Коли в Олешках відбувалась гуманітарна місія, в Херсоні вперше за багато років завирувало життя
Про це у своїй статті в херсонському виданні "Мост" написала Наталя Майстренко.
"Другого дня побільшало і машин. Але найбільше їх стало на третій – коли до міста почали зʼїжджатись його жителі, які давно покинули рідний дім. У подальші дні перемирʼя ми змогли спостерігати давно забуте явище – затор під мостами, – пише Наталя Майстренко.
Вона розповіла про ту частину міста, яка давно є безпосередньою зоною бойових дій і руйнації якої можна було побачити здебільшого на кадрах росіян. Вони завжди захоплено знімають черговий КАБ, що бʼє по житловій забудові, чи атаку на цивільних камерами своїх дронів.
"Неймовірна кількість спалених квартир і загалом будинків, знищених артилерією чи пошкоджених КАБами. Осиротілі балкони, порожні вікна і танці фіранок, заколисані вітром. Ти стоїш перед цими будівлями і відчуваєш порожнечу. Бо з тебе ніби витягли всю радість. Ніби ті будівлі – щось живе, зранене, і прагне взяти від тебе хоч трохи життя. Бо саме вони колись і були життям. Тим теплим і затишним місцем безпеки, спокою і життєвих радощів. Єдине, що можна ще відчути – відчай", – пише авторка статті.
Після майже 6 днів режиму тиші, який запроваджували для гуманітарної місії та евакуації людей з окупованих Олешок, на Херсонщині знову лунають вибухи, чути звуки дронів та артилерії. Перемир'я завершилось 1 листопада о 22:59, а вже 2 листопада зранку, приблизно о 7:40, росіяни вдарили безпілотником по херсонській лікарні.
"Відновлення атак не було одномоментним масованим обстрілом міста, якого очікували херсонці. Вранці та протягом дня 2 листопада знову було чутно вибухи, роботу мобільних вогневих груп і двигуни російських безпілотників", – розповіла Наталя Майстренко для статті в "Українській правді".
Військовослужбовець 34-ої ОБрМП "Борисфен" Євген Воронецький розповів УП, що ситуацію зараз можна назвати такою ж, якою вона була до початку режиму тиші. Хоча й наголошує: це може бути лише "розкачка" з боку росіян.
Так, перемир'я оголошували і раніше – наприклад, великоднє чи різдвяне. Але жодного разу регіон не затихав повністю, як мінімум переважно зберігалася дронова небезпека. Тож останні домовленості стали для місцевих справжнім здивуванням – тиша була справжньою.
Та все ж настав час, коли знову стало гучно. Всю ніч на 2 листопада інтенсивність атак росіян поступово зростала, і що ближчим був ранок, то відчутнішими для херсонців ставали обстріли та вибухи.
Для херсонців окремою загрозою залишається дистанційне мінування. Мешканці регіону вже давно живуть, знаючи, що не можна ходити по траві, опалому листю чи ділянках, де погано видно поверхню землі. Це правило вже стало частиною їхнього щоденного життя. І це, мабуть, одна з найпомітніших відмінностей між тими, хто постійно живе в Херсоні, й тими, хто повернувся на кілька днів.
Під час перемир'я до Херсона почали масово повертатися люди, які не були тут по кілька років. Дехто приїхав уперше від початку окупації. Багато з них намагалися потрапити до своїх будинків у так званій червоній зоні – районах, найближчих до Дніпра, які тривалий час перебували під інтенсивними обстрілами.
Червона зона – це не лише про покинуті вулиці. Це дороги, вкриті опалим листям, рештками будівель, уламками снарядів і безпілотників. Багато ділянок давно не розчищалися, тож є великий ризик натрапити на вибухонебезпечні предмети. Під час режиму тиші навіть деякі таксисти відмовлялися везти людей у ці райони, хоча ті лише хотіли побачити власні будинки.
За 2 дні до евакуації олешківців у Херсоні загинув пресофіцер бригади "Борисфен" Володимир Обертас. Його побратим Воронецький розповів, що чоловік працював із журналістами і просто зробив крок назад для вдалого ракурсу. Через цей один крок пресофіцер підірвався на міні.
Військовий був родом з Олешок і першим зняв та опублікував відео рідного містечка під окупацією, яке облетіло світ.
Замальовка для тих, хто волає про війну до перемоги і повернення до кордонів 1991 року, не воюючи і сидячи за кордоном або в Ужгороді.