Цікаво мені читати твердження деяких представників нинішньої влади, сенс яких зводиться до того, що нам ніякі там американці, європейці і всі інші з ними в купі не указ. Мов будемо робити те, що захочемо, піднімаємося з колін і таке інше.

Знаходячись на грунті сучасної наукової методології таке слухати у крайньому разі дивно. Хоча з точки банального емоційного сприйняття дійсності людьми, які не надто переймаються сутністю суспільних явищ сьогодення, подібні заяви зрозуміти можна. Комплекс неповноцінності гризе багатьох.

Однак світ розвивається за власними законами і закономірностями. До речі, цілком об’єктивними, а отже і не залежними від волі людей. Яким би великим начальником ти не був, а відмінити закони суспільного буття ти не зможеш. Як не надувай щоки.

Думаю, що ні для кого не секрет, що Україна як держава є системним організмом, який входить до надсистеми або суперсистеми Європа, а та в свою чергу є складовою гіперсистеми Світ. Мету, програму дій для системи завжди задає надсистема. Це в сучасній наукові методології елементарні речі.

Звідси висновок, якщо система ставить перед собою цілі, які входять в протиріччя з цілями суперсистеми, вона не може бути ефективною. Вона наражає себе на небезпеку. Таким чином, якщо можновладці України не виконують цілей, які поставили їм супер- і гіперсистеми, в даному випадку їх уособлюють ЄС і США, вона порушують принцип ефективного цілепокладання і ставлять себе під об’єктивний удар надсистем.

Ви можете сказати, як люблять у нас заявляти: та кому там ми потрібні. Будемо робити, що захочемо і нічого нам не буде. Це чистої води ілюзія і утопія. Цілі підсистеми (Україна) навіть у принципі не мають суперечити цілям системи, тобто ЄС. І останній просто вимушений втручатися в функціонування України.

І не тому, що вони там нас так люблять чи навпаки не люблять. Ніжні почуття тут ні до чого. Україна не дівка на виданні. Справа в тому, що підсистема, яка декларує мету, що йде врозріз з метою системи, дезорганізує роботу останньої. Саме в цьому і криється нинішня, кажучи науково, ентропія Європейського Союзу. Йому вдалося вирішити проблему з Югославією, яка вносила однозначну деструкцію в європейський порядок. Тепер прийдеться вирішувати проблеми Білорусі і України.

Хочуть цього США і ЄС, а також НАТО чи ні - це не має ніякого об’єктивного значення. Вирішувати долю своєї підсистеми, тобто України прийдеться їм. Вона сама, як показує досвід останніх двадцяти років, вирішити свої проблеми не у змозі. Це просто, так би мовити, голий факт.

Тому надувати щоки і ставати в позу тут не доречно. Треба просто шукати шляхи «м’якого» сценарію допомоги. А то з часом він перетвориться на досить жорсткий. Тим більше, що нічого дивного чи ненаукового тут немає. Загальна теорія систем цілком обгрунтовано твердить, що причини змін стану будь-якої системи не знаходяться в ній самій. Вона здатна трансформуватися лише під впливом надсистеми.

Я не знаю чи розуміють у ЄС і США про сучасний стан України і навколо України так науковоподібно як виклав я. Але думаю, що тиск на нашу владу буде щораз посилюватися. І це цілком закономірно.

Ні для кого не є таємницею, що система Україна в усіх своїх нинішніх проявах не є ефективною. І це найкоректніше кажучи. Для того, щоб Україна почала змінюватися на сучасний лад, обов’язково потрібні зовнішні стимули. І для цього не потрібно багато. Методика вже давно відпрацьована.

В системі Азія, як показує історичний досвід, підсистеми світової системи надто інертні до радикальних змін. В системі Африка взагалі системна організація знаходиться ще в зародковому стані.

В системі Європа, як виявилося на прикладі Мілошевича, для цього достатньо змінити лише одну людину.

---

В тему:

Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний

Схема порятунку мурашника

Ліберальний маразм та українська політика

2012 - рік Чорного Дракона. Радіймо, арії!

Революція в Україні: коли і як?