Що добре для нас, для Європи вже погано
23/07/2012 - 23:47
Що добре для нас, для Європи вже погано
Світ
політологіяhttps://www.ar25.org/node/21114
Але треба триматися разом. І якщо претендуєш на членство, то покажи своє "єдине обличчя". Україна такого обkиччя поки не має. Такий собі дволикий Янус.
Усі нормальні люди, не екстремісти, мусять знайти в собі достатньо доброї волі і бажання до взаємопорозуміння щодо минулих конфліктів. Суто за Фрейдом, знайти собі компенсацію - визначення того "спільного приємного минулого", яке видається запорукою взаємної сучасної втіхи чи емпатії опонентів. "Ви билися між собою 70 років тому? – Але ж 300 (600) років тому ви воювали разом проти спільного ворога!" Згадуємо: усі наші хлопці руські-русинські билися під Синіми Водами проти Золотої Орди (навіть не проти наших співгромадян - кримських татар, тому взагалі без образ), під Грюнвальдом-Танненбергом-Жальгірісом проти німецького Ордену. (А раптом Німеччину образимо?) Під Оршею ті ж самі люди 100 років по тому "накидали" московитам – росіянам буде образа… Вони, росіяни, поки не в Європі, але ми щодня відчуваємо їхній поганий настрій.
Змиримося - що для нас може бути добре, для Європи – вже поганенько! Билися, наприклад, усі християнські нації супроти мусульман, але ж тепер мусульмани – активна складова європейського суспільства, тому "підйом теми" може бути неполіткоректним…
Є події, які породжують конфлікти, і є такі, які не збуджують пристрасті. Але негативні емоції щодо минулого можна ділити за мірою "дратівливої інтенсивності" залежно від того, скільки генерацій вашої родини вони зачепили (а це можуть бути дуже криваві і болісні розрахунки). Наприклад, як знайти потвору, яка стуканула на прадіда у 1938? А потвора вже померла... Але ж нащадки існують і, можливо, своїми прадідами також пишаються… Сваритися з ними чи ні? Чи бачимо ми сьогодні такі смисли спільного безконфліктного існування з нащадками колишніх ворогів, аби запропонувати їм взаємне пробачення і спільний проект на майбутнє? Але! Ця схема також не проходить.
Міжукраїнські конфлікти ніколи не були суто міжукраїнськими. Інколи згадують приклад з Іспанії, коли жертвам обох сторін громадянської війни 1936-39 зробили спільний меморіал. Тема хороша, але в Україні не було за останні 100 років (якщо не 500) жодyого внутрішнього конфлікту в "Україні як державі" без участі "третіх сторін". Україна не була усталеною країною/державою до 1991 року від часів Мазепи. Та й до того не мала суто внутрішніх конфліктів. Гетьманат мав щонайменше трьох шефів-"підривників". Іспанська громадянська війна також не обійшлася без СРСР та Італії-Німеччини, але Іспанія була сотнями років суверенна європейська держава. Це була лише її власна війна.
Усі нормальні люди, не екстремісти, мусять знайти в собі достатньо доброї волі і бажання до взаємопорозуміння щодо минулих конфліктів. Суто за Фрейдом, знайти собі компенсацію - визначення того "спільного приємного минулого", яке видається запорукою взаємної сучасної втіхи чи емпатії опонентів. "Ви билися між собою 70 років тому? – Але ж 300 (600) років тому ви воювали разом проти спільного ворога!" Згадуємо: усі наші хлопці руські-русинські билися під Синіми Водами проти Золотої Орди (навіть не проти наших співгромадян - кримських татар, тому взагалі без образ), під Грюнвальдом-Танненбергом-Жальгірісом проти німецького Ордену. (А раптом Німеччину образимо?) Під Оршею ті ж самі люди 100 років по тому "накидали" московитам – росіянам буде образа… Вони, росіяни, поки не в Європі, але ми щодня відчуваємо їхній поганий настрій.
Змиримося - що для нас може бути добре, для Європи – вже поганенько! Билися, наприклад, усі християнські нації супроти мусульман, але ж тепер мусульмани – активна складова європейського суспільства, тому "підйом теми" може бути неполіткоректним…
Є події, які породжують конфлікти, і є такі, які не збуджують пристрасті. Але негативні емоції щодо минулого можна ділити за мірою "дратівливої інтенсивності" залежно від того, скільки генерацій вашої родини вони зачепили (а це можуть бути дуже криваві і болісні розрахунки). Наприклад, як знайти потвору, яка стуканула на прадіда у 1938? А потвора вже померла... Але ж нащадки існують і, можливо, своїми прадідами також пишаються… Сваритися з ними чи ні? Чи бачимо ми сьогодні такі смисли спільного безконфліктного існування з нащадками колишніх ворогів, аби запропонувати їм взаємне пробачення і спільний проект на майбутнє? Але! Ця схема також не проходить.
Міжукраїнські конфлікти ніколи не були суто міжукраїнськими. Інколи згадують приклад з Іспанії, коли жертвам обох сторін громадянської війни 1936-39 зробили спільний меморіал. Тема хороша, але в Україні не було за останні 100 років (якщо не 500) жодyого внутрішнього конфлікту в "Україні як державі" без участі "третіх сторін". Україна не була усталеною країною/державою до 1991 року від часів Мазепи. Та й до того не мала суто внутрішніх конфліктів. Гетьманат мав щонайменше трьох шефів-"підривників". Іспанська громадянська війна також не обійшлася без СРСР та Італії-Німеччини, але Іспанія була сотнями років суверенна європейська держава. Це була лише її власна війна.
Останні записи