Ритуал обливання водою зазвичай виконувався приховано, несподівано, зненацька.

Про Обливаний понеділок згадується в Енциклопедії Українознавства (Мюнхен – Нью-Йорк, 1949): “З обміном крашанок пов’язаний також обряд “обливання”, що досі відбувається в Західній Україні на другий день Великодня”.

А ось як пише про звичай обливання дівчат у Гуцульщині Михайло Грушевській в “Історії української літератури”, (Київ – Львів, 1923): “Дівки того дня дають легіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а легінь відбирає від неї, звівши вперед з нею легку боротьбу, буває, що й скупає цілу...”

Степан Килимник у своїй книзі “Український рік у народних звичаях в історичному освітленні” подає свій запис розповіді з Боднар Веронікою (с. Славна, пов. Зборів), з якою він у 1949 році чекав на пароплава у місті Бремен під час подорожі до Канади.

"О, я добре пам’ятаю, коли була іще молоденькою дівчинкою, як збудили мене неня, іще далеко до сходу сонця, і послали по „очисну воду" до криниці: „Не вмивайся у хаті, доню, а швидше бери коновки та біжи хутчій по воду до криниці біля Петрів... Там верба саме заглядає в криницю, то є добре. Там і вмийся і на свою вроду подивися, яка ти видаватимешся..." А про те, що хтось може обілляти водою – ні слова!

— Неню, мені страшно!

— Не бійся, сьогодні ходять по землі душечки наши родителів — дідів-прадідів ... Вони охоронять. На великоднім тижні, доню, лихі сили не мають влади, не можуть чинити зла у ці дні людям ..." Потім звернули до дедя:

— А може ти проведеш?

— Та де там, хто бачив? Відповіли дедьо.

І я пішла сама ... Страх мене обіймає ... Але тихо навколо й, врешті, йду спокійно. Враз на мене, несподівано, хлюснуло водою з-за плота... Певно мало не коновка води ... Я так перепудилась, що упустила свої коновки й сама впала ... А це облив мене мій хлопець ... Він підбіг до мене, підвів мене, притулив свої губи до моїх, і сказав: „Це ж я, не лякайся! Я довго тебе ждав... Ну, ну! Це ж добре, поберемось ... А файно я тебе облив!"

Страх від мене відійшов, я його посварила трохи і, не оглядаючись, — так не оглядатися сказали мені неня, — пішла далі. Коли дивлюсь, хтось за мною іде. Я по ході пізнала свого хлопця, і подумала: „Добре, я ж і тебе обіллю!"

Ось я і біля криниці. Заглянула у воду, побачила себе, як казали неня, набрала води, умилася, хоч я вже й так була вмита до сорочки... Оглядаюсь, а мій уже тут. Я до нього промовляю, заговорюю, а сама хвать коновку й на нього! А він схопив другу — й на мене! У хлющ обоє мокрі... А тут почали підходити дівчата, а за ними хлопці. Счинилося тут щось дивне! Хлопці почали обливати дівчат, а ті хлопців — усі мокрі, з усіх тече вода, мов були на великій зливі, під дощем... Що набере котра дівчина води в коновки — то й вилили, то й вилили... Врешті почали хлопці набирати воду й уже лили на всіх, хто попав під руки, бо попереду хлопець обливав лише свою дівчину. Ледве я схопила свої коновки, та на плечі... Пішла від криниці, як знову хлопці схопили мої коновки з коромисла, та й усю воду й вилили на мене... Лише мій (хлопець) допоміг мені втекти, і то я ледве принесла по півконовки додому.

Неня й кажуть: „Це дуже добре, доню, віддасишся! Ще цього року віддасишся. А тепер ставай за плотом і облий якогось парубка так, щоб він тебе не бачив, що ти стоїш”. Я з глечиком води й присіла за плотом. Уже починало світати. Дивлюсь — іде парубок. Я хлюсь на нього!

— Дідько б твоїй матері! Тобі невистачає хлопців обливати?" Чую таке... Дивлюсь, а це не парубок, а титар ішов уранці до церкви. Я зніяковіла, але сховалась, і він мене таки не бачив. Набрала знову води. Стою. Коли вже добре бачу: йде сусідній парубок, Гриць. Тільки порівнявся, а я хлюсь! Він перескочив та за мною, а я вмить -- шусть у сіни!..."

Романюк Варвара  (повіт Станіславів) пояснила, що удосвіта спершу обливав своїх дітей батько, а насамперед доньку на виданні: „Умийся, доню, як земля дощем на весні... та як радіє земля улітку в спеку по дощі... Будь розумна, здорова, багата й красна, як земля від дощу й весняного сонця..."

Коментар: 

Як відомо, вода і вогонь – “найвищі чистителі й святителі”  – проганяли лихі сили, надавали силу матері-землі, давали здоров’я та силу людині. Тому на початку кожної пори року цим стихіям віддавалася особлива пошана. На початку весни – а весна починалась після весняного рівнодення – практикувався ритуал обливання водою. Обливальний понеділок був наступного дня після Великодня (Великого дня), який в давнину святкувався одразу ж після весняного рівнодення і символізував пробудження природи, прихід весни. 

Запозичення церквою народних свят і вірувань призвело до того, що люди не знають, що вони святкують і чого вони це відзначають. Так само і обливальний понеділок молодь відзачила у великих містах бездумно, обливаючись водою. Зокрема, у Львові вже традиційно облаштовують спеціальне водяне містечко на Площі Ринок. Люди обливаються "стінка на стінку". Для зручності біля міської ратуші є зони, де можна набрати воду, а також так звана "суха зона". Там учасники дійства можуть переодягтися і підсушитися, повідомив 24 канал.