Пристрасті навколо “Арійського стандарту”
25/09/2004 - 02:37
Пристрасті навколо “Арійського стандарту”
Світ
наукаhttps://www.ar25.org/node/4918
Image
Це про нас
«Арійський стандарт» Ігоря Каганця - це про нас і про наше майбутнє. Так сталось, що на полиці в книгарні у Львові мою увагу привернула саме ця книжка. Цікавий матеріал.
Тут: про проблеми етногенезу українців, «феномен України» як унікального геоетнічного утворення — «казана» європейської (і не лише) культури; інтерпретація багатьох важливих фрагментів Біблії і деяких апокрифів; антропогенез і теорія рас; історіографія Русі-України і слов’янського супер-етносу в контексті проблем українського відродження. Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили етноси Північного Надчорномор’я.
У книжці читаю: «Визначним критерієм того, що народний організм набув форми нації, є наявність власної організованої духовної, владної, бізнесової та професійної еліти». А про еліту у вступному слові до книжки «Арійський стандарт» Ю. Канигін (про цього і його книжку «Віхи історії» згадувалось в «НС» ч. 26 від 27 червня 2004 р.) пише: «(...) рівень життя нації визначає саме еліта — духовна, наукова, політична, ділова. І я думаю, що завинив у незавидному становищі нашої нації не “українець”, а “елітний українець”».
Тут цікаві спостереження і дослідження про тип української душі, яку автор зараховує до соціотипу «етико-інтуїтивний інтроверт» псевдонім «Миротворець». Ось хоча б кілька характерних для нас рис: «Доброта і співчуття, врівноваженість і спокійна поведінка; багато мріє і фантазує. (...) Не може не працювати, коли інші працюють, і продовжує працювати, коли ніхто не працює. (...) Сильно розвинуте почуття краси. (...) Передбачливий. (...) Будь-яку справу намагається довести до завершеного стану».
Або ще така характеристика даного соціотипу (нас - «Миротворців») в інтерпретації американської Асоціації психологічного типування (АПТ): «(...) мають велику теплоту, але вміють її не виявляти доти, доки добре не пізнають людину. Вони тримають свою теплу сторону всередині, як у хутряному пальто, їм властивий дуже особистісний підхід до життя, вони все оцінюють через свої внутрішні ідеали й особисті цінності (...). У повсякденних справах вони толерантні, щирі, гнучкі, здатні до пристосування...»
Тут про системну кризу в Україні, про варіант порятунку - Перехід-ІV, про формування в Україні нової нації, про планетарну кризу і про наші можливості пройти через вушко голки глобального апокаліпсиса і вистояти в цій драматичній ситуації. А для цього автор книжки пропонує: Україні потрібно форсувати ПЕРЕХІД до нової цивілізації, до нової екологічної ніші, який передбачає рішучий прорив на вищий рівень у стосунках «людипа-Бог», «людина-людина», «людина-природа» і «людина-техносфера» (штучна природа).
Варто заглянути до книжки, щоб більше довідатись про себе, про нас з вами. Між іншим, «Арійський стандарт» вже читають у Ватиканській бібліотеці, а Джуліо ді Ніколаїс, відомий журналіст-філософ, який останніми роками досліджує феномен українських козаків, демократію Запорізької Січі, студіює цю книжку з перекладачем.
Марія ПАНЬКІВ, “Наше слово”, № 31, 1.08.2004
Наступна публікація демонструє діаметрально протилежний погляд:
Стандарт епохи спустошення
Така рецензія - верх мрій (безкритичного) автора. «Це про нас і наше майбутнє», «цікавий матеріал», «цікаві спостереження і дослідження про тип української душі», «варто заглянути до книжки, щоб більше довідатись про себе, про нас з вами» — з таким ентузіазмом Марія Паньків пише про «Арійський стандарт» Ігоря Каганця. («Це про нас», «НС», ч. 31/2004). Я книжки не читав і навряд чи марнуватиму час на цю справу. Фрагмент запропонованої Каганцем характеристики «типу української душі» напрочуд влучно стосується його самого: «багато мріє і фантазує». І не тільки він. Це саме треба сказати і про Юрія Канигіна, автора вступного слова до «Арійського стандарту».
