Чому ми боїмося називати речі своїми іменами?
29/05/2006 - 20:34
Чому ми боїмося називати речі своїми іменами?
Світ
політологіяhttps://www.ar25.org/node/9601
Але чому ж ми так боїмося назвати речі своїми іменами?
Україна 3,5 сторіччя колонізувалася. Цвіт нації російщився і асимілювався, непокірні знищувалися. Найбільш колонізований Крим, звідки були повністю депортовані корінні народи. Підлягали повній депортації і українці, і лише з суто технічних причин депортація була частковою. Справжній наказ про повну депортацію українців, який раніше вважався німецькою фальшивкою, вже знайдений в архіві наркома внутрішніх справ України з 1943 р. В.Рясного. Сенсацією в окупованому інформаційному просторі України це не стало, і більшість українців про цей наказ дотепер не знає.
По дурості вцілілих в російських таборах і в'язницях націонал-патріотів в 1991 р. вони пішли на співпрацю з колоніяльною владою, не вимагаючи негайних перевиборів парламенту, відновлення Української Народної Республіки і ухвалення відповідної їй Конституції. В результаті некорінна частина населення України (на відміну від прибалтів, які добре усвідомлювали небезпеку такого кроку) отримала права громадянства, проте продовжує вважати себе частиною російської нації, 3/4 якої за опитуваннями не визнає за українською нацією права на існування. Ця частина населення вважає землю, на якій живе, російською, а державність України тимчасовим непорозумінням. Вона зацікавлена загнати Україну в ЄЕП або російсько-білоруський союз, розглядаючи їх як перехідну форму воз'єднання з Росією. Частина населення продовжує усвідомлювати себе "совєтскім народом" (рудимент геополітичного проекту глобального російщення, що провалився) і також не проти "воз'єднатися". До речі, майже повністю населена "совєтскім народом" Білорусь уже отримала пропозицію ввійти в РФ на правах семи російських губерній. При ваганнях - газова блокада.
Абсолютно природно, що у зв'язку із слабкістю, неспроможністю, недолугістю, безвідповідальністю і маргінальністю нової влади, що дискредитує все, в ім'я чого сотні тисяч людей виходили на Майдан, ця частина населення, перш за все в Криму, під базікання влади про "демократію" гранично знахабніла і вже відкрито виступає зі своїми вимогами під прапорами російської держави. Звичайно ж, у них викликає сказ слово "НАТО", бо НАТО - це захист від територіяльних зазіхань Росії, гарантія збереження української державності і розвитку демократичного суспільства. І про це теж ніхто чомусь не говорить відкрито.
Про який "референдум", "компроміс", про яку "політичну націю" продовжуються теревені?
Звичайно ж, є ще багато людей заляканих і задурених у зв'язку з окупацією інформаційного простору, що продовжується. За сторіччя колонізації імперією виховано досить багато яничар і манкуртов. Але як довго можна продовжувати знаходитися у позиції страуса, що ховає голову в пісок при небезпеці? Адже українська складова цієї псевдоукраїнської держави, правонаступниці УССР, в якій українці як нація підлягали знищенню, продовжує скорочується наче шагренева шкіра у відомому творі.
Внаслідок цього антиукраїнські сили вже вимагають узаконити і де-юре де-факто пануючу в країні російську мову, що використовується як засіб дестабілізації суспільства в інтересах Росії. Українську мову вони ненавидять, зневажають і не хочуть її знати. У той же час в Україні є досить багато етнічних росіян, які розуміють, де ховаються бандити, куди йде Росія, що несе особисто їм "возз'єднання", і положення цієї частини населення особливо складне. Такі люди із слов'янським (українським), а не ординським корінням є і в Росії, але їх там менше 10%.
Чому у відповідь на крики про "насильну українізацію" ми боїмося сказати, що насильним було російщення, і що борці за закріплення її наслідків на мають морального права вимагати навіть рівноправності. Справа звичайно не в мові. Ірландці колонізувалися Англією удвічі довше, ніж українці Росією, повністю втратили свою мову, але завоювали повну незалежність.
Чи зрозуміють, нарешті, наші націонал-патріоти, що в українській державі не може бути проблем з українською мовою і культурою і що виборювати треба не мову, а відновлення української держави? Чи звернуться вони, нарешті, до Ради Європи із заявою про дискримінацію українців в постколоніяльній Україні, що засвідчить європейський моніторинг друкованих і електронних ЗМІ, книговидання, книготоргівлі, кіновиробництва, кінопрокату, сфери обслуговування?.. Чи наважаться вони зробити це хоча б перед розстрілом?..
