В російсько-українській інформаційній війні наш братський супротивник означив свою персональну ціль №1. Лише так можна розцінити масований дезінформаційний удар по особі Президента Ющенка шляхом розповсюдження чутки про нову версію його отруєння пера неіснуючого журналіста Рудольфа Дістля під назвою „Ющенка погубили ненароджені немовлята”. Жодною сенсацією цей черговий спалах симпатій російських бійців інформаційного фронту до України та персонально до Віктора Ющенка не є, вражає вибір технологій.

Насамперед стаття є чистої води чорним PR. Не існує не лише самого Дістля, немає версії статті німецькою мовою. Команда, яка має налагоджені механізми розміщення PR-статей в англійському „Індепендент” чи навіть у „Вол Стріт Джорнел”, полінувалася розмістити матеріал навіть в якій-небудь німецькій районці, щоб потім дати на нього посилання! Аналіз статті показує, що вона від початку писалась російською, і зовсім непогані фахівці, які є в цій команді, навіть не зробили спроб стилізувати матеріал під переклад з німецької.

Та справа не в брудній анонімній брехні проти Віктора Ющенка. Шлях поширення матеріалу показує на Росію, як на його джерело. До інформаційної війни в той, чи інший спосіб, завжди причетні спецслужби. Вдарити так, щоб не можна було прямо довести, хто бив – це азбука інформаційних спецоперацій.

Наприклад – „Поговоримо щиро про Україну” – це ж Калуський в Австралії написав, ми лише переклали у „Іносмі”. Те, що насправді жодне поважне польське видання не публікувало цього тексту, а ми його взяли з інтернет-форуму - ну, помилка, в кого не буває. А те, що ваш „Поступ” цю провокацію передрукував – так це взагалі ваші проблеми, не вмієте воювати – не беріться.

Класика. Тут же ті самі спеціалісти роблять те, чого уникнув би початківець. Вони ніби прямим текстом говорять, що думають про Ющенка і де його мають. Очевидно, в технології виконання вже є певне послання.

Стосовно персональної частини послання, то нехай її у повному обсязі розшифровує адресат. Але є іще частина, спрямована до громадян України. І вона прямо нас ставить до відома, що Росія розпочала свою участь у виборчій кампанії 2006 року. Саме передрук цього матеріалу в російській версії “Комсомольської правди” і “Советскої Росії” найбільшими в Росії тиражами, а не заява „Родіни” є відліком початку кампанії. Бо „Родіна” не знати ще як впишеться у юридичну процедуру українських виборів, а інформація „КП” і „СР” вже пішла до адресатів, тих, які „прочитають” її правильно. Тих, які голосували за Януковича не “томущо крутий”, а тому, що вважають самостійну Україну політичним непорозумінням.

Певна частина послання до Ющенка стосується і нас з вами. На поверхні лежить питання: так отруювали Віктора Андрійовича чи ні? Це до того, що Президент показав прагнення підписувати мирові угоди з супротивною на виборах-2004 стороною. Отож, якщо Віктор Андрійович помириться зі своїми отруювачами до того, як суд винесе вердикт, то за сценарієм, який пишуть в Москві, він визнає, що отруєння фактично не було.

Зовсім близько від поверхні лежить наступне поле примирення – з фальсифікаторами виборів. В принципі Президент правий – силою одного лише покарання розколоту на виборах державу не з’єднати. Сила прощення справді буває сильнішою. От лише не забути би до прощення встановити: а чи були масові фальсифікації? А паралельний сервер – був, чи це фантазії помаранчевої пропаґанди? Бо якщо його не було і фальсифікацій у ЦВК не сталося, то наступне питання дуже логічне: а чи леґітимний Ющенко Президент?

Ці напрямки інформаційних ударів виникають тому, що ключовою фіґурою в українських виборах-2006 є Віктор Ющенко. Президент. Особистість, яка має сильні й слабкі сторони. В певних обставинах виграшні якості можуть ставати програшними і навпаки. Все це підлягає вивченню, і будьте певні, вже вивчено і скаталогізовано.

Віктор Ющенко є неконфліктною особистістю. Домовитись по-доброму – це природня риса його характеру. Біда лише, що часом ця загалом позитивна риса може потрапляти на обставини, коли домовлення неможливе не тому, що існує зла воля сторін, а тому, що їх життєві позиції взаємовиключають одна другу. Для прикладу: добра ідея примирити ветеранів-червоноармійців з упівцями наштовхнулась на полярні світоглядні позиції герасимівців і ветеранів УПА. Одні живуть в системі координат СРСР, і там нема місця самостійній Україні. Другі, навпаки, живуть для самостійної України, і для них примиритись з СРСР є політичною смертю. Місця арбітра, рівновіддаленого від обох сторін в цьому конфлікті немає, ситуація для нього незручна, тому Віктор Ющенко до проблеми охолов і вона зараз для ЗМІ „неактуальна”.

Щось подібне є і з політичними опонентами з виборів-2004. Значною мірою за ними стояла Росія зі своїми геополітичними інтересами (якщо хтось бажає опонувати, то прошу спочатку знайти зв’язну відповідь на питання, за якою свяченою водою Путін роз’їздився в Україну перед самими виборами?). Росія зараз переживає вийнятково критичний момент свого існування. Марево можливості відновлення імперії ще не дематеріялізувалось. Україна є тією соломинкою, яка, сподіваються кремлівські політтехнологи, в критичний момент історії може повернути її хід у бік омріяної величі. Про яке примирення їм домовлятись з Ющенком? Як сумістити в єдиному просторі понять самостійну Україну і СРСР? Нормальний світ не приймає сюрреалістичної єепнутої логіки, він вимагає: так? – так!, ні? – ні! В системі світоглядних координат Кремля Росія може запропонувати Ющенкові примирення на зразок того, яке було підписане з Махном: поки ми не зміцніємо, то будемо з тобою по-мирному... Але людей, які є носіями ідеї відновлення нашої величі в Україні ми не покинемо, бо це б означало відмовитись від змісту існування Кремля.

Яке ж тут примирення. Ця інформаційна війна не може закінчитись. Поки пеньки дерев у садах Карфагена не буде посипано сіллю.


Ярослав Сватко – публіцист, мешкає у Львові,
www.gazeta.lviv.ua


----------------------------------------------------

В тему:

Польська "Газета виборча" розібралася з російською провокацією

Тотальна війна