Що ж являє собою проблема? Перша трансгенна рослина, а це був тютюн, з'явилася на світ у 1982 році, за 29 років після відкриття первинної структури ДНК. Впевненим лідером галузі є Сполучені Штати, де розташовано виробництво 68% усіх генетично модифікованих продуктів. Зокрема в цій країні станом на сьогодні 50% посівів кукурудзи та 40% бавовни складають саме модифіковані екземпляри. Експериментальні потужності базовані в Центральній та Південній Америці. Найвпливовішою компанією на ринку вважається Monsanto.

Monsanto, Monsanto… Щось до болю знайоме… Та це ж головний персонаж грандіозного скандалу, що не так давно буяв буйним цвітом в аграрних колах та коридорах влади! Пригадуєте дивовижну картоплю, яка не піддавалася атакам легіонів колорадських жуків? Виявилося, що американські вчені-генетики вмонтували до свого модифікованого овоча ген, котрий виробляє смертельну для смугастих шкідників речовину. Щоправда, розгорнувши широкомасштабну компанію на підтримку свого дітища, монсантівці якось забули повідомити наших співвітчизників про відсутність глибинних, випробуваних часом досліджень стосовно впливу цього генетичного шедевру на людське здоров'я. Хоча на Заході на той час вже пролунали розвінчувальні вердикти таких знаних експертів, як наприклад британський науковець доктор Арпад Пузтаї, чиї однозначно негативні висновки оприлюднила на своїх шпальтах авторитетна лондонська газета Guardian.

На заваді практичної реалізації заокеанської афери в умовах України стали академік Володимир Моргун, тодішній заступник міністра агрополітики Сергій Рижук, заступник директора Інститута генетики Григорій Петюх, інші вчені та урядовці.

Однак у листопаді минулого року прихильники модифікованих продуктів харчування знову здійснили спробу адаптувати громадську думку до неминучих, з їхньої точки зору, змін в нашому раціоні. Під час спеціально скликаної прес-конференції керівник комісії з якості хліба Микола Кобаїдзе запропонував додавати до продукту №1 генетичний препарат, який, мовляв, здатен нейтралізувати побічні наслідки картопляної хвороби, зокрема кишкові захворювання з перитонітом включно. Отже, активність модифікаторів не спадає.

Їхня аргументація назагал зводиться до того, що генетично модифіковані продукти більш стійкі по відношенню до вірусів, бактерій, інших патогенів. Вдосконалені таким чином тварини характеризуються різким прискоренням зростання та збільшенням ваги. "Нові корови" мають у молоці збільшений відсоток жирів, а "нові лососі" навіть не потребують міграції з морської води до прісної. Про специфіку людського фактору йшлося вище.

А що ж противники? Окрім зрозумілих суто морально-етичних чинників (вторгнення до священної парафії матінки-природи), наголошується на неспроможності генної інженерії керувати процесом вмонтування нового гена. Навіть у випадку, коли місце розташування гена можливо встановити після його введення у геном, наявні свідоцтва про функціонування ДНК недостатні для передбачення майбутніх наслідків. Чужорідний ген навіть здатен утворювати небезпечні для здоров'я токсичні речовини, аллергени тощо. Екологи вказують на те, що модифіковані організми можуть негативно впливати на довкілля.

Існує і соціо-культурний фактор, завдяки наявності якого підхід у масовому сприйнятті харчової революції в США та у Старому світі є діаметрально протилежним. На його підтвердження та наприкінці статті взагалі доречно навести дві цитати. "В США продукт вважається небезпечним до тієї пори, доки не доведена ризикованість його застосування. А у Європі все з точністю до навпаки" (професор Університету Північна Кароліна Томас Хобан). "Те, що вважається цілком нормальним за океаном, є неприпустимим для наших співвітчизників, оскільки раціон харчування у нас відрізняється докорінно" (завідуюча лабораторією Інституту гігієни і медичної екології Академії медичних наук Ольга Тимченко).