На початку грудня інформагентства оприлюднили несподівану інформацію. Несподіваною вона виглядає від того, що тривогу забила цілком мирна і на загал не надто публічна організація – видавництво „Вища школа”, яке кілька десятиліть займається виданням навчальної літератури.

Виявляється, хтось ніби-то навмисно забруднює кабінети працівників хімічними речовинами. Від чого стан здоров’я людей значно погіршився. Дослідження Інституту токсикології виявили формальдегід, вміст якого перевищував нормативи в кілька разів. Утім, санепідемстанція та МНС-ники шкідливих речовин не виявили.

Виконувач обов’язків директора видавництва Віра Вовк заявляє: „Проти нас чиниться спланована акція. Нас травлять зовні хімічними речовинами. У забруднених кабінетах давно не працюють. Це робиться для того, аби відібрати в нас будівлю в центрі Києва. Виселити нас примусово з приміщення по вулиці Гоголівській, 7-г, яке ми займаємо ось уже 25 років, на законних підставах не вийшло. Тому нам створюють такі умови, за яких ми самі скоро готові будемо звідси втекти”.

Не секрет, що це приміщення знаходиться в комунальній власності київської влади і є пам’яткою архітектури – збудовано трохи більше ніж 100 років тому. Отже, це не приватна „лавочка”, яка може виселити орендаря з приміщення, в один прекрасний день відмовивши йому в оренді.

Конфлікт має інший бік – частину приміщення віднедавна займають кілька інших структур. Наказ потіснитися надійшов з Держкомтелерадіо України. Заступник голови цієї організації Василь Шевченко запевняє: нічого кримінального не відбувається. Просто має місце звичайний конфлікт між сусідами і виникла типова ситуація, коли одні заважають іншим. У цьому випадку „Вища школа” вирішила, що решта державних організацій, котрі присусідилися до них, стали в цьому приміщенні зайвими.

Цей явно побутовий конфлікт таким би і залишився, якби буквально наступного дня після оприлюднення згаданої вище інформації в Інтернет-виданні «Украина криминальная» не з’явився відкритий лист працівників „Вищої школи”. Факт сам по собі цікавий: дотепер жодне книжкове видавництво, як державне так і приватне (окрім видавництва „Такі справи”, де свого часу друкувалася опозиційна література) не потрапляло до сфери уваги спеціалізованих кримінальних ЗМІ.

„Ми з упевненістю можемо сказати, що проти видавництва чиниться брутальна кампанія з метою виселити нас з власного приміщення, - пишеться в листі. - Поки що ми розділяємо ситуацію на “юридичні війни” з приводу будівлі та на хімічне забруднення приміщень видавництва “Вища школа”. Але не виключено, що слідство встановить прямий зв’язок між цими процесами. Оскільки довести нас до банкрутства не вдалося, розпочалася акція, що триває й нині, спрямована на зміну балансоутримувача будівлі. Наказом № 260 від 26.11.2001 р. Державний комітет інформаційної політики, телебачення і радіомовлення прийняв безпрецедентне рішення: без нашої згоди було створено видавниче об’єднання «Україна», в яке за Наказом мало увійти й наше видавництво. Аргументи видавництва «Вища школа» щодо неправомірності такого рішення Комітет відверто ігнорував. Після звернення видавництва «Вища школа» до Кабінету Міністрів та позову до суду Комітет скасував свій наказ ”.

Більше того: в листі сказано, що на працівників видавництва діють спеціальними приладами, що дають сильне випромінювання і паралізують волю. Народний депутат Володимир Яворівський навіть зробив запит до СБУ, аби відповідні органи перевірили це. Одночасно самі потерпілі неодноразово зверталися в міліцію та прокуратуру Шевченківського району з вимогою порушити кримінальну справу за фактом навмисного отруєння. А поки закон не на їхньому боці видавці заявили: від 7 грудня вони вимушено припиняють роботу, бо лишатися в кабінетах означає ризикувати власним життям.