Істотним чинником колонізації було переселення до України росіян-ветеранів імперських збройних сил і спецслужб після виходу на пенсію. Сьогодні їх об'єднання, очолюване генералом Герасимовим, є передовим загоном антиукраїнських сил, і в той же час користується всіма можливими пільгами і привілеями, наданими їм державою. Борців же за Незалежність, які в будь-якій країні світу мають щонайвищий статус, ця псевдоукраїнська держава не визнає навіть учасниками бойових дій.
Як не дивно, ветерани ОУН-УПА дотепер не розуміють, що знаходяться по суті в тій же державі, з якою воювали, що зневажає їх та шанує їх ворогів. Така дія ейфорії від споглядання привласненої колоніяльною владою їх символіки.
Постійні нагадування про Іспанію і Польщу абсолютно недоречні. Адже там з обох боків воювали патріоти своєї країни за свій шлях в майбутнє - європейський або азійський. Переміг європейський, і лише тому стало можливим примирення. Пригадаємо ліквідацію білогвардійців, які повірили радвладі, що відновила імперію, і повернулися до Росії. Пригадаємо ліквідацію в 1945 р. донських і кубанських козаків, через чверть століття після громадянської війни. Так само повна ліквідація українців як нації, повне їх російщення або ж депортація шляхом створення в Україні умов, нестерпних для існування, продовжує залишатися головною геополітичною задачею Росії. Путін в своєму останньому посланні натяк на це вже зробив. Товаріщ россійский волк хорошо знаєт, кого кушать.
Отже примирення упосліджених цією державою борців за Незалежність України, що захищали від репресій усіх окупантів свої сім'ї і свою землю, з обдарованими усіма пільгами і привілеями карателями, в тому числі і тими, хто під виглядом бандерівців убивав комуністів і мирних жителів, теоретично можливо лише в одному випадку - якщо карателі покаються. Зрозуміло, що поки вони мають найпочесніший статус у цій державі, це неможливо. З Червоною ж армією УПА не воювала і давно примирилася.
Чому ж ми боїмося сказати, що в Україні, на відміну від інших західних колоній Росії, що звільнилися, повністю збережена і активно діє агентурна мережа імперських спецслужб? Чому ми боїмося сказати, що активно поширюваний контрольованими ними псевдонаціоналістичними організаціями антисемітизм дискредитує справжній український націоналізм Коновальца, Бандери, Шухевича, його міжнаціональну політику? Чому ми боїмося сказати, що антисемітизм при всіх режимах російської влади завжди був і залишається її ідеологічною зброєю? Що ця зброя використовується для дискредитації України в очах цивілізованого миру, а також для відволікання уваги людей від дійсних причин їх проблем. А причини ці полягають в тому, що Росія зацікавлена в дестабілізації і максимальному зниженні рівня життя в Україні, маючи для цього досить засобів, у тому числі і для саботажу заходів з енергетичної незалежності. До того ж найодіозніші представники горезвісної нації обслуговують в Україні інтереси саме Росії.
Чому ми так боїмося сказати дуже багатьом обдуреним українцям, що пануюча в країні московська церква після беріївської реформи 1943 р. є не церквою, а філіялом спецслужб, інструментом російської геополітики в Україні, і що від КГБ-СВР-ФСБ не може надходити ніякої "благодаті"?
Чому ж ми боїмося сказати, що судячи з дій і бездіяльності команд Ющенка і Кучми-Януковича, в 2004 р. після виходу на Майдан сотень тисяч людей вони уклали угоду про добровільну передачу влади в обмін на безкарність вчинених старою владою злочинів? Чому ми боїмося сказати, що обидві ці команди зацікавлені в збереженні всього того, що отримало назву "кучмизм", - "телефонного права", системи хабарів і "відкатів", продовженні пограбування всенародного надбання, переведення надприбутків в офшори, масової контрабанди на кордонах, корупційних газових та нафтових схем - усього, що минулого року почала ламати Тимошенко, що і було головною причиною її звільнення?
Чому ми так боїмось сказати, що своєю угодою з антиукраїнськими силами, яка привела бандитів замість тюрем до парламенту та місцевих рад, Ющенко вчинив найтяжчий історичний злочин проти українського народу, що може мати для нього непоправні наслідки?
