Неспроможність нинішніх галасливих політиканів та посадовців подолати виклики часу (наприклад штучну, посталу геть не з нашої вини й накинуту ззовні економічну кризу), безпринципні й продажні політологи пояснюють кількасотлітньою бездержавністю українського народу й браком державницьких традицій. В дійсності, ця брехлива теза позбавлена глузду й логіки. Політично-економічний стан невеликих за розмірами, проте послідовних у справі відстоювання власних національних потреб балтійських держав (Литви й Естонії) свідчить, що балачки довкола відсутності в українських посадовців належного досвіду є звичайнісіньким виправданням продажності й недолугості. Зарозумілим й самозакоханим можновладцям бракує волі, принциповості, а головне прагнення і бажання усвідомити суть власного призначення й причин буття людини в цьому світі. Дійсно, звідкіля візьметься любов до України у вчорашнього комсомольського або компартійного функціонера? Залишена в спадок від почилого геть не в Бозі Сов"єтського Союзу окупаційна адміністрація (котра після постання Української держави узурпувала владу й проголосила себе економічною та політичною елітою) вже встигла виховати гідних собі наступників. Цинічних, безідейних, безпринципних і вкрай меркантильних. Здобута ними освіта фахових бюрократів жодним чином не свідчить про їхнє розуміння суті нинішніх суспільних процесів, уміння давати гідну відсіч проявам зовнішньої агресії (згадка про “подаровані” Румунії газові та нафтові родовища довкола острова Зміїний буде доречною) та викликам часу. Звідсіля й усі нинішні негаразди. Поза сумнівом, що новітні міждержавні та міжцивілізаційні конфлікти (не обов"язково, аби вони були збройними) кількох світових надпотуг, за своєю суттю є боротьбою за майбутній устрій світу. Це жорстока й підла війна, в якій лише показово дотримуються загальновизнані правила й зобов"язання. Прикро визнавати, але нещирість, недотримання взятих на себе зобов’язань, ігнорування потреб незадіяних в "глобальній грі" держав і народів, нині перетворилися в норму. Чільники надпотуг перекроюють карту світу на власний розсуд, тож єдиним шляхом порятунку ігнорованих й зневажених (Україна певно очолює перелік тих, кому випала ця незаздрісна доля) є чітке й усвідомлене протиставлення існуючому свавіллю власної організованости, консолідованости, чіткого усвідомлення причин змагу та його кінцевої мети. Попри певні успіхи, з прикрістю мусимо визнати той факт, що український націоналізм так і не став ідеологією державотворення. Нав"язувані українцям лібералізм, толерантність супроти злочинного й аморального, спричиняються до перетворення українців з нації в безформну й безвольну етнографічну масу, котра з часом позбудеться усіх ознак українськости, й стане погноєм у справі творення безхребетної, покірної будь-яким поводирям отари. Відсутність власної чіткої та принципової позиції у багатьох питаннях засвідчують, що Україна не належить до числа країн, котрі мають свою точку зору й уміють захистити власну гідність. Певно, примітивно потрактовуючи християнську чесноту підставляти й праву щоку коли б"ють по лівій, українські можновладці, уподібнюючись до мазохістів, дозволяють гамселити (не себе ж, звичайно, а всю Україну) по всіх частинах тіла. Саме з вини нинішніх посадовців страждають Україна й українці. Тому й оцінювати наслідки такої подивугідної й притаманної збоченцям поведінки доводиться під цілком іншим, аніж вони прагнуть нав’язати, кутом.

Згадані вище продажні (проте вкрай галасливі) демагоги-політологи певно свідомо уникають публічних обговорень причин виникнення назв держав й їх покликання. Загальновідомо що більшість з них в корені власної назви мають ім"я автохтонного (принаймні для більшої частини її території) народу. Існують французи (попри поділ на гасконців, бургундців, шампанців, нормандців й ін.) й існує Франція, існують німці (попри поділ на швабів, баварців, сілезців й ін.) й існує Німеччина, існують грузини (попри поділ на аджарців, мінгрелів, сванів й ін.) й існує Грузія, існують українці (попри поділ на гуцулів, лемків, бойків, волинян, слобожанців, надніпрянців й ін.) й існує Україна.

Поділ людства не є чимось випадковим й неприроднім. Етнічні спільноти (нації) формувались протягом тисячоліть на чітко окреслених територіях. Клімат, побут, флора й фауна, наявність або відсутність тих чи інших компонентів в їжі й питві, хімічний склад вживаного харчу, географічне розташування (себто наявність або відсутність гір, річок, лісів, степів) - безпосередньо впливали на формування генетичної особливості, менталітету, мови, культури, традицій й вдачі осідлої на них людності.

Досвід минулого й здоровий глузд (логіка) свідчать на користь необхідності існування в природі різномаїття. Одноманітність (для людей відсутність альтернативи) спричиняється до всебічного зубожіння, унеможливлює поступ (прогрес) й викликає деградацію. Водночас, природа й всі її складові функціонують згідно певних, чітко окреслених законів й норм, переступ котрих загрожує зникненням природніх видів як на певних територіях, так і вцілому. Аналогічна ситуація стосується й створеного за Божим Образом людства. Практика засвідчила що найкращі й найідеальніші закони згідно котрих людство може жити, викладені в Біблії. Переступ, занедбування, ігнорація, або відхилення цих норм (моральна деградація) спричиняють всебічну розбещеність, й загрожують дестабілізацією та зникненням цілих народів та цивілізацій.

