З цими думками щодня лягаю і прокидаюсь і ніяк не можу змиритися зі злиденним становищем українців, у яке їх загнали з допомогою брехні. Чотирнадцять років бідує український народ у своїй незалежній державі. Та хіба про таку Україну мріяв Великий Кобзар і чи за таку волю клали свої голови українські козаки? Серце кров’ю обливається, коли бачу, як нащадки Вишневецького і Сагайдачного, Хмельницького і Сірка, Мазепи і Калнишевського змушені вдовольнятися тим мізером, який їм час від часу перепадає.

Як же боляче сприймати сьогодні мені, українцеві, гіркі слова письменника Андрія Чайковського, автора історичного роману «Сагайдачний», які, на мою думку, залишаються актуальними й нині. «Коли б мене хто спитав, — писав він, — чому ми такі прибиті та понижені, що іноді боїмося перед чужинцями признатися, що ми члени великого українського народу, то я би подав таку причину: що ми не знаємо ані нашої бувальщини, ані наших славних людей, котрими наш український народ може повеличатися. Коли б у іншого народу такі великі люди появились, то про них знала би й мала дитина. У нас інакше. Були у нас великі люди, служили на славу свого народу, а ми про них або мало знаємо, або й нічого...»

Чому дозволяємо чужинцям ганьбити свою історію, мову, землю і себе? Погляньте довкола, і ви побачите, що і в оточенні Президента України, і в українському парламенті, і в засобах масової інформації та на інших відповідальних посадах сидять чужинці. Вони захопили нашу економіку, зробили нас злидарями і прохачами у власній державі, а тепер дають поради, як нам жити, що нам добре, а що погано, вказуючи, куди нам рухатись.

Я не маю великих заслуг перед державою. Я простий українець, один із тих пересічних українців, мільйони яких сьогодні, як тільки можуть, виживають на величезній території незалежної України, але навіть мені зрозуміло те, що писав у своїй книзі «Хто такі українці і чого вони хочуть» Михайло Грушевський: «Працюймо самі для утвердження щиро демократичного і свободного ладу і будьмо певні, що він в такім разі захопить і збере всі щиро демократичні елементи і в однім великім пориві перетопить всі сі демократичні елементи України, об’єднуючи в однім самопочутті нації». Добре б, щоб ці слова були зрозумілі і нашій новій владі.

Переконаний: ми ще не все втратили, у нас ще є шанс повернути контроль українців над рідною державою. Нам потрібно лише згадати, чиїх батьків ми сини, і об’єднатися заради щасливого майбутнього наших дітей та онуків, заради слави і розквіту нашої України. У нас вона одна.