Перше враження від бліц дебатів: якось само собою виникає запитання, чому представники провладних партії ніколи не бажають винести на суд громадськості свої, а не загальні, ідеї і прилюдно посперечатися між собою? Чи то регіонали з комуністами такі вже монолітні всередині, чи то вже все заздалегідь вирішено, і запитувати в людей, хто з представників тих партій має більшу довіру, вже ніхто не збирається. Втім, це питання видається надто риторичним, щоб надовго на ньому зупинятися.

Друге враження: між представниками навіть ідеологічно близьких опозиційних партій є чимало розбіжностей. Вочевидь, саме тому так важко їм об’єднуватися. Проте, з іншого боку, мимоволі починаєш розуміти, що якби не потреба, як вони кажуть, боротися з антиукраїнськими політичними силами, що зараз знаходяться при владі, ми мали б зовсім іншу якість передвиборчої кампанії. Ті ж Стецьків та Новоженець, імовірно, жорстко конкурували б між собою, відстоюючи власні погляди на те, як краще далі розбудовувати Українську державу. Натомість вони мимоволі опиняються в одному човні, вимушені боротися з тими, хто постійно ставить запитання: а чи потрібна «ця» Україна?

Далі подаємо тест бліц-дебатів потенційних кандидатів у 117-му Франківському виборчому окрузі м.Львова. Діалог дещо скорочений (повну версію у відеозаписі можна подивитися ТУТ).

Основне питання, зокрема, полягає не тільки в тому, хто має моральне право стати кандидатом від опозиції, але й у тому, як опозиції перемогти на виборах. І тут звучали найрізноманітніші думки. Зокрема, Тарас Стецьків постійно наголошував на обов’язковій потребі в об’єднанні і висуванні найдостойнішого. Його порівняння: «В Україні багато фахових футболістів, але коли треба грати на світовій першості, тренер, мабуть, випустить на поле, передусім, Андрія Шевченка».

Тим часом Ростислав Новоженець наголошував на тому, щоб не допустити в середовище кандидатів від опозиції псевдо опозиціонерів чи тих, хто виступає проти влади тільки на словах. Найрізкіша фраза: «Що ми маємо думати про опозиціонера Яворівського, коли він прилюдно звертається до Чечетова: «Друже Михайле, я тебе дуже поважаю»...»?

А тапер – пряма мова:

Роман Шостак:

- Скільки опозиційних колон можуть піти на парламентські вибори, щоби у підсумку вони допомогли перемогти так званій п’ятій колоні?

Р.Новоженець:

- Це може бути декілька колон, які відмінні між собою принципово – ідеологічно, які орієнтуються на «свого» виборця, і в сумі ці опозиційні колони дадуть більший результат, ніж це дасть збірна колона. Через те я вважаю цілком реальним проходження до парламенту «Об’єднаної опозиції» – одна колона, далі – ініціатива Української республіканської партії – «Українська національна опозиція» - друга колона. В такому форматі ми забезпечимо і соціальні, і національні права, це буде розумний підхід для того, щоби опозиційні сили взяли потрібну кількість голосів на цих виборах.

Т.Стецьків:

- Моє переконання полягає в тому, що чим більше буде опозиційних колон, тим легшим буде завдання влади. І тим гіршим буде сумарний результат для опозиції. Тут є пряма залежність. Буде дві колони – буде слабший результат для опозиції, буде три – ще слабший. При приході Януковича до влади питання демократії в Україні зникло. Питання стоїть в чорно-білій площині. По ту сторону – режим, який узурпував владу. Проти нього треба виставити одну опозиційну силу. Одну-єдину! І тільки за цих обставин ми б мали перемогу.

На превеликий жаль, у нас зараз вимальовується дещо інша картина. І тут питання лише в тому, яка кількість опозиційних колон. Вже є три. Може бути чотири або п’ять...

З моєї точки зору, якщо буде більше, ніж одна, то це вже ставить під величезну загрозу сумарний успіх опозиції. Це при тому, що загальний настрій населення від заходу до сходу – категорично проти влади.

Р.Шостак:

- До якої партії Ви готові вступити завтра, щоб здобути гарантовану перемогу у жовтні?

Т.Стецьків:

- Якщо ставити так питання, то у разі, якщо б вдалося опозиції сформувати одну опозиційну колону, на базі того ж Комітету опору диктатурі, коли великі й малі партії дали б принципову згоду йти однією колоною, то в таку об’єднану партію я готовий записатися хоч зараз. А у разі, коли буде декілька опозиційних колон, отже, вони будуть сформовані на базі декількох партій, тому що блоки не можуть брати участь у виборах, то відповідно перед кожним, хто вважає себе видатним українським діячем, постане дилема: а в яку з цих кількох партій варто записуватися?

Тому на сьогодні я відповідь на це питання дати не готовий.

Р.Новоженець:

- Я протягом 22-х років перебуваю в Українській республіканській партії, з самого початку її створення, наразі я не бачу доцільності змінювати політичну партію, бо за вивісками не завжди криється зміст. Якщо йдеться про технологію, це інше питання. Якщо би дійсно було сформовано оцю другу колону, про яку я говорив, - української національної опозиції – вона би нанизувалася, скажімо, на партію «Свобода», то можна було би це робити через призупинення членства, а далі – відновлення його.

А в підсумку, звичайно, було би добре, якби українські політичні партії всі об’єдналися в одне єдине. Підкреслюю, тільки українські патріотичні. Ті, які стоять на національних, націоналістичних, якщо хочете, позиціях.

Читати повністю ТУТ