Був жалобний хід від Святої Софії до Михайлівського Золотоверхого, покладання вінків з пшениці та жита до скромного пам’ятника жертвам голодоморів, жевріли вогники свічок на цій символічній могилі й у вікнах будинків. Були державні прапори з чорними стрічками і хвилина мовчання на радіо і телеканалах. Однак тут і починається те прокляте Богом наше українське «але», без якого ми, здається, не можемо обійтися, занепащуючи будь-які найвищі й найчистіші наміри. Так і цього разу.

В Одесі лише два телеканали (здається, УТ-1 і «плюси») виконали розпорядження Президента України і перервали програми. Решта, передусім «свої», продовжували гнати звичну чорнуху з нав’язливим «зроби паузу, з’їж «твікс». Та що там Одеса, коли навіть деякі загальнонаціональні канали, підрихтувавши тематику передач відповідно до загальнонародної жалоби, всунули між страшними фотодокументами Трагедії бадьоренькі рекламні кліпи — добряче поїв, тож пожуй «дірол»!

Та що там недоречна реклама, коли Київська міська адміністрація відмовилася перенести на наступний день великий вуличний ярмарок у центрі міста. Звісно, з низькими цінами… А наша «помаранчева» пассіонарія замість розділити скорботу з тими рядовими українцями, які в неї ще вірять, влаштувала позачергову партійну тусовку в режимі закритого нічного клубу. Ось де проривається глибоко і старанно прихована генетична байдужість до болю народу, якому влада зобов’язана всім, і передусім - довірою.

Цинізм проявився і в самому сценарії жалобного ходу. Від нього так тхнуло шароварщиною навпереміш з поплавщиною, що нам особисто довелося вимкнути звук у телевізорі, аби не чути перлів на кшталт: «У жалобній церемонії беруть участь: Президент України… з дружиною, Голова Верховної Ради Володимир Литвин, Прем’єр-міністр Юрій Єхануров з дружинами». А до того з вуличних динаміків з підвиваннями, ні на секунду не замовкаючи, виривалися і били по вухах якісь вірші, абсолютно вже недоречні у хвилини скорботи. Телеглядачі ж мусили терпіти ще й коментарі зі студії.

Якщо «плюси» і телеканал «Київ» запам’яталися несмаком телеведучих, то Перший Національний - свідомою й антиукраїнською провокацією. Безсумнівно, свіжоспечений шеф УТ-1 — російськомовний єврей Докаленко(?) — віддав наказ: говоріть і показуйте, що хочете, але щоб без жодного єврейського прізвища і жодної єврейської фізіономії в галереї винуватців голодомору!

У результаті упродовж усієї трансляції у студії УТ-1 сидів головний юдейський шабес-гой Мирослав Попович, до речі, філософ за фахом, і брехав, брехав, брехав! По-перше, він свідомо «забув» про найперший з Голодоморів — 1921-23 років, розіграний ще Леніним і Троцьким. Далі: Попович у найнахабніший спосіб заперечив сам факт Голодомору 1946-47 років. Мовляв, який там голод? Так, окремі випадки запаморочення голови від недоїдання. Якою ж треба бути продажною тварюкою, аби «не помітити» щонайменше мільйон трупів українських селян, недоморених у 1921-23, чудом уцілілих у 1932-33, недобитих у 1941-44, нерозстріляних за п’ять колосків… та бодай тобі, псевдоакадеміку, голова на крутих сходах запаморочилася. Хоча б раз!.. Це каже тобі людина, яка у чотири роки, щоб не сконати, їла першу траву на подвір’ї. Не знаємо, чи є офіційний діагноз «дистрофія совісті», але що на неї потерпає Попович — це безсумнівно!

Усі ми добре пам’ятаємо той юдо-більшовицький міф, за який і досі тримається червона симоненківська дрібнота: мовляв, штучно організованого голоду не було, в усякому разі комуністична партія і радянський уряд докладали зусиль, аби подолати деякі окремі недороди на місцях… Тепер на наших очах твориться новий, не менш брехливий міф: у всьому винен товариш Сталін і ще кілька «ліц славянской національності» з тодішнього вищого керівництва: Постишев, Молотов, Чубар. У своєму гидотному схилянні перед старо-новими юдейськими хазяями життя «незалежний» сайт «Українська правда» побоявся навіть згадати прізвище основного обер-ката НКВС по Україні — товариша Балицького. Самого наркома жаху процитували, а прізвище замовчали. Ще б пак! От якби він був не Балицький, а Балуєв чи Баленко — тоді воно конєшно…

І ще одного представника «богообраної нації» — Ягоду надійно прикрили від посмертного прокляття. А з ним — такого собі наркома землеробства України, а фактично наркома голоду Шліхтера і бессарабського єврея наркома Якіра, який посилав своїх червоноармійців проти беззбройних жінок, стариків і дітей. І червоного комісара Янкеля Гамарника, відповідального за ідеологічне забезпечення винищення безневинних. І ще сотні єврейських верховод з тодішніх партійних, державних, каральних, армійських, агітпропівських структур нинішні юдо-масончики на кшталт уже згаданого Докаленка з УТ-1 старанно виводять з-під суду народів.

