Цікаво. чи хтось з архітекторів демосів, коконів, вуликів, розумів, що в свої громади він залучає самотніх людей, і котрі саме в ній стануть сімейними, покинувши попередні родини напризволяще? Принаймні, так розраховував Ісус, як ми зрозуміли з дослідження Євангелія.

Якщо зараз ми почнемо створювати нові громади, хоч демоси, хоч кокони, хоч вулики, то чому не подумаємо де їх поселити разом зі своїми родинами, і як орнанізувати їхній побут з тими, кого вони люблять? Це буде гуртожик чи спільна сім'я, чи монастир, які маємо варіанти?

Додав короткий відеоогляд цієї статті. 

Френку Герберту можна було би повірити, якби він сам створив власний вулик оснований на його ідеях.
Так само можна повірити мені чи комусь іншому, якби я чи він сам створив той же демос чи кокон, основаних на власних роздумівах, а потім масштабував цей проект. Інакше таких теоретиков без практики дуже багато. А от ісусу можна повірити, бо він підтвердив свою ідею школою ельфів.

Подібним чином Ленін свого часу не здійснив революцюю самотужки, але створив партію більшовиків, що втілили її ідеї в справу. Нажаль.

Таким теоретиком є і я, але не маю виконавців своїх ідей, і навіть не маю органа інформації, як Ігор. Свого часу такий орган я мав, але не скористався їм, не зумів.

Можливо, і ти Ігоре, з часом пожалкуєш, що, як належить, не використав НО.

Клуби - це чудово, але як заохочити до них мешканців? Про це у Герберта ідеї є?