Чому ж ми боїмося сказати, що ганебна метушня навколо т.з. "політреформи" укупі з усіма "коаліціями" є наслідком проваленого політпроекта "Кучма-3", підхопленого в своїх інтересах деякими політичними силами, у тому числі й тими, хто зацікавлений в ще більшому посиленні влади великих грошей, ще більшому відриві влади від народу, дестабілізації і зниженні рівня життя в країні на користь Росії?
Політреформа і нова Конституція дійсно необхідні, але з метою передачі влади всенародно обраному сильному національному лідеру з повною свободою дій по ліквідації прогнилої колоніяльної системи влади, повному відділенню влади від награбованих у народу великих грошей, але і з повною відповідальністю за свої дії. І абсолютно неважливо, як цей лідер називатиметься - президентом, прем'єром, великим князем чи гетьманом.
Чи не пора визнати, що 15-річне базікання про "демократію" "толерантність" і "порозуміння" поставило на грань краху проукраїнські сили і призвело до загрозливого посилення антиукраїнських? В умовах української псевдодемократії, де судова влада, як і інші її гілки, є різновидом бізнесу, у протистоянні "толерантності" з нахабністю, тим більш ординською, результат є наперед визначений.
Чи не пора усвідомити небезпеку для українців політики "любих друзів", що загострюють стосунки з Росією, але при цьому сприяють консолідації антиукраїнських сил і розпорошенню проукраїнських, частка яких в парламенті в результаті останніх виборів катастрофічно зменшилася? Сьогодні можна говорити про повний крах проголошеної 10 років тому націонал-патріотами політики "конструктивної опозиції".
Чому ж ми сором'язливо продовжуємо називати антиукраїнські сили, "дядьків вітчизни чужої" (http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/598/53401/) проросійськими?
Тож чи не пора розмежуватися, назвати речі своїми іменами, почати, нарешті, визволення від імперської окупації, насамперед - інформаційного простору, відкрити очі обдуреним, захистити заляканих, усвідомити, що ніякий компроміс між взаємовиключними напрямами неможливий, і що про створення політичної нації можна говорити тільки після консолідації української України і нейтралізації позбавленням громадянства і депортацією головних агентів впливу антиукраїнських сил, що зважають тільки на жорсткий опір?
----------------------------------------------------
В тему:
Прищімити хвоста хазарським ублюдкам Гельмана-Павловського!
Українофоби геть розпоясались
В Криму створюються незаконні воєнізовані угруповання
Мова і війна
Третій Гетьманат
Україна 3,5 сторіччя колонізувалася. Цвіт нації російщився і асимілювався, непокірні знищувалися. Найбільш колонізований Крим, звідки були повністю депортовані корінні народи. Підлягали повній депортації і українці, і лише з суто технічних причин депортація була частковою. Справжній наказ про повну депортацію українців, який раніше вважався німецькою фальшивкою, вже знайдений в архіві наркома внутрішніх справ України з 1943 р. В.Рясного. Сенсацією в окупованому інформаційному просторі України це не стало, і більшість українців про цей наказ дотепер не знає.
По дурості вцілілих в російських таборах і в'язницях націонал-патріотів в 1991 р. вони пішли на співпрацю з колоніяльною владою, не вимагаючи негайних перевиборів парламенту, відновлення Української Народної Республіки і ухвалення відповідної їй Конституції. В результаті некорінна частина населення України (на відміну від прибалтів, які добре усвідомлювали небезпеку такого кроку) отримала права громадянства, проте продовжує вважати себе частиною російської нації, 3/4 якої за опитуваннями не визнає за українською нацією права на існування. Ця частина населення вважає землю, на якій живе, російською, а державність України тимчасовим непорозумінням. Вона зацікавлена загнати Україну в ЄЕП або російсько-білоруський союз, розглядаючи їх як перехідну форму воз'єднання з Росією. Частина населення продовжує усвідомлювати себе "совєтскім народом" (рудимент геополітичного проекту глобального російщення, що провалився) і також не проти "воз'єднатися". До речі, майже повністю населена "совєтскім народом" Білорусь уже отримала пропозицію ввійти в РФ на правах семи російських губерній. При ваганнях - газова блокада.
Абсолютно природно, що у зв'язку із слабкістю, неспроможністю, недолугістю, безвідповідальністю і маргінальністю нової влади, що дискредитує все, в ім'я чого сотні тисяч людей виходили на Майдан, ця частина населення, перш за все в Криму, під базікання влади про "демократію" гранично знахабніла і вже відкрито виступає зі своїми вимогами під прапорами російської держави. Звичайно ж, у них викликає сказ слово "НАТО", бо НАТО - це захист від територіяльних зазіхань Росії, гарантія збереження української державності і розвитку демократичного суспільства. І про це теж ніхто чомусь не говорить відкрито.