З цитованого в рецензії авторства Марії Паньків («Хто ми?», «НС» 26/2004) фрагменту книжки Канигіна «Віхи священної історії. Русь-Україна» довідуємось, що Україна — «колиска християнської цивілізації». Не могло б бути інакше, оскільки Ісус Христос був... гуцулом. Про це «відкриття» Канигіна, зроблене ним у книжці «Путь ариев», я прочитав у статті «Куди веде “Арійський стандарт?"», яка була надрукована у суспільно-релігійній газеті «Арка» (ч. 12/2004). Василь Гуменний дає в ній полярно відмінну від запропонованої М. Паньків оцінку творчості Каганця і Канигіна. В «українізації» Христа вони однодумні. Гуменний описує спосіб, в який робить це Каганець: «Оскільки обрізання не було, то Ісус не юдей, лише арій, галілеянин, галичанин, українець. Діва Марія - теж. Ті місця Нового Завіту, які неможливо обійти аналогічним чином, оголошено юдейським фальсифікатом».
У світі появляється багато подібних псевдонаукових нісенітниць і обговорюваним українським внескам у цю макулатуру не треба було б приділяти особливої уваги, коли б не той факт, що ці книжки перевидаються, отримують літературні премії і деформують думку людей. Гуменний цитує фрагмент рецензії-сповіді з газети «За вільну Україну»: «Раритетна нині праця “Арійський стандарт” перевернула світогляд усіх без винятку моїх друзів і знайомих». Не надто важка це справа - перевернути світогляд, який після десятиліть жахливих експериментів ледве від кільканадцяти років можна відбудовувати на надійних християнських основах.
Рецепт Каганця на системну кризу в Україні і відхід з глобального апокаліпсиса наступний: «Україні потрібно форсувати ПЕРЕХІД до нової цивілізації, до нової екологічної ніші, який передбачає рішучий прорив на вищий рівень у стосунках “людина-Бог”, “людина–людина”, “людина–природа” і “людина-техносфера” (штучна природа)». В історії християнства «рішучий прорив на вищий рівень» найчастіше проповідували різні єретики. Немає і не буде вищого рівня понад той, що його об’явив і уможливив Христос. В історії земських реалій «рішучий прорив» закінчувався мільйонами безневинних жертв. Єдине, чого потрібно Україні, то перехід на нормальний, цивілізований рівець в усіх вимірах.
Часом чужинці скажуть те, що самому страшно прикро висловити. Оглядач щоденника «Газета виборча» Давид Варшавський, після брюссельського краху українсько-євросоюзних переговорів, так писав: «У Львові проточна вода є в кранах тільки двічі на день. В Одесі холодна вода щоправда є, але теплу вмикають лише від листопада до травня. В інших містах ситуація є подібною... Ніби мала річ, але одночасно щоденне приниження напевне більш дошкульне, ніж замахи на свободу слова. Від людей, які не можуть нормально помитися, годі вимагати, щоб відчули себе громадянами».
Від першої поїздки в Україну в 1988 р. їжджу туди регулярно і тому процес цивілізаційної деградації сприймав я «поетапно». Реакція тих, хто зараз вперше відвідує Україну, позначена шоком: «Бангладеш», «третій світ». «Сильно розвинуте почуття краси. Передбачливий. Будь-яку справу намагається довести до завершеного стану» - ці «характерні риси» української душі, перелічені Каганцем, стають ілюзією, коли тільки перетнеш кордон. Якщо характерними рисами українців є «доброта і співчуття, врівноваженість і спокійна поведінка», якщо українець «не може не працювати, коли інші працюють і продовжує працювати, коли ніхто не працює», то звідки потреба «ПЕРЕХОДУ до нової вивілізації»?
Небувалий успіх на українському читацькому ринку писань Каганця і Канигіна свідчить про рівень інтелектуального спустошення і духовний голод. Водночас показує, як потрібно об’єднати зусилля тих, хто стосунки «Бог-людина» і «людина - людина» хоче привернути до нормального стандарту.
