До Ярослава Грицака не мав я великої симпатії. Кожен виступ його через телевізор, який доводилося слухати, бентежив душу і продовжував викликати питання щодо його особи: чи він дуже начитаний, але не патріотичний, чи, навпаки, патріотичний, але недостатньо знає нашу історію ХХ сторіччя, чи може він її добре знає та дивиться на неї очима не сина України, а очима західноєвропейських авторів?