Такого бути не може. "Російська економічна експансія в Україні" - саме так називається винятково ґрунтовна робота Богдана Сікори (Київ, "Економіка і право", 2003). Але це не тільки назва фундаментального сучасного дослідження, але й сумні реалії українського ринку.

За сьогоднішніх умов розподілу власності в Україні значна частка фінансового підживлення провладної команди просто мусили мати за джерело бізнеси, контрольовані з північного сходу. Мабуть, просто ще не на часі розмови про ролю цих бізнесів ув українських президентських перегонах 2004 року.

Але вже зараз можна визнати, що чим більше буде з боку Росії впливу на українську політику за допомогою бізнесових важелів, тим більшою буде загроза та потужність втручання невгамовного північного сусіди в наше життя.

Одним із найбільш ефективних засобів контролю керманичів національного бізнесу є та бізнесова освіта, яку вони отримали. Цієї теми я вже торкався - "Фронт бізнесової освіти" - і саме через це я сьогодні мушу написати цей матеріал.

Наголоси на тому, що Деревицький будує "слов'янську школу переговорів та продажу", неодноразово робилися як ним, так і тими достойниками, які писали про Деревицького, про його тренінги та книжки. Це словосполучення, мабуть, і сьогодні ще є десь на моєму сайті . Але сьогодні, за добу до переголосування третього туру президентських виборів, я ще встигаю поставити на цьому напрямку роботи остаточну крапку.

До передруку в Росії потрапило ще декілька моїх книжок, які вийдуть на ринок у 2005 році. Я й досі змушений відчувати себе економічним емігрантом та майже кожного місяця викладати в Росії. Але ці вибори мене образили остаточно. Відтепер Деревицький кине той слов’янізм та буде докладати зусиль виключно для побудови національної школи переговорів та продажу. Кладкою до цього вже стали і сайт, і низка благодійних програм для вітчизняних підприємців, і той поступ на замовлення тренінгів українською мовою, який існує вже багато років...

Але це ще не все.

Багато років я піддавав жорсткій та отруйній критиці ті стереотипи та шаблони перемовин та продажу, які поширені світом бізнесовими школами Заходу та Сполучених Штатів. Я і надалі маю намір наголошувати на відмінностях моїх співвітчизників від європейців та американців. Мої погляди на особливий шлях та існування особливих національних рис української комерції, бізнесу, моделі спілкування, штибу поведінки - це все залишається.

Проте мушу зробити ще один крок, без якого всі мої атаки на вади школи продажу, що існує під дахом МВА та інших гучних імен, залишаться однобокими та нещирими.

Саме президентські перегони змушують мене визнати, що український бізнес мусить дякувати МВА та решті європейських та американських бізнесових шкіл так, як мій народ може дякувати дивізії "SS-Галичина".

Я отямлюю те, що ця заява викличе чиєсь обурення та роздратування, адже не випадково ще й досі не мають належної шани ветерани УПА. Але все ж таки мушу додати деякі пояснення. Принаймні задля того, щоб на таке порівняння не образились МВА, TACIS та решта.

Нехай дивізійники не здобули перемоги під Бродами, але завдяки тимчасовому союзнику вони мали змогу ефективніше чинити опір головному ворогу. Так, як раніше билися із довічним загарбником на горі Маківка, під Конотопом та під Крутами.

Саме завдяки тому, що велика кількість української бізнесової еліти отримала освіту не в Росії, а в учбових закладах Європи та Сполучених Штатів, ми зараз маємо у переважній більшості не східний, а західний вектор, - в бізнесових стосунках, в ідеалах, в когорті вчителів, у виборі партнерів та взірців, у рухах та прагненнях. І, можливо, почасти і завдяки цьому ми післязавтра все ж таки переможемо.

--------------------------------------
В тему:

Школа продажу Деревицького

Спокійно, ви в руках Матриці!

Проект СЕНСАР