І цей ешелон вже є. Вони приїхали до мітичного у їхньому явленні Львова за свободою, рівністю і братерством. Нарвалися на  екуменічні молебні, бої перебиранців  між поляками і українцями, тераріуми у кожному мистецькому середовищі  і дідухо-вишиванки з кожної нагоди. 

Але оскільки ці четверті – українці з великої України, то в дупі вони мали фарисейську псевдорелігійність, старі порахунки з сусідами, кістяки у кожній мистецькій шафі і п’ємонтність кожного вишиваного лицеміра.

Вони не є обтяжені львівськістю як хворобою. І це наш шанс. Чим швидше ми поховаємо на Личакові  львівський снобізм і байку про обраність – тим швидше перестанемо сповзати у гноївку задрипаної провінційності.