о. Богдан Панчак “Наше слово”, № 36, 5.09.2004
Коментар “Народного Оглядача”:
“Я книжки не читав і навряд чи марнуватиму час на цю справу”. Автор цієї сентенції пропонує повернення до комуністичної практики суперечок без логіки і фактів, виключно на емоціях і темпераменті. Ось вам і “рівень інтелектуального спустошення”. А шкода, адже тема надзвичайно цікава і актуальна, вона вартує спокійної аргументованої розмови, адже істина народжується в діалозі. Проте о. Богдан Панчак не має наміру до цього опускатися, адже проти етнопсихології та типології Юнга, застосованої в “Арійському стандарті”, володіє просто “убойним” аргументом: «У Львові проточна вода є в кранах тільки двічі на день. В Одесі холодна вода щоправда є, але теплу вмикають лише від листопада до травня. В інших містах ситуація є подібною...”. Звісно, на цьому тлі якісь там Ле Бон, Юнг чи Стебельський для нього не авторитет.
Зате авторитетом є цитований ним Василь Гуменний, який більшу частину свого відгуку на “Арійський стандарт” присвятив ньюансам схрещення коней із зебрами (див. Куди веде “Арійський стандарт”?). Він переконаний, що наведена у книзі згадка про міжвидове спаровування, “є або свідомою брехнею, або приватною думкою некомпетентної особи”. Річ у тім, що І. Каганець дозволив собі процитувати доцента Тернопільської медакадемії лікаря-гінеколога Леоніда Гуту, який розповів, що в якомусь експерименті не вдалося схрестити коней із зебрами, а також навів цитату про це ж саме з газети Львівської єпархії Української Православної Церкви, стаття Телегонія та значення таїнства шлюбу.
Хто заперечить, в умовах неволі спроба такого схрещування дійсно могла закінчитися невдачею. Але ерудований у питаннях гібридизації Василь Гуменний переконаний, що результат мав обов’язково бути позитивним, для чого наводить велику кількість прикладів народження зеброїдів, принагідно згадавши кіз, ослів, коров, диких козлів, лошаків, архарів, гібриди чорної смородини й агрусу, малини та ожини (на дачах в околицях Львова та Івано-Франківська), а також птахів мулардів, яких він бачив з вікна поїзда “Чернівці-Перемишль” (шкода, що не вказав дату цієї історичної поїздки і номера вагону). Здається, пан Василь випустив з виду одну дрібничку: “Арійський стандарт” — це не практичний посібник з гібридизації тварин, а комплексне дослідження загальних закономірностей розвитку людського роду, ключовим моментом якого стало описане у святому Євангелії пришестя Ісуса Христа.
Але з якою метою пан Гуменний, перебуваючи у здоровому глузді, накопав цього фактажу з гібридизації? Виявляється, “це дає змогу зробити висновок, що в “Арійському стандарті” аналогічно подано інформацію не лише з біології, але й з археології та історії”. Он воно що! А ви кажете “рівень інтелектуального спустошення”.
Задоволений “інтелектуальним знищенням” І. Каганця на теренах тваринної гібридизації та селекції, пан Гуменний невимушено переходить “до роздумів стосовно християнської віри”. Виявляється, в “Арійському стандарті” стверджується, що над галілеянином Ісусом Христом не було здійснено юдейського обряду обрізання. Гібридизатор Гуменний в шоці: “Прочитайте, що написано з приводу обрізання Ісуса: такого акту… не було!”. Який жах! Він не вірить своїм очам, не вірить Євангелію і новозавітнім текстам, зате абсолютно довіряє юдейській Торі: “Справді, в Євангелії дослівно ніде не сказано, що в Єрусалимському храмі над Ісусом було вчинено акт обрізання, але ж слова “А як виконали все за Законом Господнім...” (Лк. 2, 39) у нормальної людини асоціюються з комплексом ритуалів жертвування Богові первородного, в тому числі й з обрізанням (Бут. 17, 12), чи не так?”.
Не так. Тому що про обрізання Христа немає згадки в жодному новозавітньому тексті, включаючи “Діяння апостолів” і апостольські послання. Врешті-решт, якби ця подія мала місце, то таким переконливим аргументом обов’язково скористалися б юдео-християни в гострих суперечках про потрібність-непотрібність обрізання. Але очевидно, що вони не могли використати цей аргумент. Найактивнішим противником обрізання описується апостол Павло (хоча сам, як юдей за походженням, був обрізаний): “Обрізання ніщо і необрізання ніщо, але все у дотримуванні заповідей Божих” (1 до коринтян, 7.19). “Стережіться псів, стережіться лихих робітників, стережіться обрізання” (До филип’ян, 3.2) тощо. Він не зміг би так написати, якби були хоч якісь відомості про обрізання Христа.
