Щоправда, це не перший прихід і аж ніяк не перше повернення Дракона в Європу – європейська історія буквально насичена легендами, казками, переказами про драконів, чи то зміїв! І, поклавши руку на серце, давайте визнаємо: країни Європи та її міста без боротьби людини проти дракона не були би створені або ж не розвивались.

І прикладів на цю проблематику – десятки в історії країн Європи!

Наприклад, без дракона, який колись давно жив на території сучасної Польщі і спокійно поїдав або підсмажував довколишніх селян, та народного героя на ім’я Крак (варіант – Крук), котрий хитрістю дракона переміг (тихцем підкинув бідолашному пересмажену-переперчену їжу, і дракон, щоб зменшити печію у шлунку, пив воду з Вісли, допоки не луснув!) – не існувало би чудового, романтичного, містичного міста Кракова.

Адже місто виникло точно над пагорбом, де, згідно легенд, розташувався був у своїй печері дракон, а названо місто на честь Крака, котрий дракона знищив. Але краків’яни образ «свого» дракона використовують досі, поставивши останньому пам’ятник, котрий періодично «дихає вогнем» на радість дітлахам і численним туристам, та виробляючи численні сувеніри на «драконівську» тематику.

А кому поталанило відвідати затишну мініатюрну кав’ярню у провулку на схід від Ягелонового університету, той знає, що означає «кава змійова» - смакує так, ніби її варять за тим же рецептом, за яким зварено гостре перчене їдло, що вбило колись оригінального дракона з над берега Вісли…

Чеське місто Брно нагадувало невеличке село, без особливих окрас, аж доки тамтешній моравський багатир здолав місцевого дракона. А як тільки ця знаменна подія відбулась, до міста прийшли або ж повернулися ремісники і торговці, скульптори та архітектори – і у добу раннього середньовіччя місто перетворилось на столицю Моравії та один з найбільших транзитних і ділових центрів Центральної Європи.

Бо ж ніякі дракони більше не заважали ні місцевому населенню, ані заїжджим бізнесменам. А у пам’ять про того, самого першого, місцевого дракона та багатиря з місцевих парубків, котрий його убив, над входом до старої Ратуші підвісили … тушку дракона! Щоправда, сучасні скептики кажуть, що то білий крокодил з річки Ніл, подарований меру Брно наприкінці дев’ятнадцятого сторіччя котримсь з багатіїв з Єгипту, який під час своїх європейських мандрів побував у цьому місті…

Мандри європейських хрестоносців у Святу Землю виявилися згубними для драконів Балканського півострову: мужні суворі воїни Господні асоціювали драконів із силами зла, тож нещадно їх винищували. Хоча тамтешні дракони, або змії, більш-менш спокійно жили у горах, людей без потреб не чіпали і час від часу впадали у глибоку тривалу сплячку.

Але сталося так, що драконове плем’я було знищене – а як виглядали балканські дракони (змії), знали середньовічні хронікери і художники, які активно переписували народні казки про цих істот та малювали – зі слів казкарів – їхні «портрети». А у столиці Словенії - Любляні, у хорватських містах Загреб, Рієка, Дубровник у старих кварталах можна побачити пам’ятники драконам або знайти рельєфи з цими істотами на фасадах старих будинків.

Отже, дракон – нехай і своєю загибеллю – тим чи іншим чином спричинив посилення контактів між різними країнами, налагодив зв’язки між різними народами і розширив світ довкола людини.

У середні віки Європа була буквально загіпнотизована «драконовою тематикою» завдяки розвиткові такої специфічної наукової дисципліни, як алхімія. Король Рудольф Другий навіть переселився з королівського палацу у Відні у палацовий комплекс Праги, де, за легендами, у підземеллях та колодязях жили безсмертні дракони – носії мудрості, а кров їхня за умов певних хімічних (за сучасними термінами – біохімічних) маніпуляцій перетворювала метали у золото. Ну, а драконові зуби були просто необхідні для формування та наповнення смислом філософського каменю!

Тож король-алхімік Рудольф, а разом з ним і сотні його підлеглих, регулярно займалися пошуками празьких драконів, а злі язики переповідали, що король – насправді не людина, а теж дракон, лишень перевтілений у людську істоту. Друга версія тієї ж легенди – Рудольф одружився з жінкою-драконом. У них народилося з десяток дітей (напів-людей, напів-змій), які від диявола отримали безсмертя і досі живуть у підземеллях Праги, час від часу купаються вночі, при повному Місяці, у Влтаві, де і лякають усіх, кого мучить безсоння або нездорова цікавість до містики та нічних жахіть.

Чимале місце дракон посідав і в українській міфології та легендах. У дитинстві ми захоплювались мужнім хлопчиком Котигорошком, який здолав змія. Пізніше читали, як багатир Кожум’яка подолав величезного змія – дракона – тяг його довкола Києва, і той своїм хвостом пропахав борозну великої глибини. Земля ж борозни у вигляді земляних стін (їхніх залишків) помітна на півдні та заході Києва, і у народі її здавна називають Змієвими Валами.

Київський історик Михайло Кірсенко розповідає: образ дракона, чи то змія, присутній у слов’янській міфології від доби давнього Риму; з тих же часів і з того ж місця на Русі перейняли систему захисту населених пунктів валами, здебільшого - земляними. «Археологи стверджують, що земляні оборонні вали, подібні до київських Змієвих валів, залишились поблизу Полтави, Прилук, Чернігова. А образ дракона – змія доволі популярний у слов’ян аж досі».

Подане зі скороченням