— Чому саме донеччанин, який має бізнес у Москві, відкрив магазин української музики і книги у нашому місті?

По-перше, я третій рік працюю і в Україні, але мій бізнес має мало спільного з тим, чим я займався в Росії. Там я заробляв гроші, в Україні ж займаюся в основному культурологічними проектами — тиражую українські гурти, видаю українську аудіо-книгу, будую мережу розповсюдження української аудіо/відео-продукції, якої на сьогодні не існує.

Я маю на увазі мережу сучасних магазинів, яка може запропонувати максимальний асортимент української медійної продукції, значки з Шухевичем, портрети Бандери та Коновальця, футболки з нашими, а не московськими приколами, новинки українського книговидавництва. І ці магазини мають бути розташовані в суперових, прицентрових, зручних для відвідування місцях, а не в промзонах та на висілках.

Відсутність можливості купити національний культурний продукт на теренах рідної держави я сприймаю як особистий виклик своїй гідності, подолання цієї ганебної ситуації — як справу честі. Чому, наприклад, я займаюся виданням української аудіо-книги? Мої діти і решта українських дітей мають мати можливість слухати Сашка Лірника й Івана Багряного, інакше з них виросте гарматне м'ясо для чужої армії або біомаса для виробляння продукту з низькою доданою вартістю, електорально легко керована ненажерливою олігархією, що конче зацікавлена в подальшому збидленні населення. Здегенерований народ не порушить того соціоекономічного статус-кво, який національна псевдоеліта використовує та планує використовувати для подальшого збагачення через варварську експлуатацію народу та природних ресурсів. Наша мережа для форматних, адекватних, дієвих людей — для тих, хто живе в українському форматі, хто здатний заробити та витратити гроші на національний культурний продукт. Форматний магазин у Франківську експериментальний, на ньому обкатаються бізнес-процеси, оптимізується логістика постачання, відпрацюється механізм взаємодії з активною частиною громади. Ми розглядаємо його як одну з боївок української культури, поширення мережі яких призведе до справжньої української культурної революції.
Якщо б у кожному українському місті знайшлася людина, яка за нашим прикладом, або за нашою франшизою, зробила б те саме, то це було б набагато корисніше для української справи, ніж витрачання грошей канадських спонсорів на націоналістичні збіговиська та видання проукраїнських журналів на туалетному папері.

— Чому "Наш Формат" ти не відкрив у Донецьку, де є більша потреба саме для такого магазину?

Не впевнений, що у моєму рідному Донецьку такий магазин більш потрібний, ніж у Франківську. Наявність української аудіо/відео-книжкової продукції в магазинах у Франківську більша, ніж у Донецьку, але не набагато. Втім, відкриття форматного магазину у Донецьку — питання часу, так само, як у Дніпропетровську та Львові.

— Розкажи про проект "Уніж"? Чи не буде він конкурентом фестивалю "Шешори"?

Фестиваль форматної музики в мальовничому селі Уніж Городенківського району, який заплановано на 27-29 червня, не є конкурентом "Шешор" або "Країни Мрій". По-перше, це фестиваль сучасної української музики, а не етнофестиваль. По-друге, на цьому фестивалі відбудеться перша загальноукраїнська тусовка форматних, тобто адекватних, дієвих, успішних, небайдужих до того, що відбувається навколо, людей. Наявність у програмі події "Гайдамаків", "От Вінта", "Тіні Сонця", "Пропалої Грамоти", "Перкалаби", Сашка Лірника, дискусійних сесій за участі братів Капранових, Юрія Андруховича та інших цікавих особистостей робить цей фестиваль справжнім інтелектуально-мистецьким святом.
Подробиці на www.format.ua.

— Твоя компанія "Наш Формат" займається пропагандою українського продукту — це для тебе бізнес чи надідея?
Надідеєю є розбудова конкурентної, ефективної, по-справжньому незалежної української держави, якої ми ще не вибороли за сотні років кривавої важкої боротьби. А всі наші проекти — маленькі цеглинки в цій майбутній величній споруді.

Розмовляв Олег Гнатів

---

В тему:

Практична Українізація

Мова і війна

Проект Сенсар