Група дослідників з Каліфорнійського університету вирішила експериментом підтвердити те, що ми всі нібито і так знаємо – а саме позитивну роль подяки в подоланні стресу.
Огляд експерименту: 1) пари висловлюють подяку один одному. 2) спільне виконання завдання конкурсу. 3) кожен член команди індивідуально представляє результати.
Для цього вони обрали пари студентів, які є сусідами по кімнаті в гуртожитку. Такий підхід мав імітувати стосунки колег по роботі, тобто пари людей, які не є родичами, шлюбною парою або близькими друзями, натомість через обставини вимушені багато часу проводити разом.
Дослідження було замасковане під студентський конкурс-змагання, де брали участь команди, сформовані з пар сусідів з гуртожитку. Командам було дано шість хвилин разом, щоб підготувати презентацію щодо створення та маркетингу велосипеда для студентів, щоб їздити на території кампуса, а також шість хвилин, щоб представити свій продукт та його маркетинговий план перед журі. Команда-переможець отримала 200 доларів.
«Це, по суті, неможливе завдання», — каже керівник дослідження Крістофер Овейс (Christopher Oveis). — «Експеримент покликаний створити максимально стресове середовище, щоб ми могли оцінити, як подяка формує реакцію на стрес під час командної роботи, оскільки більшість людей проводять на роботі третину або більше свого щоденного життя».
Для вимірювання фізіологічних реакцій на студентах були закріплені датчики, які збирали сигнали електрокардіографії (ECG) та імпедансної кардіографії (ICG). А також на руках були браслети для вимірювання артеріального тиску.
У стресових ситуаціях з високими ставками люди реагують одним з двох способів. Одні сприймають виклик, і це їх збуджує. Судини розширюються, серце прокачує більше крові, кров потрапляє на периферію, насичена киснем кров потрапляє до мозку і голова починає працювати «на всіх обертах». Проте у більшості людей реакція протилежна: судини звужуються, серце прокачує менше крові, приплив крові до периферії зменшується і людина нібито «гальмує».
Так ось, вибрані команди випадковим чином розділили на дві групи й в одній групі студенти перед початком спільної роботи дякували один одному. І дослідження виявило, що лише одно-двохвилинне висловлювання вдячності від одного товариша по команді до іншого підштовхнуло цих товаришів по команді до більш адаптивних, орієнтованих на продуктивність біологічних викликів.
Овейс та співавтори перевіряли серцево-судинні реакції учасників дослідження на стрес на індивідуальному та спільному рівні. Тобто вони знімали показники й під час спільної роботи обох членів команди, коли вони розробляли велосипед і розробляли маркетинговий план. А також фіксували серцево-судинну реакцію під час індивідуальної роботи, тобто коли один з членів команди мав виступати перед журі й при тому не мав можливості бачити й чути свого напарника.
Під час спільного завдання контрольні групи продемонстрували реакцію на загрозу, позначену зниженням кровотоку та посиленням звуження судин. Однак просте висловлювання подяки перед виконанням завдання усуває ці реакції на загрозу. Під час презентацій окремих продуктів контрольні групи показали помірну реакцію на виклик, позначену розширенням судин і збільшенням кровотоку до периферії. Однак команди, які висловлювали вдячність, демонстрували значно більші, розширені відповіді на виклик, що сприяло збільшенню їх продуктивності.
«Висловлювання подяки в робочому середовищі можуть бути ключовими для управління нашими повсякденними стресовими реакціями, а також оптимізації того, як ми реагуємо під час виконання важливих завдань» – каже Крістофер Овейс. – «У своїй основі висловлювання вдячності відіграють фундаментальну роль у зміцненні наших відносин на роботі».
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Дякуйте один одному, долайте стрес! Робіть цей світ добрішим!
Світ:
Спецтема:
Група дослідників з Каліфорнійського університету вирішила експериментом підтвердити те, що ми всі нібито і так знаємо – а саме позитивну роль подяки в подоланні стресу.
20220603gratitudebig.jpg
Для цього вони обрали пари студентів, які є сусідами по кімнаті в гуртожитку. Такий підхід мав імітувати стосунки колег по роботі, тобто пари людей, які не є родичами, шлюбною парою або близькими друзями, натомість через обставини вимушені багато часу проводити разом.
Дослідження було замасковане під студентський конкурс-змагання, де брали участь команди, сформовані з пар сусідів з гуртожитку. Командам було дано шість хвилин разом, щоб підготувати презентацію щодо створення та маркетингу велосипеда для студентів, щоб їздити на території кампуса, а також шість хвилин, щоб представити свій продукт та його маркетинговий план перед журі. Команда-переможець отримала 200 доларів.
«Це, по суті, неможливе завдання», — каже керівник дослідження Крістофер Овейс (Christopher Oveis). — «Експеримент покликаний створити максимально стресове середовище, щоб ми могли оцінити, як подяка формує реакцію на стрес під час командної роботи, оскільки більшість людей проводять на роботі третину або більше свого щоденного життя».
Для вимірювання фізіологічних реакцій на студентах були закріплені датчики, які збирали сигнали електрокардіографії (ECG) та імпедансної кардіографії (ICG). А також на руках були браслети для вимірювання артеріального тиску.
У стресових ситуаціях з високими ставками люди реагують одним з двох способів. Одні сприймають виклик, і це їх збуджує. Судини розширюються, серце прокачує більше крові, кров потрапляє на периферію, насичена киснем кров потрапляє до мозку і голова починає працювати «на всіх обертах». Проте у більшості людей реакція протилежна: судини звужуються, серце прокачує менше крові, приплив крові до периферії зменшується і людина нібито «гальмує».
Так ось, вибрані команди випадковим чином розділили на дві групи й в одній групі студенти перед початком спільної роботи дякували один одному. І дослідження виявило, що лише одно-двохвилинне висловлювання вдячності від одного товариша по команді до іншого підштовхнуло цих товаришів по команді до більш адаптивних, орієнтованих на продуктивність біологічних викликів.
Овейс та співавтори перевіряли серцево-судинні реакції учасників дослідження на стрес на індивідуальному та спільному рівні. Тобто вони знімали показники й під час спільної роботи обох членів команди, коли вони розробляли велосипед і розробляли маркетинговий план. А також фіксували серцево-судинну реакцію під час індивідуальної роботи, тобто коли один з членів команди мав виступати перед журі й при тому не мав можливості бачити й чути свого напарника.
Під час спільного завдання контрольні групи продемонстрували реакцію на загрозу, позначену зниженням кровотоку та посиленням звуження судин. Однак просте висловлювання подяки перед виконанням завдання усуває ці реакції на загрозу. Під час презентацій окремих продуктів контрольні групи показали помірну реакцію на виклик, позначену розширенням судин і збільшенням кровотоку до периферії. Однак команди, які висловлювали вдячність, демонстрували значно більші, розширені відповіді на виклик, що сприяло збільшенню їх продуктивності.
«Висловлювання подяки в робочому середовищі можуть бути ключовими для управління нашими повсякденними стресовими реакціями, а також оптимізації того, як ми реагуємо під час виконання важливих завдань» – каже Крістофер Овейс. – «У своїй основі висловлювання вдячності відіграють фундаментальну роль у зміцненні наших відносин на роботі».
Прочитати звіт про саме дослідження можна тут.
Отже, не забувайте дякувати вашим рідним, друзям, колегам. Це не так складно, проте реально допомагає людям.
Висловлюйте свою вдячність родичам, друзям, колегам. Це не так складно. Робіть цей світ добрішим!
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта