Проіснувала українська держава недовго – не вистояла в бурхливому вирі потужних геополітичних процесів. Надто недосвідченими виявились українські політики, надто сильним виявився синдром гетьманства в характері української еліти. Так і хочеться сказати, що сьогодні ці проблеми вже позаду. Та ж ні !

88 років мало чому навчили провідників української нації. Як і тоді українська еліта роз‘єднана (маю на увазі саме українську патріотичну еліту, а не московський сурогат п‘ятої колони – не про них тут мова). Як і тоді в українському політикумі домінує нав‘язана українському суспільству ментальність орди.

Українські патріотичні сили вкотре розчарувавши своїх виборців знову намагаються згуртуватись навколо ідеї української державності. Ми свідомі того, що наш авторитет – авторитет українських політиків істотно підупав, але ми не менше свідомі своєї відповідальності перед українським народом, свого морального обов‘язку виправити ситуацію, згуртувати всіх національно свідомих українців, аби відстояти свою державу; адже ні для кого не секрет, що держава наша в небезпеці.

Сьогодні під загрозою її реальна незалежність. І саме сьогодні, як ніколи, патріотичний рух потребує масової підтримки населення. На жаль такої підтримки ми не маємо. Про це говорить хоча б той факт, що святкування Акту злуки не зібрало на майдани України переконливої кількості співгромадян. Очевидно, багато хто з них, в контексті нескінченних акцій протистояння політичних сил, сприймає святкування Акту злуки як одну з таких акцій. Знову, як і раніше, суспільство поділене на далеку від свого народу владу і, власне, сам народ.

В столиці України вже і святкування цього державного свята влада і національно-патріотична еліта проводили нарізно. Мене цей факт якоюсь мірою навіть обнадіює – є можливість виразніше усвідомити хто є хто в українській політиці та й, взагалі, в Україні. Очевидно, все потрібно починати майже спочатку. Партія УРПЛ, де я маю честь бути почесним Головою, до цього готова.