Потрапивши у притулок для неповнолітніх, 17-річний циганчук Руслан почав погрожувати, що розіб’є вікна і все переверне догори дном, якщо його не випустять. Сюди привезли ще двох його його ровесників, також циганів, які могли підтримати брата-бунтівника по крові.

“Довелося звернутися по допомогу в райвідділ міліції, – розповідає завідувач притулку Світлана Гаврилюк. – У документах вказано, що юний циган народився на Волині, але він там не прописаний. Руслан, очевидно, щось накоїв, бо відмовився вказати своє місце проживання. Ми також встановили, що він боїться своєї матері”.

Невдовзі прибув працівник райвідділу. З циганчуком довелося працювати декілька годин. Він заявляв, що ночував у якійсь посадці, але не уточнив, де саме. “Нарешті вдалося з’ясувати, що він перебував в Києві, але під зовсім іншим іменем і прізвищем. Там його звали Султаном. Вдалося зв’язатися з сім’єю юного мандрівника, які мешкають у містечку Дубно Рівненської області. Вони обіцяли приїхати, але наразі їх не було”, – зазначає пані Світлана.

У притулок щомісяця потрапляє троє-четверо неповнолітніх осіб циганської національності. З ними досить багато клопоту, адже вони не визнають жодних рамок та обмежень. За дітьми часто приходять дорослі.

“Якось привезли до нас хлопчика, якого взяли на Залізничному вокзалі. За ним прийшла мама і семеро дітей, – розказує пані Світлана. – Циганка не мала документа на жодну дитину. Не мала також паспорта, який би засвідчував її особу. Я не могла віддати їй хлопчика без документів. У результаті циганка пішла разом з дітьми, а циганча залишилося у притулку”.

Часто дорослі, щоб визволити дітей, “штурмують” притулок. За словами пані Гаврилюк, минулого року тут трапився серйозний інцидент, коли сюди потрапило двоє циганчат, що займалися жебрацтвом. За ними прийшов презентабельний чоловік (до речі, нециганської національності), у дорогому одязі, який контролював їхнє “ремесло”. Він мав довідку про перевезення циганчат у Молдову, але довідка була протермінованою. Довелося скерувати дядька у райвідділ для з’ясування, ким він є для цих дітей. Спочатку він усім погрожував, а потім пропонував хабара за повернення дітлахів.

Іноді в притулку б’ють навіть вікна. Так, сюди по дитину завітала циганка зі співмешканцем. Пані Гаврилюк сказала їм, що не може без документа повернути її чадо. У відповідь чоловік почав бити вікна. Лише правоохоронці втихомирили хулігана. Однак останнім часом “штурми” притулку дещо припинилися: очевидно, цигани побоюються міліції.

“Цигани дотримуються своєї лінії поведінки, – каже заступник керівника притулку на громадських засадах Юрій Грицюк. – Коли їх ведуть до нас, вони вчиняють ґвалт, щоб привернути увагу. Це, звичайно, гра на публіку. Якщо приїжджають родичі, циганчата також вчиняють лемент”. Крім цього, в них є солідарність між собою. Друзі з вулиці приносять цигарки підлітку, який перебуває у притулку. Працює циганська пошта. Одні цигани знають все про інших. Юних ромів у притулку намагаються довго не тримати. Якщо родичі не мають на них документів, їх відправляють або в притулок на Закарпатті, або влаштовують в інтернати. Але часто циганчата звідти втікають.

Справді, з циганами у притулку є багато клопоту. Однак у цих смаглявих дітях пані Світлана побачила й позитивні риси характеру. “Циганські діти один одного добре розуміють і підтримують, – каже завідувач притулку. – Логіка й мислення в них на рівні дорослої людини. З дитинства циганчата змушені виживати. Але в них немає такої злості та садистських нахилів, як у деяких наших дітей. Цигани можуть покричати, нахамити. Але я не думаю, що вони зроблять якусь підлість або скоять серйозний злочин”.