Про який "референдум", "компроміс", про яку "політичну націю" продовжуються теревені?
Звичайно ж, є ще багато людей заляканих і задурених у зв'язку з окупацією інформаційного простору, що продовжується. За сторіччя колонізації імперією виховано досить багато яничар і манкуртов. Але як довго можна продовжувати знаходитися у позиції страуса, що ховає голову в пісок при небезпеці? Адже українська складова цієї псевдоукраїнської держави, правонаступниці УССР, в якій українці як нація підлягали знищенню, продовжує скорочується наче шагренева шкіра у відомому творі.
Внаслідок цього антиукраїнські сили вже вимагають узаконити і де-юре де-факто пануючу в країні російську мову, що використовується як засіб дестабілізації суспільства в інтересах Росії. Українську мову вони ненавидять, зневажають і не хочуть її знати. У той же час в Україні є досить багато етнічних росіян, які розуміють, де ховаються бандити, куди йде Росія, що несе особисто їм "возз'єднання", і положення цієї частини населення особливо складне. Такі люди із слов'янським (українським), а не ординським корінням є і в Росії, але їх там менше 10%.
Чому у відповідь на крики про "насильну українізацію" ми боїмося сказати, що насильним було російщення, і що борці за закріплення її наслідків на мають морального права вимагати навіть рівноправності. Справа звичайно не в мові. Ірландці колонізувалися Англією удвічі довше, ніж українці Росією, повністю втратили свою мову, але завоювали повну незалежність.
Чи зрозуміють, нарешті, наші націонал-патріоти, що в українській державі не може бути проблем з українською мовою і культурою і що виборювати треба не мову, а відновлення української держави? Чи звернуться вони, нарешті, до Ради Європи із заявою про дискримінацію українців в постколоніяльній Україні, що засвідчить європейський моніторинг друкованих і електронних ЗМІ, книговидання, книготоргівлі, кіновиробництва, кінопрокату, сфери обслуговування?.. Чи наважаться вони зробити це хоча б перед розстрілом?..
Істотним чинником колонізації було переселення до України росіян-ветеранів імперських збройних сил і спецслужб після виходу на пенсію. Сьогодні їх об'єднання, очолюване генералом Герасимовим, є передовим загоном антиукраїнських сил, і в той же час користується всіма можливими пільгами і привілеями, наданими їм державою. Борців же за Незалежність, які в будь-якій країні світу мають щонайвищий статус, ця псевдоукраїнська держава не визнає навіть учасниками бойових дій.
Як не дивно, ветерани ОУН-УПА дотепер не розуміють, що знаходяться по суті в тій же державі, з якою воювали, що зневажає їх та шанує їх ворогів. Така дія ейфорії від споглядання привласненої колоніяльною владою їх символіки.
Постійні нагадування про Іспанію і Польщу абсолютно недоречні. Адже там з обох боків воювали патріоти своєї країни за свій шлях в майбутнє - європейський або азійський. Переміг європейський, і лише тому стало можливим примирення. Пригадаємо ліквідацію білогвардійців, які повірили радвладі, що відновила імперію, і повернулися до Росії. Пригадаємо ліквідацію в 1945 р. донських і кубанських козаків, через чверть століття після громадянської війни. Так само повна ліквідація українців як нації, повне їх російщення або ж депортація шляхом створення в Україні умов, нестерпних для існування, продовжує залишатися головною геополітичною задачею Росії. Путін в своєму останньому посланні натяк на це вже зробив. Товаріщ россійский волк хорошо знаєт, кого кушать.
Отже примирення упосліджених цією державою борців за Незалежність України, що захищали від репресій усіх окупантів свої сім'ї і свою землю, з обдарованими усіма пільгами і привілеями карателями, в тому числі і тими, хто під виглядом бандерівців убивав комуністів і мирних жителів, теоретично можливо лише в одному випадку - якщо карателі покаються. Зрозуміло, що поки вони мають найпочесніший статус у цій державі, це неможливо. З Червоною ж армією УПА не воювала і давно примирилася.