Віктор Ющенко на скорботному Майдані виголосив одну з найкращих своїх промов, бо був максимально щирим. І телефоторадіоблудниць до Михайлівського храму не пустив. Молився за безневинно винищених земляків наших, як і належить християнину: на самоті з Господом. А потім закликав усіх істориків і аналітиків забути про ідеологічні табу і розказати всю правду про винуватців чи не найзлочиннішого в історії людства геноциду. Справжнього, а не виссаного з пальця і перетвореного на гешефт.

І все ж таки, хоч як шаленіли юдо-масонські цензори, але правда прорвалася. Ну, скажімо, той вражаючий факт, що восени 2003 року в Нью-Йорку перед самим голосуванням на Генасамблеї ООН проекту резолюції про визнання українських голодоморів геноцидом Леонід Кучма особисто викреслив з тексту документа саме слово «геноцид», замінивши його знеособленим - «трагедія». Дехто із під’яремних журналістів з юдейських ЗМІ навіть набрався сміливості сказати, що це зроблено було під тиском Росії. Сучасну Росію ніхто не виправдовує, але чого ж хлопчики й дівчатка не назвали ще одного найлютішого противника визнання геноциду геноцидом? А саме — Ізраїль. Ну і, звісно, єврейське лобі у Сполучених Штатах. Плюс міжнародні сіоністські організації. Якщо відмовлятися від старих ідеологічних табу, то навіщо ж одразу плодити нові?

Ну добре, Кучми при владі вже немає. Сподіваємося, за своє блюзнірське схиляння перед світовим юдо-нацизмом він теж відповість, як за зраду інтересів українського народу і Української держави. Однак хто місяць тому віддав розпорядження українській делегації в ООН проголосувати за визнання Голокосту катастрофою планетарного масштабу? Мовляв, нема чого гоям рівнятися на «богообраних».

До речі, про «богообраних». Редактори «Акцентів» не знайшли на юдейських сайтах жодної - уявляєте — жодної (!!!) - згадки про День Всеукраїнської Жалоби. Ще б пак! Щось не видно було на Михайлівській площі ні Порошенка, ні Червоненка, не кажучи вже про Фельдмана з Мірімським та інших псевдоукраїнських нардепів з ізраїльськими паспортами. Натомість за два дні до трагічної дати Блайх із Зісельсом та Рабинович із Камінецьким створили «Комітет протидії антисемітизму і ксенофобії». Знаєте, авторам коментаря легше собі уявити Генріха Гіммлера з Адольфом Гітлером на курсах талмуду при центральній берлінській синагозі, ніж Рабиновича з Камінецьким у ролі антиксенофобів: вони українців люто ненавидять, що не раз доводили. Ми вже мали пару років тому аналогічну структуру, яка померла разом з її зіц-директором Самуїлом Шлаєном. Однак усе це було б смішно, якби не ще одне прізвище серед оргкомітетчиків — Олександр Пасхавер, економіст… Місце роботи — радник Президента України. Уже сам факт створення структури з боротьби з ксенофобією і фашизмом, яких насправді в Україні немає (і це визнав навіть Сенат США, коли скасував поправку Джексона-Венніка), - по суті, антиукраїнська провокація, після якої панові Пасхаверу потрібно запропонувати вибір: або він не лізе в чужі справи, або хай негайно пакує валізи.

І наостанок ще одна новина: в Єрусалимі не тільки визначили суму, яку кожен з українців має відірвати від свого вельми скромного бюджету, аби сплатити єврейству ту горезвісну реституцію, а й знайшли цим сотням мільярдів доларів достойне застосування. Цитуємо повідомлення Всесвітньої єврейської організації з реституції (ВЄОР): «ВЄОР на своєму засіданні 25.11.2005 ухвалила не передавати частини поверненого єврейського майна в Україні громадянам Ізраїлю та решті єврейської діаспори - вся власність, яку буде повернено, перейде в розпорядження єврейської громади». Нагадаємо, за аналогічної ситуації ця ВЄОР зажадала від Польщі 150 мільярдів доларів компенсації за колишню власність євреїв і ще 150 мільярдів доларів за «втрачену вигоду». Польський уряд ввічливо послав реститутів, але дуже далеко. За вірогідними даними, євреї можуть в України запросити щонайменше 500 мільярдів доларів. Апетити зростають. Як ви розумієте, у разі виконання ультиматуму ВЄОР троє основних лідерів організованого єврейства в Україні — Зісельс, Рабинович і Фельдман автоматично стануть найбагатшими людьми в історії людства.

Є гарна думка. Точніше — пропозиція. Обговорити проблему реституції єврейської власності в Україні лише після того, як світове єврейство компенсує українцям усю власність, яку вони втратили в результаті єврейсько-більшовицького перевороту 1917 року, та ще сплатять матеріальну компенсацію за кожного українця, який став жертвою злочинної юдо-більшовицької влади (1917-1991 рр.), та ще, звісно, втрачена вигода. А до того часу сидіть, швицери, маком! Бо ще не вмерла Україна, хоч би як ви цього хотіли! І не вмре!