Роль Геббельса сьогодні фактично взяв на себе Табачник, рука якого, якщо перефразувати слова його попередника, при слові „українська мова і культура” мимоволі тягнеться до кобури. За кілька місяців перебування при владі у справі денаціоналізації українського народу він зробив більше, ніж Російська імперія за 350 років свого існування, і вже наближається до показників радянського тоталітаризму. В міністерстві був ліквідований Сектор сприяння навчанню рідної мови, скасовані іспити з української мови для аспірантів та здобувачів ступеня кандидата наук, скасовано державний статус іспиту з української мови у вишах, вона витісняється із системи державного зовнішнього незалежного оцінювання. Байки, що усе це робиться лише з метою підтримки мов тих національних меншин, які проживають в Україні, так як і для іноземців, які мають намір навчатися в державних учбових закладах України. Державна мова визнана необов’язковою (ви можете уявити собі бодай на мить подібну ситуацію в Німеччині, Франції, Польщі, Росії чи будь-якій іншій країні світу?). Крім того, вже фактично заборонений дубляж фільмів на українську мову (в Криму цю вказівку втілюють на практиці), а з підручників української історії вилучено згадки про національно-визвольні рухи українського народу.

Таким чином, на найвищому державному рівні Партія Регіонів відверто демонструє своє повернення до україножерства часів сталінського тоталітарного режиму, а, отже, стала на позиції нацизму по відношенню до української нації (відомо, що сесія ПАРЄ зрівняла сталінізм з нацизмом). Адже мова йде не просто про деукранізацію, тобто звуження сфери застосування української мови, а й одночасну росіфікацію (саме „рос”, а не „рус”, оскільки Московія жодного відношення до Київської Русі не має). Ці нацисти вже не обмежуються витисненням української мови з телебачення, преси, освіти, кіно, а й примусово переводять учнів з українських шкіл в російські (Луганськ, Вугледар), за вживання української мови звільняють з роботи та виключають з вищих навчальних закладів, як це сталося, наприклад, з Сергієм Мельничуком, в Одесі вбивають українських патріотів, а в Севастополі, так само як і в нацистській Німеччині, вже навіть палять стоси українських книжок на вогнищі.

Ось чому з’являються певні сумніви, що усе обмежиться лише лінгвоцидом, адже після деукранізації та послаблення українства наприкінці 20-х рр. справа дійшла до відвертого геноциду українського етносу, закамуфльованого під голод. Цілком може статися, що сучасна деукранізація є лише прелюдією до нового і вже „остаточного вирішення українського питання”. Як засвідчили останні вибори, із 78% українців за українську Україну віддали свої голоси лише 45%, тобто українська нація вийшла з системи радянського тоталітаризму не те що кволою, а і серйозно хворою, без жодного інстинкту самозбереження. В умовах, коли і так вже достатньо зденаціоналізованій масі прививають почуття байдужості та навіть ненависті до української мови та усього українського і процентне співвідношення левченків, коновалюків, колесніченків та інших манкуртів буде доведене до 55% - 60%, то вважайте, що Україні настане кінець.

Читати далі