Пам’ятаєте знамениті шевченківські рядки, що стали словами тужливої пісні: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами...»? Адже перебіг передвиборчої кампанії наочно продемонстрував, що на противагу поширеному гаслу «реклама — рушій прогресу», принаймні українська політична реклама очевидно стала рушієм державного занепаду. Можливо, це сталося тому, що в нашій рекламі порушено першу заповідь сучасного бізнесу «не бреши!», за дотриманням якої у цивілізованих країнах ретельно стежать «відповідні органи» (про дотримання елементарних норм моралі під час виробництва і впровадження нашої реклами — і комерційної, і політичної, втім, також за суттю своєю комерційної — взагалі не йдеться).

Адже такої блюзнірської зневаги до споживача, який, як відомо, завжди правий, і такої фальсифікації інформації про товар, яку ми спостерігаємо в українській політичній рекламі, комерційна реклама не допускає, хіба що в найбідніших колоніях (до стану яких опустили Україну минула і теперішня влади), де не працюють жодні громадянські інститути контролю за об’єктивністю і агресивною нав’язливістю вихваляння різноманітними фірмами своєї продукції.

Я щиро вітав Віктора Ющенка на Майдані, сподівався на нього і був готовий, не покладаючи рук, співпрацювати з новою командою. Але, перефразуючи великого Аристотеля, скажу: «Платон мені кумир, а істина дорожча». Здається, ніхто не зробив для власної антиреклами більше, аніж сам Віктор Андрійович. Чинний президент, на мою думку, демонструє найгірші взірці політичної діяльності, точніше бездіяльності. Сказане цілковито поширюється і на політичну рекламу. Маю на увазі ту саму рекламу, в якій «всенародно обраний» «провантажує» нас обов’язком «думати по-українськи», «вірити в себе і в Україну», «берегти свою землю» «берегти Україну», відчувати себе «нащадком рівноапостольних княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого», й нарешті, усвідомлювати «свою місію» зі збереження України.

Перше, що викликає почуття протесту в цьому, як на мене, абсолютно бездарному відеоролику, — це заяви на кшталт «це твоя земля, твоя місія, твоя відповідальність». Чесно кажучи, все ж таки сподівався, що наш всенародно обраний і всенародно підтриманий лідер міг би хоча б сказати «наша земля», «наша спільна відповідальність». А то складається враження, що він, перебуваючи на «моїй землі» проїздом та ще й відчуваючи себе мало не живим богом, який сповістив народові про його богообраність, тепер дає нам свої цінні настанови, як жити далі.

Що ж до твердження «це твоя місія», то це взагалі, як то кажуть, вибачайте! Адже, хоча в ідеалі, звичайно, важливою умовою піднесення будь-якої нації є максимальна політична, економічна і духовна активність якомога більшої кількості її громадян, пересічна людина, окрім, звичайно, ситуації безпосередньої агресії проти її країни, зовсім не зобов’язана іти на жертви та реалізовувати священну місію. За великим рахунком, це справа «кращих із кращих» представників нації, її всенародних обранців, еліти суспільства. Так що, як цілком справедливо зауважив кіногерой, роль якого свого часу блискуче зіграв Георгій Віцин (пам’ятаєте безсмертну сентенцію з того самого фільму: «все вже украдено до нас»), — це вже «не ми, а ви», тобто якщо говорити саме про «священну місію», то це насамперед ваша роль, ваша місія, ваше, якщо хочете, покликання, Вікторе Андрійовичу.

А от те, що ви привласнюєте собі право перекладати цей страшний тягар відповідальності за долю держави на наші слабкі плечі — дуже показово для вашої поведінки у конституційному статусі глави держави, коли, наприклад, у розпал газової кризи, яка становить безпосередню загрозу вже не комфорту, а здоров’ю і виживанню мільйонів наших громадян, одні ЗМІ повідомляють, що ви перебуваєте на різдвяному відпочинку, а інші — що займаєтесь добудовою чергового маєтку-палацу в Івано-Франківській області.

Попри ваші, Вікторе Андрійовичу, заяви про те, що ми всі, громадяни України, є членами вашої команди, я не тільки не відчуваю себе членом очолюваної вами політичної сили, а взагалі хочу переадресувати рекламне гасло, з яким неформально очолюваний вами «Народний союз “Наша Україна”» звертається до народу «Не зраджуй себе! Не зраджуй Майдан!» в першу чергу вам, шановний президенте.

Утім не все так просто і з самим змістом президентських закликів, з якими Віктор Ющенко звертається до громадян у своїй політичній рекламі. Настирні нагадування, що я є нащадком «рівноапостольних княгині Ольги, Володимира Великого, Ярослава Мудрого» особисто в мене викликають стійкий внутрішній спротив: відчувати себе нащадком історичних персонажів із прадавньої старовини якось не виходить, тим паче, що йдеться про образи явно міфічно-ідеалізовані. Реальні Ольга, князі Володимир і Ярослав були достатньо складними історичними постатями, із подеколи неоднозначною поведінкою, що, втім, відповідала звичаям тієї історичної доби, зберігати в пам’яті яку, звісно, варто, але наслідувати, відверто кажучи, не дуже хочеться.

Особисто я відчуваю безпосередній духовний зв’язок із Тарасом Шевченком (пам’ятаєте, Вікторе Андрійовичу, «Заповіт»: «...поховайте, та вставайте, кайдани порвіте»). З Іваном Франком із його мужнім «духом, що тіло рве до бою, рве за поступ, щастя й волю!», зі смертельно й жахливо хворою Лесею Українкою («...заржавіють від сліз кайдани, самі ж ніколи не спадуть!»).

А Ліна Костенко з її геніальними провісними рядками!
«Буває час орлів
а нині різне птаство
З державної руки сипнули їм пшона
Не треба правду говорить цвітасто
Вона сьогодні проста і страшна»

Якщо ж обраний мною Президент у своєму рекламному політзверненні хотів підкреслити тяглість і стародавність української державницької традиції, то чому він не закликає нас відчувати себе нащадками тих самих Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Івана Богуна, Северина Наливайка, Павла Скоропадського, В’ячеслава Липинського, Миколи Мельника, Степана Бандери та інших видатних героїв визвольної боротьби?! Бо сам не хоче і не може боротися за те, щоб із статусу «країни, яка не відбулася» (існує таке поняття в сучасній західній геополітиці) Україна нарешті стала справді самостійною державою?! Звичайно, апелювати до стародавньої, мало не баснословної, історії завжди простіше — у ворогів твоєї Вітчизни ніколи не виникне підозра, що ти пропонуєш за взірець для наслідування таких героїв, імена яких справді можуть надихнути на визвольну боротьбу.

Справді, чому, власне кажучи, «думай по-українски»?! А не відчувай, живи, нарешті, борись?! Адже саме ці гасла, яких, як вогню, боїться «Віктор Ющенко, Президент України», сьогодні є актуальними, як ніколи!!! Отже, єдине, що поки-що можна сказати з приводу слів і вчинків нашого президента: Думай по-українськи, але головою!!!

Джерело: Український Інститут Національної Стратегії
(подано зі скороченнями)

-----------------------------------
В тему:

Кілька штрихів про мораль

Олег Бахтіяров: Патріотична ідея починається там, де люди знають, за що вони можуть вмерти.