Окриленого інтелектуальною перемогою Гуменного “понесло” і він опускається до відвертої підтасовки: “Який же висновок на підставі прочитаного робить автор “Арійського стандарту”? Дуже простий: оскільки обрізання не було, то Ісус не юдей, лише арій, галілеянин, галичанин, українець. Діва Марія – теж”.
Насправді ж арійське, тобто європейське походження Христа зовсім не випливає з обрізання чи не обрізання (обрізати можна кого завгодно), а цілого комплексу факторів: високого зросту (180 см, тоді як середній зріст юдейських семітів не перевищував 160 см), європейської зовнішності (підтвердженої відбитком на Туринській плащаниці), віри, культури, походження, вчення (детальніше див. Чи був Христос юдеєм?).
Шкода, що доводиться витрачати час на коментування всіх цих поверхових, агресивних, написаних похапцем текстів. Проте є надія, що врешті-решт знайдеться глибокий теолог, з яким можна буде вести аргументовану інтелектуальну дискусію, спрямовану на пошук істини, а не паплюження опонента.
----------------------------------
В тему:
Текст книги “Арійський стандарт” (без ілюстрацій) – 971 Кб
Макет книги “Арійський стандарт” (з ілюстраціями) – 21,6 Мб
Знайди хоч один доказ, що Ісус не був українцем
Презентація 12-го випуску журналу “Перехід-IV”
“Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну
Жнива Господні починаються в 2004 році
Дерзайте, діти Бога!
Воскресіння живих і “воскресіння мертвих”
Честь і слава
Раса Христа
Чи був Христос юдеєм?
Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці
Обережно: апокрифи!
Спецоперація “Книга Якова”
Чи були “східні мандри” Ісуса Христа?
А чи було “обрізання Господнє”?
Юдейська Пасха чи арійська Таємна вечеря?
Чи були в Ісуса рідні брати?
Про архангелів Гаврила і Михайла
Як виглядав Христос
Істинний арієць
Наслідувати Христа!
Таємниця чотирьох євангелій
Пульсар Україна на порозі чергового пробудження
(відповіді на запитання Мережевої лабораторії “Бриколаж”)
«Арійський стандарт» Ігоря Каганця - це про нас і про наше майбутнє. Так сталось, що на полиці в книгарні у Львові мою увагу привернула саме ця книжка. Цікавий матеріал.
Тут: про проблеми етногенезу українців, «феномен України» як унікального геоетнічного утворення — «казана» європейської (і не лише) культури; інтерпретація багатьох важливих фрагментів Біблії і деяких апокрифів; антропогенез і теорія рас; історіографія Русі-України і слов’янського супер-етносу в контексті проблем українського відродження. Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили етноси Північного Надчорномор’я.
У книжці читаю: «Визначним критерієм того, що народний організм набув форми нації, є наявність власної організованої духовної, владної, бізнесової та професійної еліти». А про еліту у вступному слові до книжки «Арійський стандарт» Ю. Канигін (про цього і його книжку «Віхи історії» згадувалось в «НС» ч. 26 від 27 червня 2004 р.) пише: «(...) рівень життя нації визначає саме еліта — духовна, наукова, політична, ділова. І я думаю, що завинив у незавидному становищі нашої нації не “українець”, а “елітний українець”».
Тут цікаві спостереження і дослідження про тип української душі, яку автор зараховує до соціотипу «етико-інтуїтивний інтроверт» псевдонім «Миротворець». Ось хоча б кілька характерних для нас рис: «Доброта і співчуття, врівноваженість і спокійна поведінка; багато мріє і фантазує. (...) Не може не працювати, коли інші працюють, і продовжує працювати, коли ніхто не працює. (...) Сильно розвинуте почуття краси. (...) Передбачливий. (...) Будь-яку справу намагається довести до завершеного стану».
Або ще така характеристика даного соціотипу (нас - «Миротворців») в інтерпретації американської Асоціації психологічного типування (АПТ): «(...) мають велику теплоту, але вміють її не виявляти доти, доки добре не пізнають людину. Вони тримають свою теплу сторону всередині, як у хутряному пальто, їм властивий дуже особистісний підхід до життя, вони все оцінюють через свої внутрішні ідеали й особисті цінності (...). У повсякденних справах вони толерантні, щирі, гнучкі, здатні до пристосування...»
Тут про системну кризу в Україні, про варіант порятунку - Перехід-ІV, про формування в Україні нової нації, про планетарну кризу і про наші можливості пройти через вушко голки глобального апокаліпсиса і вистояти в цій драматичній ситуації. А для цього автор книжки пропонує: Україні потрібно форсувати ПЕРЕХІД до нової цивілізації, до нової екологічної ніші, який передбачає рішучий прорив на вищий рівень у стосунках «людипа-Бог», «людина-людина», «людина-природа» і «людина-техносфера» (штучна природа).
Варто заглянути до книжки, щоб більше довідатись про себе, про нас з вами. Між іншим, «Арійський стандарт» вже читають у Ватиканській бібліотеці, а Джуліо ді Ніколаїс, відомий журналіст-філософ, який останніми роками досліджує феномен українських козаків, демократію Запорізької Січі, студіює цю книжку з перекладачем.
Марія ПАНЬКІВ, “Наше слово”, № 31, 1.08.2004
Наступна публікація демонструє діаметрально протилежний погляд:
Стандарт епохи спустошення
Така рецензія - верх мрій (безкритичного) автора. «Це про нас і наше майбутнє», «цікавий матеріал», «цікаві спостереження і дослідження про тип української душі», «варто заглянути до книжки, щоб більше довідатись про себе, про нас з вами» — з таким ентузіазмом Марія Паньків пише про «Арійський стандарт» Ігоря Каганця. («Це про нас», «НС», ч. 31/2004). Я книжки не читав і навряд чи марнуватиму час на цю справу. Фрагмент запропонованої Каганцем характеристики «типу української душі» напрочуд влучно стосується його самого: «багато мріє і фантазує». І не тільки він. Це саме треба сказати і про Юрія Канигіна, автора вступного слова до «Арійського стандарту».
З цитованого в рецензії авторства Марії Паньків («Хто ми?», «НС» 26/2004) фрагменту книжки Канигіна «Віхи священної історії. Русь-Україна» довідуємось, що Україна — «колиска християнської цивілізації». Не могло б бути інакше, оскільки Ісус Христос був... гуцулом. Про це «відкриття» Канигіна, зроблене ним у книжці «Путь ариев», я прочитав у статті «Куди веде “Арійський стандарт?"», яка була надрукована у суспільно-релігійній газеті «Арка» (ч. 12/2004). Василь Гуменний дає в ній полярно відмінну від запропонованої М. Паньків оцінку творчості Каганця і Канигіна. В «українізації» Христа вони однодумні. Гуменний описує спосіб, в який робить це Каганець: «Оскільки обрізання не було, то Ісус не юдей, лише арій, галілеянин, галичанин, українець. Діва Марія - теж. Ті місця Нового Завіту, які неможливо обійти аналогічним чином, оголошено юдейським фальсифікатом».
У світі появляється багато подібних псевдонаукових нісенітниць і обговорюваним українським внескам у цю макулатуру не треба було б приділяти особливої уваги, коли б не той факт, що ці книжки перевидаються, отримують літературні премії і деформують думку людей. Гуменний цитує фрагмент рецензії-сповіді з газети «За вільну Україну»: «Раритетна нині праця “Арійський стандарт” перевернула світогляд усіх без винятку моїх друзів і знайомих». Не надто важка це справа - перевернути світогляд, який після десятиліть жахливих експериментів ледве від кільканадцяти років можна відбудовувати на надійних християнських основах.
Рецепт Каганця на системну кризу в Україні і відхід з глобального апокаліпсиса наступний: «Україні потрібно форсувати ПЕРЕХІД до нової цивілізації, до нової екологічної ніші, який передбачає рішучий прорив на вищий рівень у стосунках “людина-Бог”, “людина–людина”, “людина–природа” і “людина-техносфера” (штучна природа)». В історії християнства «рішучий прорив на вищий рівень» найчастіше проповідували різні єретики. Немає і не буде вищого рівня понад той, що його об’явив і уможливив Христос. В історії земських реалій «рішучий прорив» закінчувався мільйонами безневинних жертв. Єдине, чого потрібно Україні, то перехід на нормальний, цивілізований рівець в усіх вимірах.