Безпринципність й запопадливе запобігання міністерських челядників перед найвищими посадовцями, перетворилось для них в форму просування щаблями ієрархії. Посади дарують матеріальний добробут, нагоду покрасуватись перед камерами телебачення, засвідчивши тим самим власну вагомість, й уможливлює безкарно ігноруючи реальні потреби та прагнення народу вирішувати його долю. Дружні, навіть приятельські стосунки між Президентом України Віктором Ющенко та Президентом Грузії Михайлом Саакашвілі багатьма безпринципними посадовцями сприйнялись як керунок до “всебічного поглиблення добросусідських відносин”. Проте сумні реалії засвідчили: щира українська гостинність та плебейська натура посадовців уможливили проростання на щедрому українському грунтові зерен притаманного азійським та напівазійським народам хамовитого й брутального зловживання добротою. Українці (і це до нашої честі) так і не стали законодавцями мод в злодійській царині. Народна мудрість “ліпше бути окраденому аніж злодієм” та Божа Заповідь “не вкради”, для більшості українців є надійною перепоною від перетину межі за котрою відвіку шановані чесноти сприймаються в збоченому, й цілковито протилежному значенні. Попри один з найвищих (і не лише в Європі, а світі) відсотків від загальної кількості населення засуджених та “конфліктуючих з законом”, українці не здеградували на радість недоброзичливцям остаточно. Сумне тому підтвердження — жахлива кількість жебраків. Зневірившись в пошуках правди, втомившись очікувати обіцяне “налагодження внутрішньої ситуації”, нащадки славних і чубатих запорожців визбірують на узбіччях битих шляхів копійки, й ховаються від реалій буття в алкоголній нірвані. Різати один-одному горлянки задля привласнення створеного працею ближніх майно (принаймні поки-що) ніхто не вважає ознакою героїзму.

Уважні й непозбавлені вміння відрізняти кукіль від пшениці певно звернули увагу на той факт що переважна більшість нинішньої, відверто паразитуючої на тілі нашого народу кримінальної еліти (“узаконені крадії”, рос. “воры в законе”) є вихідцями з причорноморської частки Кавказу. Поза сумнівом що нарід котрий подарував світові Констянтина Гамзахурдіа, Шота Руставелі та Чабуа Аміреджибі заслуговує на пошану й визнання. Проте факт лишається фактом. Аби зрозуміти причини ідеалізації розбишацьких та крадійських традицій в кавказькому регіоні й серед грузинів зокрема, варто дослідити його історичне минуле й географічне розташування. Кам"янистий й неродючий грунт, брак прісної води, а головне безугавні наскоки войовничих сусідів, провокували до адекватної на дії нападників реакції. Кровна помства й збройне заволодіння чужою отарою баранів й овечок перетворились в форму й засіб виживання. З часом, грабунок й жорстокість по відношенню до інших почали трактувати не гріхом а заслуговуючою на всебічне визнаня чеснотою. Проте наголошую ще раз: це жодним чином не свідчить про цілковиту деградацію й сприйняття аномалії як норми. Показово-драконівські (як для цивілізованого світу) але цілковито виправдані й вкрай необхідні методи поборення нинішнього організованого крадійського руху в Грузії режимом Саакашвілі, зайве (й гідне запровадження і в Україні) тому свідчення.

Ігнорація здорового глузду й реальних (а не надуманих й штучно посталих) потреб нації є свідченням байдужості до долі народу. Поборювати посталі проблеми й зло в найрізноманітніших його проявах є ознакою мудрості й переймання майбутнім. Задля збереження власноі ідентичності та неповторності українці мусять очистити Батьківщину від некликаних й паразитуючих на її тілі чужинців.

Ми ніколи не лишались байдужими до проблем сусідніх народів. Прагнення грузинських патріотів очистити Грузію від криміналітету, традиції (“поняття”) котрого для багатьох грузинів стали формою світосприйняття й загрожують стати часткою їхньої національної культури, заслуговують на всебічну підтримку від решти світу. Росія першою наважилась піти на рішучий крок. Проте статистика засвідчила що лише незначна частина депортованих до Грузії кримінальників були належним чином покараними. Більшість, за дивних й незрозумілих обставин звільнялись з-під варти й повернувшись до Росії або перебравшись в Україну продовжили свою злочинну діяльність. Цей факт перед всим світом засвідчив корумпованість грузинських посадовців. Аналіз сучасного стану речей засвідчує: прибулі з Грузії “крадії в законі” з кожним днем все більше і більше опановують в Україні кримінальну ієрархію. Трагічна для українців й ганебна для грузинського народу статистика засвідчила: переважна більшість представників грузинської діаспори в Україні так чи інакше пов"язані з кримінальною діяльністю. Вихідці з Грузії опановують всі царини злодійського ремесла. Шахрайство, крадіжки речей з автівок і самих автівок, продаж наркозілля, розбійні напади, викрадання людей задля шантажу рідних, здирництво, зваблення й розбещення неповнолітніх, гендлярство контробандно завезеним крамом... Перелік можна продовжити, проте чи почують про ці проблеми наші посадовці? Щоб там не було, але всьому є межа. Терпінню українців — також.



УВАГА

27-го січня (п`ятниця) о 14.00., на Михайлівській площі, біля пам`ятнику княгині Ользі та Кирилу й Методію, відбудеться мітинг з вимогою введення візового режиму між Україною та Грузією.
Гасла мітингу: „Геть грузинську мафію”, „Саакашвілі! Поклич своїх додому”.