На самому віче біля пам"ятника Тарасу Шевченку було людей небагацько. Людям очевидно було нецікаво приходити на мітинг і слухати вдвадцяте ті самі гасла від тих самих людей. Як завжди, корисним мітинг зробили дуже інформативні виступи Олега Тягнибока та Андрія Шкіля. Зокрема, Шкіль розповідав деталі ситуації на Тузлі, звідки він прямо на віче і приїхав. Він висловив своє задоволення рівнем підготовки і моральним станом українських прикордонників, які готові боронити українську територію. На запитання, чи не потрібно щось прикордонникам від народних депутатів, Андрій Шкіль отримав відповідь: "Нам потрібна тільки гарантія, що у випадку конфлікту у нас не буде наказу відступати". Патріотичну позицію займають також мешканці Тузли, які кажуть: ось руки, якими ми готові обороняти нашу землю. Депутати міської ради міста Керчі, до якої приписані адміністративно жителі Тузли, однозначно засуджують дії росіян. Навіть кримський "начальник" Куніцин, за означенням не вельми антиросійський політик, казав скрушно, хитаючи головою: я всього чекав від росіян, але не такого.

Мітинг зібрав біля трьох тисяч людей, але коли організатори повели колону пікетувати російське консульство у Львові, кількість людей по дорозі зросла вдвічі. Пікет російського консульства, яке, як повідомив Андрій Шкіль, взагалі незаконно знаходиться у будинку, було емоційним. Незважаючи на вихідний, за затемненими вікнами постійно снували фігури, які ніяк не реагували на заклики мітингуючих вийти до них і прийняти резолюцію мітингу з протестами проти замаху на державний кордон України. Народні депутати також не могли реалізувати своє законне право на проникнення в будь-яку державну установу - їх не пустили в консульство. Відповіддю на таку зневагу були крики "Ганьба" і класичне "Кучму геть".

Враження дуже псували фанатики-націоналісти, які конкретно перегинали палку в напрямку "москалів" та "пазурів імперіалістичної Московії". Наприклад, заступник голови обласної ради Андрій Парубій, член СНПУ, а також багато інших виступаючих опускалися до неприпустимих зворотів в стилі "москалеві не вір, як псові" чи "москаль, геть з України". Я уявляв собі, як сотні росіян, які готові стати пліч-о-пліч з українцями в боротьбі за українську демократію, після таких слів ішли геть, щоб не повернутися. Більше того, це був не просто мітинг, а пікет повноважного консульства сусідньої держави, дипломатичної установи, до якої потрібно підходити з серйозними вимогами і протестними заявами, а не агресивними гаслами, які створювали атмосферу несерйозності заходу. Ситуацію пробував виправити доцент філософії в Львівській Політехніці Зеновій Тіменик, розповівши загалу про можливість діалогу з росіянами, про їх бажання співпраці, про те, як студенти з Луганска і Данєцка при грамотному підході починають щиро цікавитися українською культурою, вивчати українську мову і засуджувати дії російської влади, починаючи від ЄЕПу і закінчуючи Тузлою. Проте дехто з натовпу назвав його провокатором, а після пана Зеновія продовжилися войовничі виступи, які були неприємні навіть мені як націоналісту.

Резолюцію мітингу почепили на двері консульства, проспівали державний гімн України, і розійшлися.

В цей самий день подібні віча відбулися в карпатському містечку Сколе, а також в Самборі та Дрогобичі.