День за днем іракська інтервенція перетворюється на ще більший кошмар. Як француз, я не можу уникнути порівнянь.

В Алжирі, між 1954 та 1962, наша армія також навіяла собі, ніби здатна тримати країну на прицілі своїх рушниць. Там також нам доводилось протистояти терористичним актам. Там також наші солдати здескредитували себе, вдаючись до тортур. Усі знають, чим усе завершилось: Франція мала виводити війська, її міжнародний престиж серйозно постраждав, її економіка послабла і тисячі людей загинули ні за що.

Іракська аваньтюра все більше нагадує “мирну операцію” в Алжирі. Але хто у Києві сушить собі над цим голову? В цьому місті на цю тему мало розмовляють. Все відбувається так, ніби українці не почуваються причетними. Вони дивляться на Ірак, як настрашені, але пасивні, глядачі.

Поза тим, Україна тримає в Іраку близько 2000 солдат, або один з найпотужніших миротворчих контингентів. Це зобов”язує не лише до військової, але й до політичної відповідальності. Україна задіяна в американському проекті в Іраку.

Нині, коли цей проект все більше нагадує “Тітанік” після зіткнення з айсбергом, не зайве було б зрозуміти: які національні інтереси захищають українські солдати в Іраку? Було би добре, якби кожен українець погодився, бодай, один раз, замислитись над цим питанням.

-----------------------------
В тему:

Зовнішня релігійність + ринковий утилітаризм

Війна — це бізнес

Зброя масового обману

Війна проти Іраку: витоки зради

Війна без кінця

Єврейські еліти США штовхають цю країну до армагеддону

Брудні справи апологета “нового американського століття” Річарда Перла

Глухий кут міжнародної юриспруденції