували топити її з нової веранди, яку мали згодом збудувати.

          Однак в Україні постала революція Гідності і вже в березні 2014 р. вздовж кордонів держави стояли сотні тисяч російських військ і колони танків. Була реальна загроза окупації України росіянами із втратою навіть Києва. Ми купили по мішку борошна, цукру та солі й стали думати-гадати, на чому будемо варити їсти та як будемо обігрівати хоч частину хати, коли не стане газу.

          Пошук пічки

Після літніх-14  успіхів наших військ на Донбасі й звуження території окупації там до третини появилася надія обійтися без пічки. Однак після іловайської трагедії, коли російські окупанти вбили тисячу наших хлопців, ми прийшли до висновку, що  ця російсько-українська війна надовго і це призведе до значного дефіциту газу (до 50%). Треба терміново шукати або зробити хоч пічку-буржуйку. Після того, як я зробив був сауну й до неї зварив із металу та домурував пічку таке здавалося мені не складним.

          В інтернеті я набрав у пошуковику ключові слова ПІЧКА-БУРЖУЙКА й мені відкрилися десятки сторінок, де були і пічки, і буржуйки, і каміни і навіть реактивні печі-саморобки. Спокусливим видавалося зробити самому буржуйку із газового балона – дешево й сердито. Та як я не метикував, в мене навіть в роздумах не складалося, як забезпечити одночасно  і хорошу тягу і герметичність такої пічки. Погодьтеся, що після євроремонту забруднювати кімнати димом і сажею, - таке виглядало диким навіть в умовах передвоєнного стану. Треба знайти пічку промислового виробництва, щоб вона гріла й варила та ще й була дешевою.

          Інтернет оптимістично підказував, що є такі пічки, наприклад, пічка «Мрія» українського виробництва ще й порівняно дешева – всього 990 гр. Ні! – крутила головою дружина, - це ж не пічка, а троє відер, покладених на підлогу і з’єднаних  між собою! Знайшов іншу, вже кращу, теж нашого виробництва. І недалеко купляти – в м. Вишневому коло Києва. Чайник на ній показував, що  можна ще й варити. Але ж для обслуговування її, схожої на відрізок товстої і спиляної зверху колоди, треба сідати на підлогу. Ціна вже до 2 тисяч гр. теж нас не спокусила.

          Я кинувся розпитувати в друзів, може хтось щось бачив, а може вже й має? Мій товариш Володимир Стойко обізвався, що  вже купив пічку «Сварог» потужністю 15 квт у Харкові, заплатив 2800 гривень, вже вона й справно обігріває приміщення магазину. Бачили ми такі пічки в ЕПІЦЕНТРІ в Києві. Це канадський винахід фірми Буллер і називають в нас ці пічки булер’янами. Пічка схожа на грудну клітку з ребрами-трубами, що  стирчать двома рядками внизу і вгорі. Для нашої хати ну ніяк не підходить, хоч і ціна всього 2400 гр. для моделі на 10 квт.

З десяток пічок моделі «Термофор» я знайшов у Росії. Це переспіви з булер’янів і нам принципово не підходять, бо з країни-агресора.

          А може в Красному є  вже в когось пічка-камін?

 – Нема! – сказав голова Сергій Михайлович,  а він знає, що в кого є  і чого нема. – От в Обухові один майстер варить пічки на палетах, але ж ціна, ціна їх по 6 тисяч і вже замовлень в нього на півроку. Я промовчав на це, ніби знаючи, що таке палети,  й вирішив ще пошукати. (Згодом я дізнався, що палетами називаються пресовані із стружки та тирси дрова).

          Якось жінка порадувала мене, що он там нагорі  в гостроверхому будиночку коло Красного є пічка-камін – це їй розказали в автобусі. – Так це ж там живе пані Галина з Рівного – наша знайома! Вона ж не раз запрошувала нас у гості! - зраділи ми обоє. Пані Галина радо прийняла нас і ми роздивлялися таку маленьку пічку-камін. Я заміряв її розміри: десь 30см х 40см в основі і висота 92см. Я поодкривав дверцята й побачив, що зсередини топка в неї обкладена термостійкою шамотною цеглою. Мене вразили чорні чавунні дверцята, герметичність яких забезпечувалася термостійким шнуром втопленим у канавці по їх периметру. А сама пічка світло виблискувала як газова плита. – Скільки вона коштувала вам? – запитав я. – Та скільки. Ми купили цю пічку в Польщі два роки тому й оддали 200 доларів – пояснила хазяйка. Й додала: - Горять дрова довго і гріє пічка добре та й полум’я через скло зігріває й веселить.

          Тут же подзвонила вона сину Арсену - адвокату із Рівного. Чоловік розказав мені, що це пічка Мілано-2 виробництво Торма в Словаччині. Через кілька днів ми були знову в пані Галини, щоб подивитися пічку в дії. На пічці у баночці з зерном горіла свічка. – Це ви хочете попросити Божого благословення, щоб розпалити пічку? – запитав я. – Та ні! – розсміялася господиня й розкрила дверцята, а за ними була вже топка, заповнена дровами. Вона запалила від свічки довгу скіпку і встромила її аж до дна топки. Там відразу ж спалахнула газета, а за нею тут же зайнялися й дрова. Подача повітря у трьох місцях на дверцятах була відкрита повністю і кагала теж – я глянув на чорну димохідну трубу, яка зникала на 2-метровій висоті в стіні, й помітив гачечок кагали. Через хвилину вгорі пічка потепліла і моя рука відчула тепло димохідної труби. Дві години ми трапезували й поглядали через скло на хвилююче полум’я. Тим часом у кімнаті стало тепло: було 18, а стало 22 градуси і довелося прокрити вікно. Отака пічка нам і треба! – рішили ми з дружиною.

Продовження: Пічка Мілано-2 вже гріє й у Красному (ч.2)

Гравець: 
Анатолій Висота

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка