Ці дані були наведені у доповіді Бюро судової статистики при міністерстві юстиції США 2003 року. Автори дослідження вважають, до 2010 року кількість американців, які мають тюремний досвід, вже перевищить 7 мільйонів людей. На думку експертів мінюсту США, якщо теперішні темпи щорічного збільшення в’язнів в американських тюрмах триватиме, то близько 6,6% громадян США, які народилися минулого року, як мінімум один раз побувають у місцях позбавлення волі.
Як зазначає Американський союз за громадянські свободи, в США до позбавлення волі засуджують набагато частіше, ніж в інших демократичних країнах. У США живе 290 млн людей, тобто 5% населення земної кулі, але у їх в’язницях сидить чверть усіх ув’язнених світу (загалом у світі 8 млн зеків). Це безпрецедентний випадок і в історії США, і в історії ліберальної демократії.
Еміль Дюркгайм, який вважав злочинність прикрим, але нормальним (якщо вона не перевищує межі) симптомом більшості суспільств того чи іншого типу, назвав би цей феномен патологічним. Він не має аналогів у Західному світі, і порівнювати США у цьому розумінні можна тільки з Китаєм та колишніми республіками Радянського Союзу. Йдеться фактично про виникнення нового соціального інституту, в розпорядженні якого є багатомільйонна армія зеків.
Якою є тюремна система США? Чому так сталося, що вона розрослася до таких велетенських розмірів?
Практика масового ув’язнення за останні три десятиліття стала центральним елементом нової культури контролю над злочинністю. Як ми побачимо, ця практика розвивається, вимагає інвестицій, вона вигідна для окремих соціальних груп, які перебувають далеко поза сферою діяльності цього інституту. Сьогодні очевидною є серйозна соціальна ціна масового ув’язнення: це і перерозподіл державних засобів на користь в’язниці, а не на користь освіти чи інших соціальних бюджетних програм; підтримання криміногенних процесів і деструкція соціального капіталу, що зачіпає не тільки в’язня, але і його сім’ю та близьких; вихід тюремної культури у суспільство; загострення соціальних і расових відмінностей.
Про один із побічних наслідків тюремної ізоляції великої кількості людей “Поступ” уже писав наприкінці минулого року. Йшлося про організацію етнічних тюремних банд, які, ставши впливовими і могутніми, перетворилися на могутні злочинні синдикати. У деяких в’язницях навіть виникла загроза, що реальний контроль над каральними закладами перейде до криміналітету. Цей факт послужив аргументом для тверджень деяких американських правозахисників, що американській тюремній системі не вдається перевиховувати злочинців.
Поява тюремних синдикатів припадає на кінець 60-х - початок 70-х років минулого століття. Це період, коли рівень злочинності у Сполучених Штатах стрімко зріс і застінки в’язниць заполонила маса людей. Не дивно, що кінець 60-х років став періодом, коли консерватори як головну політичну мету висували гасло “Закон і порядок”; Річард Ніксон переміг Г’юберта Хамфрі 1968 року почасти тому, що він апелював до страху американців перед зростанням злочинності. Після невеликого спаду в середині 80-х років злочинність у США наприкінці 80-х знову розпочала зростати і сягнула вершини в 1991-1992 роках. Відтоді і рівень насилля, і кількість злочинів проти власності розпочали зменшуватись. Спад тривав десять років, і з 2001 року статистична крива злочинності знову поповзла угору.
Зовсім інакше виглядала динаміка зростання кількості тих, хто відбував покарання у місцях позбавлення волі. Якщо рівень кількості злочинів увесь цей час коливався, то рівень кількості в’язнів у американських тюрмах стабільно зростав. З початку ХХ-го століття і до 1973 року кількість в’язнів у США не перевищувала 110 осіб на 100 000. З того часу це число зросло більш ніж на 500%. На цей момент у в’язницях та СІЗО перебуває щонайменше 2,2 млн осіб. Тобто 758 зеків на кожні 100 тис. американців. За цим показником США є світовим лідером. На другому місці є Китай, де у місцях позбавлення волі перебувають 1 млн 400 тис. людей. На третьому Росія - 920 тис. в’язнів. До першої двадцятки чемпіонів з утримання людей за ґратами входить і Україна, де у в’язницях сидить не менше ніж 198 тис. осіб. Тобто 408 в’язнів на кожні 100 тис. жителів України. Порівняно з більшістю інших країн це співвідношення рідко коли перевищує 150-200 в’язнів на 100 000.
ГУЛАГом західного зразка назвав пенітенціарну систему США відомий норвезький кримінолог Нільс Крісті. Проведений ним аналіз, свідчить, що кількість в’язнів у тій чи іншій країні залежить зовсім не від рівня злочинності, як це прийнято вважати, а від доволі складного комплексу причин, які безпосередньо з криміногенною ситуацією не пов’язані.
Однією з таких причин, на думку професора Крісті, є інтеґрація американської каральної системи в економіку країни. Він так описує цей процес: американські “в’язниці – це гроші. Великі гроші. Великі гроші на будівництво, великі гроші на обладнання і не менші на обслуговування... Навіть порівняно невелика система федеральних в’язниць США коштує дуже дорого. На її утримання 1991 р. пішло 2,1 млрд доларів... Зі швидким зростанням рівня ув’язнених виконання покарань стало великим бізнесом”.
Тюремна система в США нагадує велетенський дренаж із перекачування грошей платників податків на користь каральних структур. На ній наживаються будівельні компанії і архітектурні бюро, медичні служби і виробники бронежилетів для охорони, численні постачальники продовольства, меблів, одягу, парканів, замків та інших спецзасобів із врахуванням специфічних потреб “демократичного” ГУЛАГу. Кожний провайдер переслідує свій власний інтерес – зірвати якнайбільший куш. Такі приклади зустрічаються на кожному кроці. Так, постачання тюремного харчування перетворилося у мільярдний бізнес, який збільшується на 10-15% щорічно.
Останньою новинкою в тюремній індустрії США стало вторгнення у неї телефонного бізнесу, який займається міжміськими переговорами. Такі промислові гіганти, як AT&T та Bell, перетворили тюремний простір у вигідний ринок за рахунок багаточасових розмов в’язнів з родичами та близькими. Як правило, їм же доводиться оплачувати рахунки. Про зацікавленість телефонних компаній у розвитку цих послуг свідчить те, що одна з них – MCI – запропонувала виправному департаменту штату Каліфорнія 32% своїх прибутків за право на освоєння тюремного ринку.
Інвестиції у злочинність стали надійною сферою вкладення капіталу в США, а праця на ниві ліквідації її наслідків дає непоганий заробіток, надійне робоче місце і перспективу просування службою. Тюремна індустрія стала вигідною сферою зайнятості для випускників понад 3 000 коледжів та університетів, які готують спеціалістів у сфері кримінального права.
У цьому стосунку система покарання в Україні певною мірою схожа на американську. Не в тому плані, що багатотисячна армія українських зеків становить якийсь економічний інтерес. Для України повторення досвіду США у створенні конкурентоспроможної тюремної індустрії є неможливим (і непотрібним): українська економіка не має таких інвестиційних можливостей, як економіка США. Подібність у тому, що у нас, як і у в США, державний каральний апарат зацікавлений в існуванні Кримінального кодексу, який передбачає за найдрібніше правопорушення тюремний строк. В Америці, породжена такими “драконівськими законами” маса зеків дозволяє збагачуватись тюремній адміністрації та корпораціям. У нас же система українського правосуддя створює широке поле можливостей для міліцейсько-судово-каральної машини (яка набрякла до велетенських розмірів і перетворилася на самодостатню ієрархію) гріти руки на тих, кому не поталанило мати проблеми з законом.
Як бачимо, іншою причиною, яка призводить до нестримного розростання системи в’язниць, є практика покарань правопорушників, що існує у тій чи іншій країні. Вона, своєю чергою, залежить від системи соціальних цінностей, від того, які діяння підпадають під статус злочинних і яку міру покарання вони за собою тягнуть.
Є великі розбіжності у кількості в’язнів за аналогічні злочини в різних країнах. У США, як і в Україні, існує обов’язкове покарання за правопорушення, пов’язані з наркотиками, і тому до в’язниці потрапляють навіть за збереження малих доз заборонених препаратів. У Великобританії за це можна отримати лише попередження від поліції – справу не завжди передають до суду, а якщо й передають, підсудного, найімовірніше, засудять до сплати штрафу. У Нідерландах же за це і судити не стануть.
Як пояснення масової прізонізації населення іноді називають соціальну гетерогенність. Іншими словами, у багатьох суспільствах злочинність має тенденцію концентруватися серед расових або етнічних меншин. Офіційні дані свідчать, що 70% засуджених у США належать до нацменшин: 45,1% ув’язнених – чорношкірі, 34,2% – білі, 18,1% – латиноамериканці. Для молодих афроамериканців великих урбанізованих центрів тюремне ув’язнення стало нормальною практикою, що передбачена частиною їхнього соціального досвіду, інакше кажучи, частиною процесу соціалізації для цих груп населення.
Причина того, що представники національних меншин частіше опиняються за ґратами, пов’язана, як вважають кримінологи Річард Клоуард та Ллойд Олін, з тим фактом, що легальні шляхи соціального просування для них, на відміну від більшості членів суспільства, перекриті. Утім, більш високий рівень злочинності у деяких громадах може бути просто продуктом культури цієї спільноти.
Було б помилкою вважати, що феномен масового ув’язнення у США став результатом свідомої політики, оскільки така політика не була предметом спеціальної розробки, її не оцінювали економічно і не обговорювали публічно, а також вона не має демократичного схвалення. Вона виникла як наддетермінований результат змін у житті американського суспільства за останні десятиліття, які зумовили приплив в’язнів до тюрем. Америка просто опинилася перед обличчям нового явища, або нового соціального інституту.
Протягом другої половини ХХ ст. у США поступово відбувся перехід до того, що отримало назву інформаційне суспільство, епоха інформації або постіндустріальна ера. А цей перехід супроводжувався не тільки зростанням рівня добробуту суспільств розвиненого капіталізму, а й зростанням рівня злочинності і соціальної дезорганізації, занепадом сім’ї та родинних відносин як джерел соціальної згуртованості та стрімким падінням рівня довіри.
“Чи була лише випадковістю та обставина, що усі ці негативні соціальні тенденції, які відображають деградацію соціальних зв’язків та спільних цінностей і об’єднують на Заході людей, відбулися саме тоді, коли економіка у цих суспільствах здійснювала перехід від індустріальної ери до інформаційної?” – запитує відомий політолог Френсіс Фукуяма. На його думку, коріння зростання злочинності, а водночас і розростання каральної кримінальної системи слід шукати саме у розпаді соціального порядку, породженого зламом епох.
Якими б не були причини збільшення ролі системи виконання покарань у житті американського суспільства, очевидною стає необхідність її реформування. Є багато ідей щодо того, які необхідно зробити кроки для вирішення тюремної проблеми, що пояснюють розбіжністю поглядів на причини, які її зумовили. З перерахованих факторів відносно найбільш легко змінам піддається практика покарань правопорушників. Варто прислухатись до тих спеціалістів, які для розвантаження в’язниць рекомендують переглянути законодавцям правові норми, які передбачають позбавлення волі за незначні правопорушення.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
ГУЛАГ по-американськи
Світ:
04032703s.JPG
Як зазначає Американський союз за громадянські свободи, в США до позбавлення волі засуджують набагато частіше, ніж в інших демократичних країнах. У США живе 290 млн людей, тобто 5% населення земної кулі, але у їх в’язницях сидить чверть усіх ув’язнених світу (загалом у світі 8 млн зеків). Це безпрецедентний випадок і в історії США, і в історії ліберальної демократії.
Еміль Дюркгайм, який вважав злочинність прикрим, але нормальним (якщо вона не перевищує межі) симптомом більшості суспільств того чи іншого типу, назвав би цей феномен патологічним. Він не має аналогів у Західному світі, і порівнювати США у цьому розумінні можна тільки з Китаєм та колишніми республіками Радянського Союзу. Йдеться фактично про виникнення нового соціального інституту, в розпорядженні якого є багатомільйонна армія зеків.
Якою є тюремна система США? Чому так сталося, що вона розрослася до таких велетенських розмірів?
Практика масового ув’язнення за останні три десятиліття стала центральним елементом нової культури контролю над злочинністю. Як ми побачимо, ця практика розвивається, вимагає інвестицій, вона вигідна для окремих соціальних груп, які перебувають далеко поза сферою діяльності цього інституту. Сьогодні очевидною є серйозна соціальна ціна масового ув’язнення: це і перерозподіл державних засобів на користь в’язниці, а не на користь освіти чи інших соціальних бюджетних програм; підтримання криміногенних процесів і деструкція соціального капіталу, що зачіпає не тільки в’язня, але і його сім’ю та близьких; вихід тюремної культури у суспільство; загострення соціальних і расових відмінностей.
Про один із побічних наслідків тюремної ізоляції великої кількості людей “Поступ” уже писав наприкінці минулого року. Йшлося про організацію етнічних тюремних банд, які, ставши впливовими і могутніми, перетворилися на могутні злочинні синдикати. У деяких в’язницях навіть виникла загроза, що реальний контроль над каральними закладами перейде до криміналітету. Цей факт послужив аргументом для тверджень деяких американських правозахисників, що американській тюремній системі не вдається перевиховувати злочинців.
Поява тюремних синдикатів припадає на кінець 60-х - початок 70-х років минулого століття. Це період, коли рівень злочинності у Сполучених Штатах стрімко зріс і застінки в’язниць заполонила маса людей. Не дивно, що кінець 60-х років став періодом, коли консерватори як головну політичну мету висували гасло “Закон і порядок”; Річард Ніксон переміг Г’юберта Хамфрі 1968 року почасти тому, що він апелював до страху американців перед зростанням злочинності. Після невеликого спаду в середині 80-х років злочинність у США наприкінці 80-х знову розпочала зростати і сягнула вершини в 1991-1992 роках. Відтоді і рівень насилля, і кількість злочинів проти власності розпочали зменшуватись. Спад тривав десять років, і з 2001 року статистична крива злочинності знову поповзла угору.
Зовсім інакше виглядала динаміка зростання кількості тих, хто відбував покарання у місцях позбавлення волі. Якщо рівень кількості злочинів увесь цей час коливався, то рівень кількості в’язнів у американських тюрмах стабільно зростав. З початку ХХ-го століття і до 1973 року кількість в’язнів у США не перевищувала 110 осіб на 100 000. З того часу це число зросло більш ніж на 500%. На цей момент у в’язницях та СІЗО перебуває щонайменше 2,2 млн осіб. Тобто 758 зеків на кожні 100 тис. американців. За цим показником США є світовим лідером. На другому місці є Китай, де у місцях позбавлення волі перебувають 1 млн 400 тис. людей. На третьому Росія - 920 тис. в’язнів. До першої двадцятки чемпіонів з утримання людей за ґратами входить і Україна, де у в’язницях сидить не менше ніж 198 тис. осіб. Тобто 408 в’язнів на кожні 100 тис. жителів України. Порівняно з більшістю інших країн це співвідношення рідко коли перевищує 150-200 в’язнів на 100 000.
ГУЛАГом західного зразка назвав пенітенціарну систему США відомий норвезький кримінолог Нільс Крісті. Проведений ним аналіз, свідчить, що кількість в’язнів у тій чи іншій країні залежить зовсім не від рівня злочинності, як це прийнято вважати, а від доволі складного комплексу причин, які безпосередньо з криміногенною ситуацією не пов’язані.
Однією з таких причин, на думку професора Крісті, є інтеґрація американської каральної системи в економіку країни. Він так описує цей процес: американські “в’язниці – це гроші. Великі гроші. Великі гроші на будівництво, великі гроші на обладнання і не менші на обслуговування... Навіть порівняно невелика система федеральних в’язниць США коштує дуже дорого. На її утримання 1991 р. пішло 2,1 млрд доларів... Зі швидким зростанням рівня ув’язнених виконання покарань стало великим бізнесом”.
Тюремна система в США нагадує велетенський дренаж із перекачування грошей платників податків на користь каральних структур. На ній наживаються будівельні компанії і архітектурні бюро, медичні служби і виробники бронежилетів для охорони, численні постачальники продовольства, меблів, одягу, парканів, замків та інших спецзасобів із врахуванням специфічних потреб “демократичного” ГУЛАГу. Кожний провайдер переслідує свій власний інтерес – зірвати якнайбільший куш. Такі приклади зустрічаються на кожному кроці. Так, постачання тюремного харчування перетворилося у мільярдний бізнес, який збільшується на 10-15% щорічно.
Останньою новинкою в тюремній індустрії США стало вторгнення у неї телефонного бізнесу, який займається міжміськими переговорами. Такі промислові гіганти, як AT&T та Bell, перетворили тюремний простір у вигідний ринок за рахунок багаточасових розмов в’язнів з родичами та близькими. Як правило, їм же доводиться оплачувати рахунки. Про зацікавленість телефонних компаній у розвитку цих послуг свідчить те, що одна з них – MCI – запропонувала виправному департаменту штату Каліфорнія 32% своїх прибутків за право на освоєння тюремного ринку.
Інвестиції у злочинність стали надійною сферою вкладення капіталу в США, а праця на ниві ліквідації її наслідків дає непоганий заробіток, надійне робоче місце і перспективу просування службою. Тюремна індустрія стала вигідною сферою зайнятості для випускників понад 3 000 коледжів та університетів, які готують спеціалістів у сфері кримінального права.
