Гицель (-целя і –цля), ч. Людина, що виловлює собак. || Уживається як лайливе слово// Академічний тлумачний словник української мови (1970—1980).
— Спіймали Чорного [собаку]..— Пропав. От чортові гицелі! — вилаявся [Матрос] І плюнув просто перед себе, ніби в вічі тим гицелям (Іван Микитенко, II, 1957, 263).

У червні 2011 року співробітники Національного музею народної архітектури та побуту України (музей Пирогово) козацькі «г. енерал» каленяк разом з «п. олковніком» едуардом корольовим зібрали на музеї одинадцять новонароджених щенят та вивезли їх у невідомому напрямку. На настирні запитання працівників музею, куди вони поділи щенят, г. повідомив, що здав їх у притулок. У притулку відповіли, що жодних щенят їм не здавали. Потім г. і п. повідомили ще кілька версій, але усі вони виявились брехливими. Ми робимо припущення, що малюків віталік та едік потопили…

Ще восени 2009 року на посаду директора музею в Пирогові був призначений Федака Павло Михайлович. Постать з дещо дивним баченням українського побуту в музеї архітектури та побуту. Простіше сказати, побут йому був абсолютно не потрібен – він просто відволікав. Та й архітектура не дуже потрібна – дещо закриває величну постать директора… За два роки побуту в музеї не стало. Архітектури теж стало значно менше – щось згоріло, щось погнило…
Але окрема мова – про домашніх і свійських тварин у музеї. Ще на перших нарадах, коли піднімалося питання про чотирьох коней - єдиних представників свійських тварин у закладі, директор був категоричним: коней списати та здати на м’ясо! Колектив спочатку сприймав ці дивні заяви як некомпетентність, або невдалий жарт, але невдовзі після нового 2010 року коні разом з лошатком таємниче зникли… Півроку потому дирекція грала в мовчанку та списувала корми на неіснуючих коней(!) Нарешті, майже через рік, коли вже приховувати пропажу коней не було можливості, були для порядку написані заяви в міліцію. Міліція для порядку відписалась, що порушувати кримінальну справу вона не буде… А де ж державне майно – чотири дорослих коника і лошатко? І навіщо директору так довго було потрібно було приховувати пропажу коней ТА СПИСУВАТИ НА НИХ КОРМ? Для того, щоб вони звикли до нових господарів, чи, може, щоб з них встигли виготовити ковбасу?
Залишились на музеї котики та собачки. Усі вони мають імена, свою територію, зустрічають працівників музею, які кожен день приносять їм клунки з їжею… Та намагаються відпрацьовувати своє перебування на музеї – коти ловлять мишей та щурів, собаки вночі стережуть територію… Але тепер, покінчивши з кіньми, Федака взявся за собак та котів – просто Шаріков якийсь! Неоціненну допомогу в цьому йому надають отамани Всеукраїнського козацького війська ВКВ – віталій каленяк та анатолій собора, які з недавніх пір прилаштувались на роботу в музеї.
Вже наприкінці 2011 року директор видає низку розпоряджень по боротьбі з братами нашими меншими, де ставиться задача очистити територію музею від чотириногої живності, щоб нічого не заважало директору почувати себе хазяїном території та царем природи. Заступник директора – г.енерал-отаман анатолій собора. В планах, які він озвучив, є відловлювання та вивезення цуциків далеко за межі музею та міста, щоб вони спробували адаптуватися у дикій природі. Креативні ідеї козачества знаходять безумовну підтримку директора музею. Хотілось би, щоб хтось адекватніший дав оцінку їхнім діям – адже жорстоке поводження з тваринами мало не стало причиною відмови нам у проведенні Євро-2012!
P.S. У висновках міжнародних експертів з музейної справи, який був наданий фондом «Розвиток України» Ріната Ахметова, було сказано, що невід’ємною частиною українського побуту є свійські тварини – корови, коні, вівці, воли… Мабуть, директор та його «вірні» ще не дочитали до цієї сторінки…