Чому ж ми боїмося сказати, що в Україні, на відміну від інших західних колоній Росії, що звільнилися, повністю збережена і активно діє агентурна мережа імперських спецслужб? Чому ми боїмося сказати, що активно поширюваний контрольованими ними псевдонаціоналістичними організаціями антисемітизм дискредитує справжній український націоналізм Коновальца, Бандери, Шухевича, його міжнаціональну політику? Чому ми боїмося сказати, що антисемітизм при всіх режимах російської влади завжди був і залишається її ідеологічною зброєю? Що ця зброя використовується для дискредитації України в очах цивілізованого миру, а також для відволікання уваги людей від дійсних причин їх проблем. А причини ці полягають в тому, що Росія зацікавлена в дестабілізації і максимальному зниженні рівня життя в Україні, маючи для цього досить засобів, у тому числі і для саботажу заходів з енергетичної незалежності. До того ж найодіозніші представники горезвісної нації обслуговують в Україні інтереси саме Росії.
Чому ми так боїмося сказати дуже багатьом обдуреним українцям, що пануюча в країні московська церква після беріївської реформи 1943 р. є не церквою, а філіялом спецслужб, інструментом російської геополітики в Україні, і що від КГБ-СВР-ФСБ не може надходити ніякої "благодаті"?
Чому ж ми боїмося сказати, що судячи з дій і бездіяльності команд Ющенка і Кучми-Януковича, в 2004 р. після виходу на Майдан сотень тисяч людей вони уклали угоду про добровільну передачу влади в обмін на безкарність вчинених старою владою злочинів? Чому ми боїмося сказати, що обидві ці команди зацікавлені в збереженні всього того, що отримало назву "кучмизм", - "телефонного права", системи хабарів і "відкатів", продовженні пограбування всенародного надбання, переведення надприбутків в офшори, масової контрабанди на кордонах, корупційних газових та нафтових схем - усього, що минулого року почала ламати Тимошенко, що і було головною причиною її звільнення?
Чому ми так боїмось сказати, що своєю угодою з антиукраїнськими силами, яка привела бандитів замість тюрем до парламенту та місцевих рад, Ющенко вчинив найтяжчий історичний злочин проти українського народу, що може мати для нього непоправні наслідки?
Чому ж ми боїмося сказати, що ганебна метушня навколо т.з. "політреформи" укупі з усіма "коаліціями" є наслідком проваленого політпроекта "Кучма-3", підхопленого в своїх інтересах деякими політичними силами, у тому числі й тими, хто зацікавлений в ще більшому посиленні влади великих грошей, ще більшому відриві влади від народу, дестабілізації і зниженні рівня життя в країні на користь Росії?
Політреформа і нова Конституція дійсно необхідні, але з метою передачі влади всенародно обраному сильному національному лідеру з повною свободою дій по ліквідації прогнилої колоніяльної системи влади, повному відділенню влади від награбованих у народу великих грошей, але і з повною відповідальністю за свої дії. І абсолютно неважливо, як цей лідер називатиметься - президентом, прем'єром, великим князем чи гетьманом.
Чи не пора визнати, що 15-річне базікання про "демократію" "толерантність" і "порозуміння" поставило на грань краху проукраїнські сили і призвело до загрозливого посилення антиукраїнських? В умовах української псевдодемократії, де судова влада, як і інші її гілки, є різновидом бізнесу, у протистоянні "толерантності" з нахабністю, тим більш ординською, результат є наперед визначений.
Чи не пора усвідомити небезпеку для українців політики "любих друзів", що загострюють стосунки з Росією, але при цьому сприяють консолідації антиукраїнських сил і розпорошенню проукраїнських, частка яких в парламенті в результаті останніх виборів катастрофічно зменшилася? Сьогодні можна говорити про повний крах проголошеної 10 років тому націонал-патріотами політики "конструктивної опозиції".
Чому ж ми сором'язливо продовжуємо називати антиукраїнські сили, "дядьків вітчизни чужої" (http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/598/53401/) проросійськими?
Тож чи не пора розмежуватися, назвати речі своїми іменами, почати, нарешті, визволення від імперської окупації, насамперед - інформаційного простору, відкрити очі обдуреним, захистити заляканих, усвідомити, що ніякий компроміс між взаємовиключними напрямами неможливий, і що про створення політичної нації можна говорити тільки після консолідації української України і нейтралізації позбавленням громадянства і депортацією головних агентів впливу антиукраїнських сил, що зважають тільки на жорсткий опір?
----------------------------------------------------
В тему:
Прищімити хвоста хазарським ублюдкам Гельмана-Павловського!
Українофоби геть розпоясались
В Криму створюються незаконні воєнізовані угруповання
Мова і війна
Третій Гетьманат
Останні записи