За результатами соціологічного опитування, в переважній більшості, українські робітники чи імігранти – вихідці з Західних областей України (сіл та малих містечок). Вони мають найбільш продуктивний вік (від 18 до 50 років), добру професійну освіту, однак працюють на найменш кваліфікованих роботах, отримуючи зарплату в середньому 450 євро.

Високою є смертність серед українців, які живуть у Португалії (у середньому 15 чоловік на місяць) через важку фізичну працю, психологічну неготовність до умов життя, депресії, і, як наслідок, міжусобні бійки.

З соціальних інституцій мігранти довіряють тільки двом – сім‘ї та церкві. Для прикладу, в Лісабоні є храм УГКЦ “Матері Божої з Назарету”, навколо якого гуртуються більшість українців.

“Можу навести одну історичну паралель, - говорить дослідник-соціолог Віктор Сусак, - за 28 років, що минули після повалення фашистського режиму Салазара, з Португалії у пошуках кращих умов життя мігрували 6 мільйонів осіб, а це складає більше половини сучасного населення країни. Утворену “демографічну прогалину” заповнюють головно імігранти з України. Якщо відтік робочої сили з нашої держави зберігатиме такі високі темпи, то не виключено, що в майбутньому наше суспільство опиниться перед необхідністю розв‘язання тих самих проблем, що Португалія та інші європейські країни сьогодні. За умови доброго економічного розвитку України та створення великої кількості робочих місць, трудові резерви поповнять імігранти з Китаю, Афганістану, Пакистану, Іраку тощо. Тоді обов‘язково виникнуть питання офіційної легалізації проживання та роботи, соціальної адаптації, медичного обслуговування, освіти, воз‘єднання сімей, визнання дипломів і подібне”.