Часом чужинці скажуть те, що самому страшно прикро висловити. Оглядач щоденника «Газета виборча» Давид Варшавський, після брюссельського краху українсько-євросоюзних переговорів, так писав: «У Львові проточна вода є в кранах тільки двічі на день. В Одесі холодна вода щоправда є, але теплу вмикають лише від листопада до травня. В інших містах ситуація є подібною... Ніби мала річ, але одночасно щоденне приниження напевне більш дошкульне, ніж замахи на свободу слова. Від людей, які не можуть нормально помитися, годі вимагати, щоб відчули себе громадянами».
Від першої поїздки в Україну в 1988 р. їжджу туди регулярно і тому процес цивілізаційної деградації сприймав я «поетапно». Реакція тих, хто зараз вперше відвідує Україну, позначена шоком: «Бангладеш», «третій світ». «Сильно розвинуте почуття краси. Передбачливий. Будь-яку справу намагається довести до завершеного стану» - ці «характерні риси» української душі, перелічені Каганцем, стають ілюзією, коли тільки перетнеш кордон. Якщо характерними рисами українців є «доброта і співчуття, врівноваженість і спокійна поведінка», якщо українець «не може не працювати, коли інші працюють і продовжує працювати, коли ніхто не працює», то звідки потреба «ПЕРЕХОДУ до нової вивілізації»?
Небувалий успіх на українському читацькому ринку писань Каганця і Канигіна свідчить про рівень інтелектуального спустошення і духовний голод. Водночас показує, як потрібно об’єднати зусилля тих, хто стосунки «Бог-людина» і «людина - людина» хоче привернути до нормального стандарту.
о. Богдан Панчак “Наше слово”, № 36, 5.09.2004
Коментар “Народного Оглядача”:
“Я книжки не читав і навряд чи марнуватиму час на цю справу”. Автор цієї сентенції пропонує повернення до комуністичної практики суперечок без логіки і фактів, виключно на емоціях і темпераменті. Ось вам і “рівень інтелектуального спустошення”. А шкода, адже тема надзвичайно цікава і актуальна, вона вартує спокійної аргументованої розмови, адже істина народжується в діалозі. Проте о. Богдан Панчак не має наміру до цього опускатися, адже проти етнопсихології та типології Юнга, застосованої в “Арійському стандарті”, володіє просто “убойним” аргументом: «У Львові проточна вода є в кранах тільки двічі на день. В Одесі холодна вода щоправда є, але теплу вмикають лише від листопада до травня. В інших містах ситуація є подібною...”. Звісно, на цьому тлі якісь там Ле Бон, Юнг чи Стебельський для нього не авторитет.
Зате авторитетом є цитований ним Василь Гуменний, який більшу частину свого відгуку на “Арійський стандарт” присвятив ньюансам схрещення коней із зебрами (див. Куди веде “Арійський стандарт”?). Він переконаний, що наведена у книзі згадка про міжвидове спаровування, “є або свідомою брехнею, або приватною думкою некомпетентної особи”. Річ у тім, що І. Каганець дозволив собі процитувати доцента Тернопільської медакадемії лікаря-гінеколога Леоніда Гуту, який розповів, що в якомусь експерименті не вдалося схрестити коней із зебрами, а також навів цитату про це ж саме з газети Львівської єпархії Української Православної Церкви, стаття Телегонія та значення таїнства шлюбу.
Хто заперечить, в умовах неволі спроба такого схрещування дійсно могла закінчитися невдачею. Але ерудований у питаннях гібридизації Василь Гуменний переконаний, що результат мав обов’язково бути позитивним, для чого наводить велику кількість прикладів народження зеброїдів, принагідно згадавши кіз, ослів, коров, диких козлів, лошаків, архарів, гібриди чорної смородини й агрусу, малини та ожини (на дачах в околицях Львова та Івано-Франківська), а також птахів мулардів, яких він бачив з вікна поїзда “Чернівці-Перемишль” (шкода, що не вказав дату цієї історичної поїздки і номера вагону). Здається, пан Василь випустив з виду одну дрібничку: “Арійський стандарт” — це не практичний посібник з гібридизації тварин, а комплексне дослідження загальних закономірностей розвитку людського роду, ключовим моментом якого стало описане у святому Євангелії пришестя Ісуса Христа.