У цьому стосунку система покарання в Україні певною мірою схожа на американську. Не в тому плані, що багатотисячна армія українських зеків становить якийсь економічний інтерес. Для України повторення досвіду США у створенні конкурентоспроможної тюремної індустрії є неможливим (і непотрібним): українська економіка не має таких інвестиційних можливостей, як економіка США. Подібність у тому, що у нас, як і у в США, державний каральний апарат зацікавлений в існуванні Кримінального кодексу, який передбачає за найдрібніше правопорушення тюремний строк. В Америці, породжена такими “драконівськими законами” маса зеків дозволяє збагачуватись тюремній адміністрації та корпораціям. У нас же система українського правосуддя створює широке поле можливостей для міліцейсько-судово-каральної машини (яка набрякла до велетенських розмірів і перетворилася на самодостатню ієрархію) гріти руки на тих, кому не поталанило мати проблеми з законом.
Як бачимо, іншою причиною, яка призводить до нестримного розростання системи в’язниць, є практика покарань правопорушників, що існує у тій чи іншій країні. Вона, своєю чергою, залежить від системи соціальних цінностей, від того, які діяння підпадають під статус злочинних і яку міру покарання вони за собою тягнуть.
Є великі розбіжності у кількості в’язнів за аналогічні злочини в різних країнах. У США, як і в Україні, існує обов’язкове покарання за правопорушення, пов’язані з наркотиками, і тому до в’язниці потрапляють навіть за збереження малих доз заборонених препаратів. У Великобританії за це можна отримати лише попередження від поліції – справу не завжди передають до суду, а якщо й передають, підсудного, найімовірніше, засудять до сплати штрафу. У Нідерландах же за це і судити не стануть.
Як пояснення масової прізонізації населення іноді називають соціальну гетерогенність. Іншими словами, у багатьох суспільствах злочинність має тенденцію концентруватися серед расових або етнічних меншин. Офіційні дані свідчать, що 70% засуджених у США належать до нацменшин: 45,1% ув’язнених – чорношкірі, 34,2% – білі, 18,1% – латиноамериканці. Для молодих афроамериканців великих урбанізованих центрів тюремне ув’язнення стало нормальною практикою, що передбачена частиною їхнього соціального досвіду, інакше кажучи, частиною процесу соціалізації для цих груп населення.
Причина того, що представники національних меншин частіше опиняються за ґратами, пов’язана, як вважають кримінологи Річард Клоуард та Ллойд Олін, з тим фактом, що легальні шляхи соціального просування для них, на відміну від більшості членів суспільства, перекриті. Утім, більш високий рівень злочинності у деяких громадах може бути просто продуктом культури цієї спільноти.
Було б помилкою вважати, що феномен масового ув’язнення у США став результатом свідомої політики, оскільки така політика не була предметом спеціальної розробки, її не оцінювали економічно і не обговорювали публічно, а також вона не має демократичного схвалення. Вона виникла як наддетермінований результат змін у житті американського суспільства за останні десятиліття, які зумовили приплив в’язнів до тюрем. Америка просто опинилася перед обличчям нового явища, або нового соціального інституту.
Протягом другої половини ХХ ст. у США поступово відбувся перехід до того, що отримало назву інформаційне суспільство, епоха інформації або постіндустріальна ера. А цей перехід супроводжувався не тільки зростанням рівня добробуту суспільств розвиненого капіталізму, а й зростанням рівня злочинності і соціальної дезорганізації, занепадом сім’ї та родинних відносин як джерел соціальної згуртованості та стрімким падінням рівня довіри.
“Чи була лише випадковістю та обставина, що усі ці негативні соціальні тенденції, які відображають деградацію соціальних зв’язків та спільних цінностей і об’єднують на Заході людей, відбулися саме тоді, коли економіка у цих суспільствах здійснювала перехід від індустріальної ери до інформаційної?” – запитує відомий політолог Френсіс Фукуяма. На його думку, коріння зростання злочинності, а водночас і розростання каральної кримінальної системи слід шукати саме у розпаді соціального порядку, породженого зламом епох.
Якими б не були причини збільшення ролі системи виконання покарань у житті американського суспільства, очевидною стає необхідність її реформування. Є багато ідей щодо того, які необхідно зробити кроки для вирішення тюремної проблеми, що пояснюють розбіжністю поглядів на причини, які її зумовили. З перерахованих факторів відносно найбільш легко змінам піддається практика покарань правопорушників. Варто прислухатись до тих спеціалістів, які для розвантаження в’язниць рекомендують переглянути законодавцям правові норми, які передбачають позбавлення волі за незначні правопорушення.
----------------------------------------------------
В тему:
Зворотний бік "американської мрії"
Американські в’язниці
Кожен сотий американець сидить
Кількість ув’язнених у США перевищила два мільйони чоловік
“Відчуй себе європейцем”... в тюремних стінах
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта