Опубликовано 15 апреля, 2026 - 13:14 пользователем Олена Каганець
Олександр Хмелевський зауважив, що цей закон Верховна Рада ухвалила ще 15 лютого 2022 р., а 21 лютого 2022 р. відправила його на підпис до Президента. Зеленський більше чотирьох років не підписував цей закон, аж тут раптом надумав. Згідно з чинним законодавством, Президент зобов'язаний або протягом 30 днів підписати закон, або повернути його зі своїми зауваженнями до Верховної Ради. Проте Зеленський не зробив ні того, ні іншого. Закон, який був підписаний аж через 4 роки після його ухвалення не є чинним. Його треба розглядати по-новому у Верховній Раді за повною процедурою. Виникає питання, чому після стількох років Зеленський раптово згадав про закон та підписав його? Очевидно, – для боротьби з політичними опонентами. За цим законом, будь-кого, хто виступає проти чинної влади, можна звинуватити в антисемітизмі та відправити за грати.
Опубликовано 15 апреля, 2026 - 12:40 пользователем Олена Каганець
Політолог Дмитро Биков питає, чи не пов’язаний підписаний Президентом закон із його занепокоєнням щодо безпеки своїх союзників із корупційного середовища? Можливо, саме вони зацікавлені у додаткових інструментах захисту, прикритих темою боротьби з антисемітизмом. Сам факт існування такого закону, на його думку, може бути використаний ворогом у пропаганді: мовляв, у «фашистській» Україні становище єврейської меншини настільки складне, що потребує окремого законодавчого захисту.
Опубликовано 15 апреля, 2026 - 10:46 пользователем Микола Погорілець
Шість років минуло. Актуальність статті стала ще більшою.
Поляризація світоглядів -- ще радикальнішою.
Але це на благо. Тримаймося у вищих просторах! Радіймо!
Опубликовано 14 апреля, 2026 - 23:12 пользователем Олена Каганець
А ось ще чудовий коментар Василя Лаптійчука: "Схоже, поки нарід на Великодень займався "бозна чим", хтось з грубим порушенням Конституції України й низки інших правових норм, формально, теж на правовому рівні, запроваджує в Україні новий нацизм (тут: сіонізм) з дивним пріоритетом для однієї етнічної групи. Це щоб залишили в спокої й навіть боялися вимовляти прізвища міндічів, цукерманів і назву країни, куди вони всі тікають з накраденим? Насправді, ті закони - це лютий антисемітизм уперше за всю новочасну історію України".
Опубликовано 14 апреля, 2026 - 22:50 пользователем Олена Каганець
Ще один дуже слушний коментар Любомира Гайдамаки (виділення в тексті мої):
"Чому ми раптом вирішили, що одна група потребує окремого захисту, а інші можуть обійтися «загальною нормою»? І головне питання, яке звучить ще неприємніше, але його не уникнути. Від кого Зеленський хоче захищати своїх одноплемінників? Серйозно, від кого? Від українців, серед яких рівень антисемітизму один з найнижчих у Європі? Від армії, де поруч воюють люди різних національностей і давно вже не міряються походженням? Чи, може, від якоїсь міфічної загрози, яку треба спочатку створити в головах, а потім героїчно з нею боротися? Бо поки що виглядає так, що ми не вирішуємо реальну проблему, а формуємо нову точку напруги там, де її майже не було. І тут починається найнебезпечніше.
Коли держава починає виділяти окремі групи в «особливий статус», навіть під правильними гаслами, вона автоматично створює відчуття несправедливості в інших, і саме це, а не відсутність законів, дуже швидко може породити те, з чим начебто борються. Парадокс, але саме такі ініціативи часто і стають тригером для реальної ненависті.
І поки нам розповідають про антисемітизм, у нас немає окремого закону про українофобію, хоча українців реально катують і вбивають за їхню ідентичність прямо зараз, і це не теорія, це щоденна реальність війни. Немає відповідальності за заперечення Голодомору, який для нас є питанням історичної пам’яті і виживання, і при цьому країна, яку так активно захищають окремими законами, досі не визнала цей геноцид. І от на цьому контрасті вся ця історія виглядає, м’яко кажучи, дивно.
Я не бачу проблеми в тому, щоб захищати будь-яку людину від ненависті. Але я бачу проблему, коли замість рівних правил для всіх нам починають продавати вибіркову справедливість під правильними словами".
Опубликовано 14 апреля, 2026 - 19:51 пользователем Олена Каганець
"Я не проти покарання за антисемітизм. Більше того, підтримую такий закон. Але у мене запитання: а за українофобію карати не будемо?", – пише відомий правник Андрій Магера. У нього в коментарях люди пишуть: "За українофобію ніхто карати не буде, лише за антисемітизм, до тих пір поки семіти будуть нами керувати". "Тепер про євреїв міндіча-шефіра не можна писати, бо це буде антисемітизм..."
Опубликовано 12 апреля, 2026 - 21:31 пользователем Андрій Ясун
У творах Всеволода Нестайка є для таких випадків фраза: "Ой, ой, і ще раз ой!". Наскільки можна довіряти і на що чекати? Є три варіанти: 1-й - він зсу..ується і грає "за правилами"; 2-й - його "прибирають"; 3-й - він зможе. Уряд його затвердив!? Уряд виступив проти себе?
Опубликовано 12 апреля, 2026 - 11:50 пользователем Микола Стригунов
Радіймо! Є стаття науковця-лінгвіста Миколи Суслопарова "Про походження глаголиці". Вона опублікована посмертно (він помер ще в 1972 році) в журналі "Київська старовина" за 1992 рік, #4, ст.19-21.