Але з якою метою пан Гуменний, перебуваючи у здоровому глузді, накопав цього фактажу з гібридизації? Виявляється, “це дає змогу зробити висновок, що в “Арійському стандарті” аналогічно подано інформацію не лише з біології, але й з археології та історії”. Он воно що! А ви кажете “рівень інтелектуального спустошення”.
Задоволений “інтелектуальним знищенням” І. Каганця на теренах тваринної гібридизації та селекції, пан Гуменний невимушено переходить “до роздумів стосовно християнської віри”. Виявляється, в “Арійському стандарті” стверджується, що над галілеянином Ісусом Христом не було здійснено юдейського обряду обрізання. Гібридизатор Гуменний в шоці: “Прочитайте, що написано з приводу обрізання Ісуса: такого акту… не було!”. Який жах! Він не вірить своїм очам, не вірить Євангелію і новозавітнім текстам, зате абсолютно довіряє юдейській Торі: “Справді, в Євангелії дослівно ніде не сказано, що в Єрусалимському храмі над Ісусом було вчинено акт обрізання, але ж слова “А як виконали все за Законом Господнім...” (Лк. 2, 39) у нормальної людини асоціюються з комплексом ритуалів жертвування Богові первородного, в тому числі й з обрізанням (Бут. 17, 12), чи не так?”.
Не так. Тому що про обрізання Христа немає згадки в жодному новозавітньому тексті, включаючи “Діяння апостолів” і апостольські послання. Врешті-решт, якби ця подія мала місце, то таким переконливим аргументом обов’язково скористалися б юдео-християни в гострих суперечках про потрібність-непотрібність обрізання. Але очевидно, що вони не могли використати цей аргумент. Найактивнішим противником обрізання описується апостол Павло (хоча сам, як юдей за походженням, був обрізаний): “Обрізання ніщо і необрізання ніщо, але все у дотримуванні заповідей Божих” (1 до коринтян, 7.19). “Стережіться псів, стережіться лихих робітників, стережіться обрізання” (До филип’ян, 3.2) тощо. Він не зміг би так написати, якби були хоч якісь відомості про обрізання Христа.
Окриленого інтелектуальною перемогою Гуменного “понесло” і він опускається до відвертої підтасовки: “Який же висновок на підставі прочитаного робить автор “Арійського стандарту”? Дуже простий: оскільки обрізання не було, то Ісус не юдей, лише арій, галілеянин, галичанин, українець. Діва Марія – теж”.
Насправді ж арійське, тобто європейське походження Христа зовсім не випливає з обрізання чи не обрізання (обрізати можна кого завгодно), а цілого комплексу факторів: високого зросту (180 см, тоді як середній зріст юдейських семітів не перевищував 160 см), європейської зовнішності (підтвердженої відбитком на Туринській плащаниці), віри, культури, походження, вчення (детальніше див. Чи був Христос юдеєм?).
Шкода, що доводиться витрачати час на коментування всіх цих поверхових, агресивних, написаних похапцем текстів. Проте є надія, що врешті-решт знайдеться глибокий теолог, з яким можна буде вести аргументовану інтелектуальну дискусію, спрямовану на пошук істини, а не паплюження опонента.
----------------------------------
В тему:
Текст книги “Арійський стандарт” (без ілюстрацій) – 971 Кб
Макет книги “Арійський стандарт” (з ілюстраціями) – 21,6 Мб
Знайди хоч один доказ, що Ісус не був українцем
Презентація 12-го випуску журналу “Перехід-IV”
“Пшениця і кукіль”: притча про інформаційну війну
Жнива Господні починаються в 2004 році
Дерзайте, діти Бога!
Воскресіння живих і “воскресіння мертвих”
Честь і слава
Раса Христа
Чи був Христос юдеєм?
Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці
Обережно: апокрифи!
Спецоперація “Книга Якова”
Чи були “східні мандри” Ісуса Христа?
А чи було “обрізання Господнє”?
Юдейська Пасха чи арійська Таємна вечеря?
Чи були в Ісуса рідні брати?
Про архангелів Гаврила і Михайла
Як виглядав Христос
Істинний арієць
Наслідувати Христа!
Таємниця чотирьох євангелій
Пульсар Україна на порозі чергового пробудження
(відповіді на запитання Мережевої лабораторії “Бриколаж”)
Останні записи