Хто зна, як з вітром любиться земля,
Коли в її зволожене рілля
Жаданне падає насіння.
Хто видів танок іх весілля?

Хто зна про муки породілля,
Коли без галасу плаценту пробива
І бачить світ її дитя - стеблина.
Хто співчува коли дитина гине?
Коли вона жовтухою змарніла, стята
На груди мамі листом пада.
Хто чує, як бездумний батько-вітер
По опустілих кронах завива,
Безтямно стогне: діти, діти…
Холодними сльозами матір умива.

Чи ти, чи я,
Чи може течія
Таких як ти, таких як я?

Хто зна, що промовляє немовля?
Хто осягнув мандрівку журавля?
І чи журавль про ту мандрівку знає?
Хто зна, чого ся серце крає,
Як серцем інше серце потурає?
Навіщо лихоманить юнака,
Як зрить оту єдину юнку?
Чого так млосно їм у поцілунку?

А чом так добре зранку босим
Віддатися туманові і росам?
Чого душа від щастя на розлив,
Коли співати починають
Пташі душі?
Й чого отой пташиний переспів
Не вгомонить, аж поки
Не привідкриє око
Збудле сонце?
Чого так любо в ньому свої очі мружить?
Чого воно вже не байдуже,
Чого так радісно сія
Воно і я ? –

Ніхто не зна,
Ні ти, ні я.
Ні той, хто навіть
Здатен знати…