Опубликовано 11 апреля, 2026 - 22:25 пользователем Олена Каганець
Із російського полону до України 11 квітня вдалось повернути 11 військовослужбовців 1-го корпусу Національної гвардії «Азов» та одного військовослужбовця бригади «Кара-Даг», які перебували в російських катівнях майже 4 роки!
Олександр Хмелевський зауважив, що цей закон Верховна Рада ухвалила ще 15 лютого 2022 р., а 21 лютого 2022 р. відправила його на підпис до Президента. Зеленський більше чотирьох років не підписував цей закон, аж тут раптом надумав. Згідно з чинним законодавством, Президент зобов'язаний або протягом 30 днів підписати закон, або повернути його зі своїми зауваженнями до Верховної Ради. Проте Зеленський не зробив ні того, ні іншого. Закон, який був підписаний аж через 4 роки після його ухвалення не є чинним. Його треба розглядати по-новому у Верховній Раді за повною процедурою. Виникає питання, чому після стількох років Зеленський раптово згадав про закон та підписав його? Очевидно, – для боротьби з політичними опонентами. За цим законом, будь-кого, хто виступає проти чинної влади, можна звинуватити в антисемітизмі та відправити за грати.
Політолог Дмитро Биков питає, чи не пов’язаний підписаний Президентом закон із його занепокоєнням щодо безпеки своїх союзників із корупційного середовища? Можливо, саме вони зацікавлені у додаткових інструментах захисту, прикритих темою боротьби з антисемітизмом. Сам факт існування такого закону, на його думку, може бути використаний ворогом у пропаганді: мовляв, у «фашистській» Україні становище єврейської меншини настільки складне, що потребує окремого законодавчого захисту.
Шість років минуло. Актуальність статті стала ще більшою.
Поляризація світоглядів -- ще радикальнішою.
Але це на благо. Тримаймося у вищих просторах! Радіймо!
Дякую тобі, пане Ігорю!
А ось ще чудовий коментар Василя Лаптійчука: "Схоже, поки нарід на Великодень займався "бозна чим", хтось з грубим порушенням Конституції України й низки інших правових норм, формально, теж на правовому рівні, запроваджує в Україні новий нацизм (тут: сіонізм) з дивним пріоритетом для однієї етнічної групи. Це щоб залишили в спокої й навіть боялися вимовляти прізвища міндічів, цукерманів і назву країни, куди вони всі тікають з накраденим? Насправді, ті закони - це лютий антисемітизм уперше за всю новочасну історію України".
Ще один дуже слушний коментар Любомира Гайдамаки (виділення в тексті мої):
"Чому ми раптом вирішили, що одна група потребує окремого захисту, а інші можуть обійтися «загальною нормою»? І головне питання, яке звучить ще неприємніше, але його не уникнути. Від кого Зеленський хоче захищати своїх одноплемінників? Серйозно, від кого? Від українців, серед яких рівень антисемітизму один з найнижчих у Європі? Від армії, де поруч воюють люди різних національностей і давно вже не міряються походженням? Чи, може, від якоїсь міфічної загрози, яку треба спочатку створити в головах, а потім героїчно з нею боротися? Бо поки що виглядає так, що ми не вирішуємо реальну проблему, а формуємо нову точку напруги там, де її майже не було. І тут починається найнебезпечніше.
Коли держава починає виділяти окремі групи в «особливий статус», навіть під правильними гаслами, вона автоматично створює відчуття несправедливості в інших, і саме це, а не відсутність законів, дуже швидко може породити те, з чим начебто борються. Парадокс, але саме такі ініціативи часто і стають тригером для реальної ненависті.
І поки нам розповідають про антисемітизм, у нас немає окремого закону про українофобію, хоча українців реально катують і вбивають за їхню ідентичність прямо зараз, і це не теорія, це щоденна реальність війни. Немає відповідальності за заперечення Голодомору, який для нас є питанням історичної пам’яті і виживання, і при цьому країна, яку так активно захищають окремими законами, досі не визнала цей геноцид. І от на цьому контрасті вся ця історія виглядає, м’яко кажучи, дивно.
Я не бачу проблеми в тому, щоб захищати будь-яку людину від ненависті. Але я бачу проблему, коли замість рівних правил для всіх нам починають продавати вибіркову справедливість під правильними словами".
Обіцянка цяцянка, а дурному радість. Німці не будуть цього робити, тому що старіюча Німеччина зацікавлена в молодих українцях.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
"Я не проти покарання за антисемітизм. Більше того, підтримую такий закон. Але у мене запитання: а за українофобію карати не будемо?", – пише відомий правник Андрій Магера. У нього в коментарях люди пишуть: "За українофобію ніхто карати не буде, лише за антисемітизм, до тих пір поки семіти будуть нами керувати". "Тепер про євреїв міндіча-шефіра не можна писати, бо це буде антисемітизм..."
У творах Всеволода Нестайка є для таких випадків фраза: "Ой, ой, і ще раз ой!". Наскільки можна довіряти і на що чекати? Є три варіанти: 1-й - він зсу..ується і грає "за правилами"; 2-й - його "прибирають"; 3-й - він зможе. Уряд його затвердив!? Уряд виступив проти себе?
Si vis pacem, para bellum
Радіймо! Є стаття науковця-лінгвіста Миколи Суслопарова "Про походження глаголиці". Вона опублікована посмертно (він помер ще в 1972 році) в журналі "Київська старовина" за 1992 рік, #4, ст.19-21.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Із російського полону до України 11 квітня вдалось повернути 11 військовослужбовців 1-го корпусу Національної гвардії «Азов» та одного військовослужбовця бригади «Кара-Даг», які перебували в російських катівнях майже 4 роки!
Страницы