Нація, яка любить сумувати

Народившись в Америці, я, здається, з молоком матері увібрав важливість бути щасливим. Або, принаймні, робити вигляд, що ти щасливий - будь-якою ціною.

Суть американського менталітету втілює усміхнений смайлик, винайдений, до слова, в США у 1963 році, а також безглуздий вислів "Гарного дня!"

У Португалії вам ніхто не побажає гарного дня. Та нікого особливо й не турбує, чи гарний у вас насправді день, бо в них також, швидше за все, день видався не дуже.

Якщо ви спитаєте в португальця, як у нього справи, найоптимістичніша відповідь, яку можна почути, - "mais ou menos" (більш-менш).

Унікальну любов португальців до меланхолії важко не помітити. Ви бачите її на похмурих обличчях людей - і це повна протилежність Таїланду, відомого як країна посмішок. І навіть у статуй, які посідають найкращу частину всіх лісабонських площ, вираз обличчя надзвичайно сумний.

У більшості країн такі статуї зображують шанованих полководців. У Португалії - вони присвячені зажуреним поетам.

Так, Португалія - сумна країна. За даними рейтингу щастя ООН, вона посідає 93-є місце зі 157 країн світу одразу після Лівану. Але не поспішайте жаліти португальців. Своїм меланхолійним ставленням до життя вони цілком задоволені і навіть, якимось дивним чином, отримують від хандри насолоду.

Ви, звісно, можете подумати, що всі португальці - мазохісти. Але якщо ви поживете в цій країні деякий час, як зробив я, ви швидко усвідомите, що португальці бачать у печалі приховану красу і радість.

"Солодка меланхолія" португальців втілюється в одному слові: saudade. Жоден інший язик не має схожого слова. Перекласти його дуже складно, запевняє кожен португалець, коли намагається пояснити його значення.

"Saudade" - це туга за людиною, місцем або досвідом, які колись принесли величезне задоволення. Це - те саме, що ностальгія за винятком того, що saudade можна відчувати до подій, яких ніколи не було і які, вочевидь, ніколи не стануться.

Saudade ґрунтується на гострому відчутті втрати, відсутності. Як пише науковець Обрі Белл у своїй книжці "У Португалії", saudade є "неозначеним і постійним прагненням до чогось, чого ми не маємо зараз".

Saudade можна відчувати до будь-чого, міркує видавець Хосе Прата, коли ми зустрічаємось одного дня за обідом біля галасливого ринку Каіс-до-Содре в Лісабоні.

"Ви навіть можете відчувати saudade до курки, - додає він, - але це має бути правильна курка".

Втім, saudade - цілком терпиме, навіть приємне, почуття насамперед тому, що його можна розділити з іншими, пояснює вчений.

"Я запрошую тебе за стіл моєї туги", - каже Прата. У Португалії це - великий стіл, за яким усім вистачає місця.

Один португальський кухар нещодавно навіть почав виробляти шоколад під назвою "Saudade". Не дивно, що він гірко-солодкий на смак.

Одного разу, потягуючи еспресо на міській площі Ларго-де-Камоенса в центрі Лісабона, я познайомився з психологом Маріяною Міранда. Як я з'ясував пізніше, ніхто не пояснив би мені солодку меланхолію португальців краще за неї.

Площа Ларго-де-Камоенса в Лісабоні присвячена одному з видатніших португальських поетів, який оспівував saudade

Сум є важливою частиною життя, сказала вона мені, додавши, що не розуміє, чому його треба уникати.

"Я хочу відчувати всі можливі відтінки життя. Чому я маю малювати його якоюсь однією фарбою?"

Уникаючи журби будь-якою ціною, ми принижуємо себе, вважає психолог. "У печалі, насправді, багато краси".

Іншим разом я познайомився з дуже привітним інспектором поліції на ім'я Ромеу, який був другом моїх знайомих. У нього бувають сумні дні і веселі, каже Ромеу, і він однаково радіє їм. Він також пояснив мені, що коли стикаєшся із сумним португальцем, найгірше, що можна зробити, це почати його втішати.

"Коли ми сумуємо, ми хочемо сумувати, - додав він. - А якщо хтось намагається підняти тобі настрій, ми говоримо: "Не треба мене підбадьорювати, в мене сьогодні день приємної печалі".

Деякі дослідження свідчать, що в чомусь португальці мають рацію. У статті, опублікованій 2008 року в "Журналі експериментальної соціальної психології", йдеться про те, що сум покращує пам'ять людини.

Як зазначає австралійський психолог і провідний автор цього дослідження Джозеф Форгас, у похмурі, дощові дні люди краще згадували подробиці (приміром, деталі предметів у магазині), ніж у яскраві, сонячні дні.

Інше дослідження, опубліковане в тому самому журналі, доводить, що хандра добре впливає на наші судження. Учасникам пропонували подивитися відеозапис зі свідченнями осіб, яких звинувачували в крадіжці, і з'ясувати, хто з них бреше. Учасники експерименту, які були в той день у поганому настрої, змогли більш точно ідентифікувати брехунів.

Навіть сумна музика приносить певні переваги. Дослідники з Вільного університету Берліна опитали 772 людини по всьому світу і з'ясували, що мінорні мелодії "справляють позитивний ефект".

На думку авторів дослідження, вони дозволяють людям контролювати негативний настрій. Сумна музика також стимулює уяву і викликає "широкий спектр складних і частково позитивних емоцій", зазначили вчені.

Цікаво, що позитивні наслідки сумної музики в різних культурах переживають неоднаково. Найсильнішою емоцією, яку спровокувала печаль в європейців і північних американців, була ностальгія, тоді як в азійців туга викликає умиротворення.

Ніхто не вміє створювати сумну музику краще за португальців. Фаду (традиційний португальський музичний жанр) - це покладена на музику меланхолія. Фаду буквально означає "доля" або "приречення", і в цьому його сумна краса.

Жанр народився майже два століття тому в бідних робочих кварталах Лісабона. Першими співцями фаду, або фадістас, були повії та дружини рибалок, яких вони могли не дочекатися з моря. Іншими словами ті, хто не з чуток знав, що таке туга.

Сьогодні фаду став саундтреком життя в Португалії. Ви чуєте - і відчуваєте - його всюди: на радіо, в концертних залах і, в першу чергу, в лісабонських будинках фаду, яких кілька десятків місті.

У деяких співаків фаду гарні, ангельські голоси, в інших - ні, але це не головне. Як мені пояснили в одному з таких будинків, "можна мати поганий голос, але бути великим співаком фаду, бо ця музика йде від серця".