Важливість: 
2
Пам’яті політв’язнів-українців, розстріляних НКВС у червні-липні 1941 року

22-23 червня 1941 року розпочалися масові розстріли політичних в’язнів спочатку в західноукраїнських тюрмах НКВС, а згодом в інших регіонах України. Протягом двох тижнів радянська влада, відступаючи перед військами Третього Райху, знищила близько 22 тисячі людей, яких переслідувала переважно за політичні переконання.


Андрій КРИШТАЛЬСЬКИЙ

Жертвам сталінських катів присвячується

У тихий вечір, в хаосі цвітіння

Шлях креслять довгі і химерні тіні.

На мапі бруку - прожилками років,

Й тривожних снів.

Картала доля ще до нас цей край,

Вбивала в душі сотні гострих свай.

В зірчастім небі лине повен віз

Солоних сліз.

А час крутив вузли провулків, площ,

Й ми відвикали від покут і прощ.

Гатив об брами, гупав навідліг

Шалений сміх.

У божевіллі мурів, вікон, стін,

В похміллі буднів захлинувся дзвін.

У тихий вечір спить під звуки лір

Тюремний двір.

(Луцьк, 1941 рік)

Трагедія всеукраїнського масштабу

Укріплення своїх позицій радянська влада проводила з усуненням усіх політичних опонентів або просто незадоволених новим режимом. Ховаючись за тезою про «загострення класової боротьби», органи НКВС розгорнули в західних областях широкомасштабні заходи з їх «ізоляції», що супроводжувалися арештами, розстрілами, виселеннями за політичними, національними, релігійними та соціально-становими ознаками.

Із документів відомо, що станом на 13 лютого 1940 р. із західних областей України депортували 17 206 родин. У квітні 1940 р. серед висланих із західних областей України та Білорусії було 7 811 етнічних українців. Цього року число громадян українського походження в концтаборах ГУЛАГу було чи не найвищим. Зокрема, з 1 січня 1939 р. в ГУЛАГу відбували покарання 181 905 українців, у 1940 р. – 196 283 чол., у 1941 р. – 189 148 чол.

У квітні 1941 р. в УРСР діяло 62 в’язниці, з них 26 тюрем у Західній Україні. На час нападу Німеччини на СРСР внутрішні тюрми НКВС УРСР були переповнені в’язнями. Станом на 10 червня 1941 року в них утримували 72 тис. 768 людей за загального обмеження у 30 тис. 753 особи. Там сиділи політики, релігійні діячі, представники інтелігенції, колишні чиновники та військові, вихідці з «буржуазії», «куркулі», активісти національно-визвольного руху, кримінальні злочинці та арештовані за дрібні злочини.

Органи державної безпеки УРСР намагалися вивезти заарештованих із прифронтової смуги вглиб території. План евакуації в’язнів із західного регіону, затверджений заступником комісара НКВС СРСР Чернишовим, 23 червня 1941-го начальник тюремного управління НКВС республіки Філіппов направив командирові 13-ї дивізії НКВС полковнику Зав’ялову. За цим документом, передбачали вивезти 23 тис. 236 осіб у тюрми й табори Киргизії, Башкірії, Красноярського та Орджонікідзівського країв, Чкаловської. Архангельської, Івановської, Молотовської, Ростовської, Новосибірської, Орловської, Тульської, Свердловської, Харківської, Омської, Вологодської та Читинської областей. Разом із планом евакуації Чернишов на ім’я наркома НКВС Сергієнка переказав рознарядку виділити 778 залізничних вагонів.

Швидкий наступ Вермахту, проблеми із транспортом та активізація націоналістичного підпілля, яке час від часу атакувало тюрми, визволяючи своїх, поставили радянські каральні органи перед неможливістю реалізації плану. За телеграмою-інструкцією із  Москви вирішили «згідно з розпорядженням Л. Берії, за списком, затвердженим прокурором, розстріляти всіх осіб, що перебували під слідством, засуджених за контрреволюційні злочини за ст. 170 Кримінального кодексу, та осіб, які здійснили розтрати, а підслідних та засуджених, які не проходять за цими статтями Кримінального кодексу, – звільнити».

Під час бомбардувань німецькою авіацією місцеві очільники НКВС самостійно почали знищувати в’язнів через неможливість їх евакуювати. Уже 22 червня в тюрмах Львівщини було ліквідовано 105 в’язнів, а також у прикордонних тюрмах – в Перемишлі й Добромилі, на Волині – до 2 тисяч осіб у Володимирі-Волинському, 195 – у Ковелі. Підставою для розстрілів стала директива народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова №2445-М від 23 червня 1941 року, згідно з якою на осіб, що утримувалися в тюрмах західних областей України, складались списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв’язку з початком війни з Німеччиною. Розстрілювались не тільки особи, щодо яких були винесені вироки про вищу міру покарання, але і засуджені до позбавлення волі та ті, щодо яких тільки розпочалося слідство.

Всього, у в’язницях Львівської області (Львів, Буськ, Городок, Комарно-Рудки, Щирець, Бібрка, Жовква, Кам’янка-Бузька, Судова Вишня, Яворів, Лопатин) було розстріляно 4 тис. 591 людину, у трьох в’язницях Дрогобицької (Дрогобич, Самбір, Стрий) – 3 тис. 301, у тюрмах Станіслава (нині – Івано-Франківськ) – 2 тис. 500, Луцька – 2 тис. 754, Рівного – 150, Дубно – 1 тис. 500, Ковеля – 195, Тернополя – 1 тис., Перемишля та Добромиля – 2 тис. в’язнів. Більшість із них були українці, невеликий відсоток становили поляки, біля 10% – євреї-сіоністи.

Частину в’язнів змогли евакуювали лише в окремих містах, однак більшість із них не доїхали до місця призначення. Транспортні засоби використовували лише для вивезення цінних речей і товарів, а більшість в’язнів етапували пішки. Із таких «маршів смерті» вціліли лише 214 осіб. Інші під час переміщення були страчені або загинули від нападів нацистської авіації. Зокрема, з Чорткова Тернопільської області були евакуйовані 954 в’язні, дорогою з них розстріляли 123, а з Умані – 767. У Биківні поблизу Києва знищили 110 осіб, вивезених етапом із Західної України. 7 липня 1941 року вагони із політв’язнями з Коломиї та Буковини на станції Заліщики Тернопільської області викинули з поруйнованого вибухом мосту в річку Дністер.

Луцька тюрма: злочин і його приховування

22 червня, приблизно о 14:00, Луцьк бомбардували німецькі літаки. Із пошкодженого приміщення тюрми в’язні спробували втекти. Пощастило небагатьом. Навздогін утікачам були вислані наряди НКВС, які розстрілювали їх на місці або повертали до тюрми.

У зв’язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти звільнили 84 особи, серед них – малоліток, «указників» та засуджених за малозначні злочини, а решта ув’язнених чисельністю до 2000 осіб із сорока міст і сіл Волині розстріляли на території луцької тюрми.

Беззбройних в’язнів знищувала оперативна група працівників УНКВС по Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВС, керівний склад та наглядачі в'язниці. Усю ніч і до самого ранку 23 червня в луцькій тюрмі розстрілювали арештантів, поспіхом прибирали їхні тіла. «Мы немедленно приступили к уборке трупов. Все трупы 70 с лишним осужденных к ВМН и около 800 подследственных нами закопаны и место на местах нахождения трупов полито керосином и выпалено, а после этого все эти места посыпаны известью…», – із рапорта сержанта Стана начальству. У в’язниці залишалося ще 625 живих людей.

***

В. РОЖКО

Пам'яті 5 тисяч в'язнів убитих 23 червня 1941 року органами НКВС

МОНОЛОГ  ЛУЦЬКОЇ  ТЮРМИ

Благаю Вас,

Тут музики не треба,

Тут біль сумує.

В пісні солов'я.

Послухайте,

В могилах під асфальтом

Ворушиться земля.

Не награвайте Моцарта і Баха

І не співайте їм

Про щастя і любов.

Могили їх святі,

І словом не оскверніть,

Бо ж ваших тут братів

Лилась невинна кров.

І пам'ятайте завше

Про їхній біль і муки.

Ідіть до їх могил,

Благаю Вас, молю,

Отут двоногі звірі убивали

Без вироків,

Без суду і жалю.

Гриміли постріли,

Вмирали зойки.

Невинна кров

Текла по цій стіні…

Забитих очі -

Мої вікна,

А їхні руки -

Грати на вікні.

А вам пісень тут хочеться співати

І награвати вальси і фокстрот.

Вони мовчать,

Не можуть розказати:

Коли асфальтом їм забивали рот.

І нашу пам'ять вбити вони хочуть,

Щоб власні жертви

Видать за чужі.

О люди! Будьте пильні!

Вони й на вас

Підточують ножі.

Не треба тут ні вальсів, ні фокстротів,

Святих могил

Бездушно не топчіть.

Коли б могли

Вони Вам розказати,

Яким то болем

Все у них болить,

Відбиті ноги, руки,

Гранатами зшматовані тіла.

Болять їм очі,

Серце, душі,

Ворушиться і стогне

Тут земля.

У Великодню ніч,

Як місто все в чеканні,

А місяць-серпик

Гляне із небес,

Тисячоголосне

Гряне з-під асфальту:

Христос воскрес! Христос воскрес!

І вони восреснуть,

Як Месія,

З безпам'ятства,

Наруги й забуття.

Сумують квітами могили,

А в них сини,

Кати яких

Позбавили життя.

(Луцьк, 1941 рік)

25 червня німецькі війська вступили до міста і показали громадськості страшні криваві сліди злочинів НКВС. Після вигнання нацистів із Луцька 2 лютого 1944 року радянська влада робила все можливе, щоб приховати свої злочини. Вже 18 лютого офіційна комісія із семи осіб представників Луцької міської ради встановила, що «вбивство ув’язнених у луцькій тюрмі почало відбуватися з червня 1943 року, а всіх раніше арештованих відправляли в тюрму м. Ровно». В Акті комісія зазначила, що з південної сторони луцької тюрми на березі річки Стир було відкрито 4 могили, а загальна кількість вбитих у тюрмі складає 658 осіб. Комісія означила цих людей як військовополонених червоноармійців та мирне населення, у тому числі жінки та діти. Таким чином, цим документом зафіксовано, що всі розстріли в луцькій тюрмі здійснювали німецькі нацисти.



У наступні роки карально-репресивні органи почали розшукувати тих, хто вижив під час розстрілу. Ці пошуки були тісно пов’язані з боротьбою проти національно-визвольної діяльності членів ОУН і УПА.

Яскравим свідченням приховування правди про розстріли НКВС в Луцькій тюрмі є архівна кримінальна справа на члена ОУН і УПА Олексія Петрощука, що зберігається в архіві СБУ. Олексій народився у 1915 році в селі Лемешів, був заарештований у вересні 1940 року і в квітні 1941 року був засуджений до 10 років ув’язнення. Засуджений за те, що «входив у націоналістичну підпільну групу. У 1940 р. група випустила свої листівки проти радянської влади і закликала до озброєного повстання за самостійну Україну. Ці листівки розкидалися вулицями, клеїли на стовпи та інші місця».

Слідство у 1948 році цікавило дві теми – націоналістична діяльність Петрощука і те, як він зумів втекти з Луцької тюрми. А одним із головних речових доказів стала стаття О. Петрощука в луцькій газеті «Український голос», опублікована в листопаді 1943 році під назвою «В оковах смерті» зі спогадами про розстріл в’язнів Луцької тюрми. Із великої кількості повторів у протоколах допитів стає зрозуміло, що його катували й він під примусом свідчив, що у своїй публікації зводив наклеп на радянську владу. В одних зізнаннях йдеться, що він втік після бомбардування, а в інших – був звільнений німцями. Із документів очевидно, що друга версія слідству більше подобалася. Член ОУН Микола Куделя, який дивом вижив під час розстрілів і залишив вражаючі спогади, на слідстві в 1947 році під час допитів також змушений був сказати, що втік з тюрми під час бомбардування, а в інших документах його справи офіційно йшлося, що був звільнений німцями.

До справи О. Петрощука слідство долучило дуже цікавий документ – протокол допиту Свидчука Леонтія Михайловича, 1911 року народження, родом із Поділля, який з 18 лютого 1940 року у Луцькій тюрмі був старшим наглядачем корпусу тюрми № 1. Уже в даті є маніпуляція слідства, бо в протоколі записано, що він працював у тюрмі до моменту евакуації, тобто 27 червня 1941 року. Але німці в Луцьк увійшли на два дні раніше – 25 червня. І в цей час він не міг уже там бути.



Наглядач детально розповідає про те, під час бомбардування Луцька було пошкоджено приміщення тюрми: «Був розрушений кут одного з приміщення корпусу й пробито прохід на вулицю». У вирву від цієї бомби 23 червня 1941 року енкаведисти згодом скинули частину тіл розстріляних в’язнів.

Свидчук також розповів про бунт і втечу в’язнів, а також стверджував, що на момент німецької окупації в’язнів у тюрмі не було – частину звільнили, а решту евакуювали. Цей документ також мав би свідчити, що спогади Петрощука про розстріл в’язнів були наклепом.

Є свідчення про те, що влітку в кінці 60-х років рештки розстріляних із території Луцької тюрми були вивезені за межі міста. Луцький екскаваторник Йосипа Пікула у 1998 році розповів, що був одним із тих, хто їх вивозив. «Керівник РБУ Микола Андрійович  Кашпирук дав мені вказівку вирити котлован під будівництво електропідстанції біля колишньої в’язниці. На відведеному місці грунту було товщиною 60-80 см, а далі на всю глибину – одні людські кості із незотлілим тілом…», - розповів Й. Пікула. Це свідчення було настільки переконливим, що громадськість у часи незалежності не одразу поставила за мету шукати місця поховання розстріляних.

Пам’ять і пересторога

– Німці одразу нічого не зачіпали, натомість багато фотографували. За годину привели католицького священика, який відправив службу за убитими. Викопали під стіною яму й поскидали туди тіла. Свої замордували, а вороги хоронили... Тих в’язнів, кому пощастило вижити, німці не затримували, – розповів колишній в’язень тюрми Іван Гедз.

Була створена комісія, яка у липні 1941 року за допомогою громадськості та національно-патріотичної інтелігенції Волині зробила насип над могилами, обклала їх дерном, встановила дубові хрести-фігури, обгородила низенькою огорожею, встановила таблички з написами, де вказувалась кількість похованих в’язнів – відповідно 1200, 800, 300, 1800. З ініціативи комісії в останню неділю – 24 серпня 1941 року відбувся офіційний похорон, покладання вінків і відправа панахиди.



В архівних документах збереглося звернення керівника поліції виділити обмундирування міліціонерам для репрезентативного вигляду під час урочистої похоронної процесії. А в листі начальника адміністративного відділу обласної управи Е. Тиравського йдеться: «24 серпня в день нашого жалібного свята в Луцьку – віддання почестей розстріляним більшовиками нашим братам-українцям – обласна міліція, очолювана Вами, пане Комбатанте, а также вишкіл міліції під командою п. полковника Жупінаса-Джупінадзе, знаходилась на службі від ранніх годин і виконувала свої обов’язки добре і тішила українське громадянство. Команда забезпечувала лад і порядок при соборі, на вулицях, коло могил, показала осягненні успіхи в муштровій службі…»



Це була остання панахида біля колишньої Луцької тюрми до 1991 року, коли з ініціативи громадськості в трьох місцях, де були поховані в'язні, встановили пам'ятні знаки та меморіальні дошки.

Ще один спосіб вшанування пам’яті розстріляних запропонував родич розстріляного, священик Григорій Рибачук із села Дерно Оликського району, який співпрацював із членами ОУН. На його пропозицію одразу після приходу німців було оголошено оголосив про побудову символічних могил на честь українських націоналістів, яких було замучено в тюрмах при радянській владі. І таких могил та хрестів по всій Волині поставили десятки.

Із документів з архіву СБУ стало відомо: «Перше посвячення такої могили було в с. Одеради в 1941 році за участю священиків: Рибачука Григорія, Тимощука Ф., Гороховського М., Петрощука Сергія і диякона Данилевича Василя. Аналогічне освячення символічних пам’ятників було в с. Залісоче на другий день Трійці в червні 1942 року. В селі Дерно посвячення пам’ятника було восени 1942 року. Тоді ж відкрили пам’ятник і в с. Ставки». Згодом радянська влада знищила всі ці пам’ятні знаки.

Після вигнання нацистів із Луцька в 1944 році тюрма знову використовувалась радянською владою за призначенням до 1958 року. Микола Куделя у своїй книзі посилається на розповідь І. Мануйлика, який в 1944 році був в'язнем Луцької тюрми, бачив ці могили і був свідком того, як за наказом енкаведистів на чотирьох могилах хрести-фігури були зрізані, а могили зрівняні з землею і заасфальтовані.

Після переобладнання у приміщенні Луцької тюрми до 1998-го розміщувалося музичне училище. Увесь цей час над неодспіваними душами лунала музика. Коли музучилище перейшло в іншу будівлю, ця залишилась пусткою. 25 вересня 2001 року на цьому місці засновано монастир Різдва Христового УПА КП.

Йосип СТРУЦЮК

І все ж…

Прошу – перестаньте грати,

бо струна звучить, як виклик.

Розпирає розпач грати

у старих тюремних вікнах.

Чи ж у нас у грудях камінь,

чи ж такі ми невігласи,

що нараз з тюремних камер

переобладнали класи?

Розумію, ви ще діти,

І усе ж в ім'я любові

обережніше заходьте

по липких калюжах крові.

Вже тюрма не буде спати

ні ночами, ані днями:

окупанти окупантів

з України виганяли.

Обізвались скоростріли

злими вироками смерті –

виросли аж три могили,

а потрібна ще й четверта.

Кажуть, тисяч ніби кілька.

І мовчання поміж нами…

Хизувалась потім Шпильке [1]

на парадах орденами.

Розпивали наспіх вина,

матюкались в чорта й Бога.

Всі патрони  – у невинних,

а у винних – ні одного.

Заховавсь у стіни замок,

зорі увібрав під вежі.

Вся Волинь із образами

тут зійшлася, як належить.

То ж було іще учора,

то ж було щось до безтями.

Посхилялись в ями чорні

непокірні наші стяги.

Ти ж, напевне, був незрячий,

а можливо, ще й зі злості

розкидав асфальт гарячий,

утрамбовуючи кості.

Хай простить тобі Всевишній –

ми і не таких прощали.

А сьогодні з себе вийшли,

щоб схилить в скорботі чола.

Що ж, не раз було нам трудно,

нас не раз ламали в грати.

І усе ж, якщо потрібно,

реквієм в цих стінах грайте!

(Луцьк, 1941 рік)

***

Восени 2009 року на території Луцької тюрми розпочалися ексгумаційні роботи щодо виявлення останків в’язнів, розстріляних 22-23 червня 1941 року, які здійснювало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля». Ексгумаційні роботи у червні 2010 року були припинені, у зазначених місцях масових поховань не було віднайдено – лише сліди поховань і залишки вапна, яким заливали вбитих.

Знахідки цьогорічних розкопок [2017 р. – В.Ф.] – останки 107 розстріляних – свідчать про можливі інші місця поховань і потребу їх віднайдення. Є інформація, що Луцька міська рада планує у бюджет наступного року закласти кошти для їх пошуку. Водночас, пошуковці та представники громадськості вважають, що у колишньому приміщенні тюрми потрібно облаштувати музейний комплекс, де були б детальні розповіді про події, що відбувалися в цьому місці.

Леся Бондарук, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті (стаття і фотографії архівних документів).

Вірші і ілюстрації - Архів військово-історичного товариства "СПАДЩИНА".


Посилання:

[1] Cпівробітниця НКВC/


Джерела:

  • Леся Бондарук. «НКВДисти у 1941 р. розстрілювали беззбройних політв'язнів» - до річниці трагедії // https://galinfo.com.ua/articles/nkvdysty_u_1941_r_rozstrilyuvaly_bezzbro...
  • Нескорена поезія. Слово обпалене вогнем зброї.
  • Архів Військово-історичного товариства "СПАДЩИНА".

Андрій КРИШТАЛЬСЬКИЙ

Тихий замок угорі,

Чорні стіни проти неба.

Все, що в пам'яті зберіг,

Все згадати зараз треба.

Там, де обрій - білий шрам

На лиці ворожки-ночі,

Йде назустріч ворогам

Підлий страх, підвівши очі.

Там, де різьблені дахи

Вже чекають ранку радо,

Зустрічають вороги

Доньку злості - чорну зраду.

З-за Стира, із темних піль,

Де росте полин і рута,

Випливає давній біль,

Поспішає помста люта.

А з-під верб, із-під їх віт

Чути пісню тиху-тиху,

То, проживши сотні літ,

Притулилось наше лихо.

(Луцьк, 1941 р.)

Андрій КРИШТАЛЬСЬКИЙ

Вікна з тінями грат у небо антенами,

Звуки шлють, переповнені тугою вщерть,

Дім прямує кудись берегами зеленими,

Дім, в підвалах якого сховалася смерть.

Тут лунають акорди і лине бадьорий спів,

Звідси дехто почне свій в майбутнє злет,

Ніби спить у полоні майбутніх снів,

Дім, в підвалах якого сховалася смерть.

А під гримом прикрашених грізних стін

Тліють кров'ю написані крики жертв.

Вечорами страшний цей веселий дім,

Дім, в підвалах якого сховалася смерть.

(Луцьк, 1941 рік)

Андрій КРИШТАЛЬСЬКИЙ

Коли впала брама злості,

І у двір ввійшла розлука -

Закричали мертві кості,

Здійнялися мертві руки.

Там цвіла калина крові,

Там жила примара смерті.

І просили волі знову

Чиїсь руки розпростерті.

(Луцьк, 1941 рік)


 

Автор статті: Леся Бондарук, кандидат історичних наук, Український інститут національної пам’яті

Наші інтереси: 

Знати правду про Німецько-радянську війну і про злочини більшовизму.

Гравець: 
Володимир Федько

Новини від RedTram - для збільшення прихильників НО

Loading...
 
Форум Підтримати сайт Довідка