Помилки, які призвели до цієї війни, не дали можливості її вчасно закінчити та не передбачили її наслідки – Валерій Залужний
Говорячи саме про прогрес як шлях до перемоги і закінчення війни, потрібно пам'ятати: у військовій справі є своя наука, яка історично будувалася і продовжує базуватися на закономірностях, незалежно від наповнення контентом ТікТоку, пише Валерій Залужний у своїй статті на "Українській правді".
Він згадує, як влітку 2023 року, коли військові операції на території України набували масового характеру і вимагали виживати на полі бою, колесо прогресу за майже 80 років стояння зрушило з місця.
"Перші мої думки про це восени 2023 року викликали політичні претензії в самій Україні та абсолютне нерозуміння цього представниками колишніх перших армій світу. Це сьогодні в Україні політично і фінансово вигідно відходити від торгівлі завісами й ставати представником технологій. Ті, хто ще три роки тому вибудовували свої претензії до мене, сьогодні запевняють, що технології – це єдине їхнє правильне рішення. Це сьогодні кожна виставка озброєнь нагадує сцену з фантастичних фільмів та музею минулих воєн одночасно. Проте тоді всі вважали інакше. Окрім прогресу, який набирав обертів і чекав появи нової імперії, що його вгамує. Проте сталося, на жаль, не так", – пише Залужний.
На його думку, прогрес став доступний і нашим ворогам, як це сталося майже 100 років тому, – від Вердена і Сомми до Роботиного і Бахмута. Нічого страшного у проведенні цієї аналогії немає. Завмерши, фронт оживив вже не індустріальні, а технологічні жахи. І знову нічого дивного у розвитку воєнного мистецтва не відбулося. Дивним залишається тільки те, що як і у 2023 році, використовувати ці закономірності все ще політично невигідно у нас і фінансово неможливо в колишніх перших арміях світу.
Ця війна, звісно, змінила форми та способи її ведення, проте залишила незмінною її суть. Це – акт насильства, проте вже насильства над усією країною. Насильство, яке як і в Другу світову війну, поставило в один ряд піхотинця, який фізично вже не може покинути свій окоп, і новонародженого малюка в іншій частині країни. Бо вони обоє під постійним прицілом того, хто хоче їх обох вбити.
Правильно вважати, що у 2026 році йде війна технологій і не лише їх. Це також війна стратегій і доктрин, що невпинно змінюються під тиском прогресу, вважає Залужний. Тому велика помилка зациклюватися на окремих технологіях і їхньому піарі лише як на зброї, яка доповнює радянську стратегію і, звісно, потребує саме радянських виконавців. Зброї, яку треба встигнути виробити та вигідно продати, а ще краще при цьому неодмінно деокупувати хоч якусь територію.
Саме бажання деокупувати території та втримати їх радянськими методами та стратегіями, тільки вже з новою зброєю, загнало мобілізацію в глухий кут. Мобілізація давала лише один шанс, скористатися яким ставало все менше охочих. Бо війну машин з величезною радянською країною, де людей фактично перетворюють на машини й кидають воювати проти справжніх машин, ми не в змозі перенести. Клятий маркетинг, що вбиває.
Залужний вважає, що необхідно, визнаючи технології як нову зброю, згадувати закономірності розвитку військового мистецтва і формувати нові форми та способи їх застосування. І лише після цього проводити організаційні зміни в структурі Збройних Сил, які цю нову зброю у нових формах і способах застосовують. Саме у цьому місці знаходиться мобілізація як частина нової стратегії, що базується на новій зброї та саме нових, а не радянських, формах і методах застосування. Лише так можна підходити до удосконалення мобілізації і головне – створювати системний тиск і перевагу над противником.
"Ці зміни абсолютно незворотні і стосуються ведення війни на всіх рівнях: тактичному, оперативному, стратегічному, а також побудови ВПК. Логічно, що все це неминуче призводить до появи дивного для деяких сьогодні слова – доктрина. Саме вона, доктрина, і є основою системного впливу на противника і формує стратегію бачення лише майбутньої перемоги. У кого ми цей системний вплив бачимо і хто сьогодні ближче до своєї перемоги – питання залишається політкоректно відкритим. Проте оцінити це в Україні через масштаби та системність ударів і тривалість повітряних тривог досить очевидно. А завмерлий фронт точно не може заспокоювати тих, хто бачить його лише в межах операційних зон", – пише Залужний.
Питання адаптації до нових умов, таких як збільшення потенціалу та доступності засобів ураження, впровадження роботизованих систем і штучного інтелекту, захист логістики та портів, ефективний і безперервний зв'язок, космічні технології, цифровий вимір безпеки, а також зміна підготовки особового складу відповідно до вимог і викликів нової війни – це проблеми, які стоять сьогодні вже не перед арміями країн, а перед урядами та альянсами, які мають об'єднуватися навколо технологій, що захищають власне майбутнє.
А тим часом вже йде війна технологій, і Україна вже відчуває на собі системний тиск, який і є результатом впровадження не лише технологій, а й нового доктринального підходу до їхнього застосування, включаючи виробництво і дослідження як невід'ємну частину стратегії. Саме це дає право Росії через відомих посередників висувати нам ультиматуми. Саме це направлено і може призвести до цілої низки криз.
"Не зважаючи на те, що у воюючій країні декому все ще смішно, більшості ж не потрібно пояснювати яких саме криз. Нагадаю, що війна на виснаження – це не тільки битви, а й суспільні злами. Головне – хто перший їх спричинить. І якщо це очевидно, то чому знову закони війни поступаються місцем прогнозам, а стратегія – маркетингу? Бо фіксувати загальні тенденції для приблизних прогнозів – це саме те, чого потребує кулуарний маркетинг. Швидко і багато. Проте чи створює це системний тиск на Росію, або чи збільшує це системний тиск Росії на нас – питання поки без відповіді, хоч і шляхи розуміння більш ніж очевидні", – пише Валерій Залужний.
Він вважає, для пошуку виходу з ситуації потрібне розуміння пошуку і реалізації саме системної відповіді на тиск Росії. Ця системна відповідь має ґрунтуватися на побудові такої стратегії, де сумісне виробництво і впровадження нових технологічних рішень має стати частиною системних кроків як щодо захисту, так і впливу на можливості продовження війни Росією.
Для цього, звісно, актуальним залишається пошук саме ресурсних і технологічних альянсів, здатних забезпечити це виробництво, у тому числі для задоволення власних оборонних потреб. Це виробництво має бути доктринально включене у частину стратегії перемоги, де виробляється не чарівний зразок озброєння, а увесь необхідний новий арсенал, у тому числі цивільного призначення у відповідності до умов прогресу.
Україна та Росія перетворилися на полігони в реальному часі. Тому аналіз і розуміння цієї нової логіки війни має допомогти не лише формувати нові доктрини, тактики і стратегії, а й, передовсім дати бачення того, як можна зберігати мир і спокій людей, поки за це платимо своєю кров'ю ми, українці.
Розуміти, що робити, а не продовжувати потужно-незламні потуги, не маючи стратегії та виснажуючи Україну. Війна має бути тотальною – не тільки для військових, а й для "ефективних менеджерів" Зеленського та інших владних паразитів, для заброньованих чиновників, які збагачуються на війні і яким попри війну постійно збільшують зарплати, для прокурорских, які стали фейковими інвалідами або оформили собі спецпенсії у 40 років, і висмоктують з державного бюджету кошти, що могли б піти на Армію та озброєння, та які "кришуюють" кол центри. Війну мають відчувати усі і працювати на війну усі. Не можна жити у паралельних світах.