Але як на мене, обидві позиції щодо пам’ятника Леніну від «патріарха путінського типу» Кирила Гундяєва, якого називають в російській пресі «кремлівським міністром по спасєнію душ» і «амбітним місіонером - міліардером в рясі» будуть виправдані і глибоко символічні. На тлі брендової в ідеологічній парадигмі «Русского міра» «Перемоги» можна поговорити і про історичну роль РПЦ у встановленні диктатури пролетаріату, і про плідну співпрацю РПЦ з НКВД-КПСС-ФСБ, як вона плавно переростала на передовий загін партії влади «єдиноросів» по всій території колишнього Совєтського Союзу. Головна інтрига: чи встигнуть «законопослушні» Кернес з Добкіним до цієї «вікопомної» зустрічі задрапірувати площу у переможні червоні кольори. Не можна ж, щоби «першостолична» зустріч головного московського батюшки проходила без Молотів і Серпів! Бо це ж для нього головні інструменти самоаналізу!

Так от. Це насправді дуже цікаве питання: про спільне червоне єство - російського православ’я і большевицької ідеології. Достатньо погортати праці хрестоматійних російських істориків Татіщева, Карамзіна, Ключевського, Соловйова і перед тобою відкривається таке, що волосся стає дибки: історія РПЦ в усій «красі», просякнута кров’ю, тортурами і терором. «Спокусливою єрессю антихристиянства під розтерзаними ризами російського православ’я» назвав РПЦ російський мислитель І.Ільїн, трансформовану в «ідеальне зло Леніна» і «реальне зло Сталіна» за Н. Бердяєвим, із сьогоднішньою її фазою в Росії – «православним більшовизмом». Служінням «идеалу Содомскому», «будовою вежі Вавілонської» називав прот. Г.Флоровський Москву Третього Риму і Москву Третього Інтернаціоналу – дві прірви. Про перетворення червоного фашизму у новий націоналістичний мілітантний фашизм, євразійський за виразом лиця і православний в дусі побутового сповідництва; однопартійний, з обов’язковою для всіх громадян історіософією, з азійським презирством до особистості, із запеклим запереченням всякої свободи в ім’я титанічного месіанізму однієї шостої світу, під відновленим іменем «святої Росії» писав Ф.Степун.

Яскравою ілюстрацією оцінок РПЦ визначними російськими філософами може служити сьогодні факт, що саме з Московської патріархії сьогодні лунають пропозиції відносно причислення до ліку святих найжорстокіших масових серійних вбивць «святої Росії» - Івана Грозного, Лєніна, Сталіна і його підлеглого Жукова, які не по коліна, а по горло в крові своїх співвітчизників. «Так і хочеться нарешті вигукнути (стосовно Сталіна): "Святый праведный Иосифе, моли Бога о нас", писав у московській газеті «Завтра» священик РПЦ Дмитрій Дудко. І це абсолютно несуперечлива картина, враховуючи той факт, що Іосіф Джугашвілі був ініціатором відновлення РПЦ в 1943 році і на його честь співалися по церквах здравиці, а по смерті «вождя народів» 9 квітня 1953 року перед панахидою патріарх московський і всієї Русі Алєксій сказав буквально наступне: «Великого Вождя нашего народа, Иосифа Виссарионовича Сталина, не стало. Упразднилась сила великая, НРАВСТВЕННАЯ, общественная: сила, в которой народ наш ощущал собственную силу, которою он руководился в своих созидательных трудах и предприятиях, которою он утешался в течение многих лет. Нет области, куда бы не проникал глубокий взор великого Вождя. Люди науки изумлялись его глубокой научной осведомленности в самых разнообразных областях, его гениальным научным обобщениям; военные - его военному гению; люди самого различного труда неизменно получали от него мощную поддержку и ценные указания. Как человек гениальный, он в каждом деле открывал то, что было невидимо и недоступно для обыкновенного ума. Мы же, собравшись для молитвы о нем, не можем пройти молчанием его всегда благожелательного, участливого отношения к нашим церковным нуждам....».

Тож Московська патріархія сьогодні існує абсолютно в тому ж вигляді, як вона була сформована за часів Сталіна, Хрущова і Брєжнєва: випестуване комуністами і гепеушниками червонопопівство під маскою благообразного православ’я. Це ілюструється, до речі, заявами патріарха Кіріла під час його минулих приїздів до Києва, приміром про те, що не можна прирівнювати сталінізм до фашизму, Сталіна до Гітлера, оскільки російський народ поніс у війні великі жертви. Ці тотожні з путінськими патріарші заяви влучно коментує російська правозахисниця Валерія Новодворська «Для любого христианина недопустимо дозировать добро и зло, делить зло на домашнее красное лучшее и на чужое черное худшее - полное кощунство. Христианство очень догматическое учение. Не может христианин проповедовать, что злодейство допустимо и ему есть какое-то оправдание».

Читати повністю ТУТ