Все це можна було б списати на справді особистісний виробничий чи побутовий конфлікт, а подібні заяви – на емоції, що не підкріплюються реальними фактами. Та 14 грудня в УНІАНі відбулася прес-конференція, на якій присутні почули: з приміщення, що знаходиться по вулиці Воровського, виселяють редакцію дитячого журналу „Соняшник”. Видання недержавне, будинок, в якому редакція орендує приміщення, так само належить до столичної комунальної власності. Тобто розпоряджається ним Київрада.

Не пояснивши причин, з „Соняшником” було розірвано оренду. Хоча, за словами редактора журналу Лесі Вороніної, платежі жодного разу не затримувалися. Замість дитячого видання приміщення займе комерційна структура під назвою „Зовнішекспобізнес”. Нагадаємо: вулиця Воровського знаходиться на перетині з вулицею Гоголівською, в центрі Києва.

Леся Вороніна розповіла журналістам, що тривалий час господарі будинку не дозволяли працівникам та гостям „Соняшника” користуватися туалетом. У такий спосіб, як каже вона, їм намагалися створити неможливі умови для роботи. Погодьтеся, це перегукується із заявою Віри Вовк про навмисне отруєння хімікатами. Правда, просто позбавити державну структуру, якою є „Вища школа”, правом користуватися державним приміщенням практично неможливо. Протизаконність дій орендаря Лесі Вороніній довести буде значно важче: виставити за поріг – його право, подобається це комусь чи ні. Ось тільки своїм правом київська влада скористалася не на користь дитячого журналу, тобто – невеличкого осередку культури, що отаборився в вигідному місці.

Під час прес-конференції були названі всім відомі факти, на які спеціально ніколи не звертаєш уваги. Окремо взяті, вони не викликають жодний емоцій. У наші непрості економічні та політичні часи ще й не таке робиться. Але разом вони виглядають чимось на кшталт тенденції, причому – не такої вже безпечної і досить показової.

Судіть самі: спочатку, досить уже давно, з Пасажу зникла велика спеціалізована дитяча книгарня „Знахідка”. Відтоді в тому приміщенні розташовуються комерційні структури. Не так давно на тому ж таки Хрещатику зачинилися ще два спеціалізованих магазини, де продавалася друкована продукція: „Ноти” (тепер там магазин „Відіван”) і „Мистецтво” (там буде відділення банку). Навесні цього року працівники єдиної тепер на Хрещатику книгарні „Знання” пікетували разом із іншими Київраду – на їхнє приміщення теж зазіхають комерсанти. За чутками, над книгарнею „Сяйво”, що навпроти Бессарабки, теж висить Дамоклів меч.

Нещодавно знайомий художник Олександр Лідаговський поскаржився: йому з невідомих причин відмовили в оренді майстерні на вулиці Грушевського, відразу біля Європейської площі. Причому платив він регулярно і навіть зробив ремонт. Коли копнули глибше, то з’ясувалося – під загрозою існування художні майстерні та галереї на вулиці Костьольній, просто біля Майдану. Всіма цими приміщеннями розпоряджається згадана вже столична влада.

Звичайно, розбирати юридичні тонкощі подібних відмов у оренді – справа компетентних людей. Однак тенденція очевидна: культура в вигляді книгарень та образотворчого мистецтва потроху витісняється з центру міста в невідомому напрямку. Правда, є дві невеличкі книгарні в підземному „Глобусі”, тільки ціни там не для пересічних киян та гостей столиці. Я не схильний відшукувати в усьому цьому вселенську змову, але, як не крути, такий висновок напрошується. Хоча логіка проста: для чого тримати в приміщенні неприбуткову організацію, коли туди можна пустити прибуткову і отримувати в скарбницю міста значно більше грошей.

Якщо ця тенденція рано чи пізно переросте в проблему і буде широко озвучена, вона в світлі передвиборчих подій відразу ж повинна набути політичного забарвлення. Може статися, різні політичні сили наввипередки почнуть рятувати культуру і завоюють у такий спосіб симпатію певної кількості електорату. Причому я певен: політичну силу, яка прийде на допомогу, стражденні діячі культури приймуть з радістю. Незалежно від власних політичних переконань.

-------------------------
В тему:

Гайдамаки — правдиві воїни світла

Третій Гетьманат